Глава шоста. Несподіваний прихід.

-- Допоможіть! - Загорлав хтось майже поряд зі мною.

   Я підняла голову, мій мозок ще був затьмарений з-за того, що я тільки тільки прокинулась. Я поступово приходила в себе після довгого сну, який знову хотів затягнути мене до себе. При цьому я намагалась зрозуміти, чи примарилось мені те "допоможіть", чи було частиною сну.

 -- Допоможіть! Рятуйте! - Знову почула я, вже розуміючи, що все ж таки це був ніякий не сон.

   Побачивши, що Сніжний невдоволено підняв голову і подивився у ту сторону, звідки горлали про допомогу, я вирішила, що зараз треба підійти і хоча б подивитись на того, хто просить про допомогу.

-- Я зараз буду... - Тихо мовила я до дракона, який після того, як крики стихли, засунув край видовженнної морди під одне крило.

   Вставши й підійшовши майже на самий край вже закінченої "гостевої" платформи, я придивилась у далечінь, шукаючи поглядом того, хто так горлав. При цьому я намагалась довіритись інстинктам, яким довіряла ще будучи у лісі - а саме слуху у якщо пощастить принести вітром до нас запах незнайомця, нюху.

    Судячи за голосом того, хто горлав, я зрозуміла, що то була дівчина. Мабуть, приблизно моїх років. Може, їй теж потрібно захиститися від наземного монстра, який і сам нас майже не зжер, коли в нього була така нагода?

    Побачивши на одному з пагорбів, який окружав крутосходи і нашу базу на одному з таких дівчину, - так, я була права, це дівчина приблизно моїх років! - яка несла щось у руках і за нею біг на здавалось повній швидкості монстр, який переслідував спочатку нас, я вирішила, що її все ж таки треба рятувати. Може, ця дівчина теж несе у руках драконяче яйце, яке ось ось повинно відкрити цьому світові дракона.

    Швидко і майже повністю спустившись з крутосходів, я, як могла, стала намагатись привернути увагу дівчини. Та помітила мене майже одразу і хотіла було пробігти до мене відстань, яка залишилась між нами, але монстр швидко схватив її за праву ногу, заставляючи дівчину впасти на холодні камені.

   Яйце покотилося уперед і докотилось до першого крутосхода. Монстр спробував дістатись до яйца першим, але дівчина змогла його якось затримати. Я взявши кірку, як свою зброю, спустилась повністю і швидко, зриваючись на біг, пішла рятувати дівчину та її яце, яке було темно червоного кольору з жовтими плямами.

    Монстр спробував вкусити дівчину за руку, якою вона трималася за його задню лапу, але та спритно відпустивши його, увернулась від атаки. Потвора, відчувши, що вона вільна, тепер вже замахувався на яйце. Дівчина просто не встигала дістатись до яйца раніше і врятувати його.

    Але й потвора не дісталась - і не дістанеться ніколи, - до нього. Коли монстр відкрив свою пащеку, щоб з'істи яйце одним махом і вже ось ось повинно було торкнутись його шкорлупи великими зубами, я зробила так, щоб кірка не дала цього зробити.

    Тримаючи кірку по обох її боках і намагаючись не торкатися зубів монстра, я встромила її так, що вона вийшла як велика перетина у роті потвори. Я також потихеньку почала піднімати голову потвори, щоб в мене було більше шансів втекти й забрати яйце з собою. Потвора спочатку не дуже сильно намагається мене спинити чи зламати кірку. Монстр грізно і громко заревів, відчуваючи, що здобич від неї грубо кажучи втікає.

-- Забирай яйце! - Заревіла я до дівчини, відчуваючи, що тварюка починає з силою давити на кірку і що та в свою чергу довго ось так не протримає. 

   Як і я, чесно кажучи. У монстра сили дуже багато, тому що він монстр і набагато більший за мене. У нього від природи вже дуже велика сила. А я хто? Не тренована дівчина, яка може виявитися звичайним двоногом. Хоча, хіба звичайний двоніг зміг би ось так просто почати битися з великим монстром, який з кожною секундою все дужче хоче тебе зжерти і починає ненавидіти за те, що ти спочатку сам не дався йому як їжа, а потім відбираєш і інших.

   Дівчина без слів швидко зметикувавши, схопила яйце і підбігла до крутосходів, на яких розташовувалась наша з Сніжним база. Нарешті "відпустивши" монстра, я теж побігла до крутосходів. При цьому я намагалась показати дівчині, що коли я подам спеціальну команду, їй треба буде швидко здійнятись на гору.

    Дівчина кивнула, показуючи, що вона все зрозуміла. А я знову спробувала зробити той "трюк", щоб чудовисько знову врізалось в один з крутосходів. Коли до крутосходів, які вели на нашу базу, залишалось зовсім трішки, я крикнула дівчині:

-- Залазь!

   Вона підкорилась і через декілька секунд ми вже були на верху. І з монстром відбулося все теж саме, що й у перший раз - він гепнувся о крутосходи, не встигли зупинитись і знову забув, що ми на їх горі, а не десь там по боках, позаду чи десь спереду.

    Коли монстр, відхекуючись, нарешті пішов, дівчина подивилась на мене і посміхнувшись, мовила:

-- Дякую, що врятувала мене. Що я без тебе робила б...

-- Та то пусте, - зніяковіло відповіла я і відвівши погляду, почала слідкувати за тим, як монстр зникає за одним з холмів.

   Сніжний, який вже встиг прокинутися у той час, коли ми збирались підніматись по крутосхожах, підійшов до мене і сів на моїх ногах. Я не була проти його компанії, на секунду забувши, що поряд зі мною сидить незнайома мені дівчина, яку треба б розпитати про те, звідки вона, як сюди потрапила і звідки в неї яйце дракона. 

    Ця дівчина зараз до речі сиділа й з цікавістю розглядала Сніжного, який спочатку потягнувся, вигнувши спиту, а потім почав у відповідь розглядати її. Мабуть, ця дівчина ще ніколи не бачила справжнього дракона. Ну, тепер їй треба буде звикати до якихось містичних пригод, які не трапляються поряд з іншими але трапляються поряд зі мною й дуже часто.

-- О, це що, ще одне драконяче яйце? - З подивом запитав дракон, коли нарешті поглядом дійшов до темно червоного яйця на ногах дівчини і злізши з моїх ніг, почав обнюхувати червоне яйце, яке умить трішки надтріснуло від того, що драконеня там вже почало вилуплюватися. - А я гадав, що я залишився одним єдиним драконом у цілому світі....