Глава четверта. Незвані гості.

    Монстр йшов на Сніжного так, неначе бачив у драконі попереду себе не злого й сильного у майбутньому дракона, який через час підросте і нагадає монстрові про його гріхи у минулому, а якесь мале й беззахисне перед ним створіння по типу зайця чи пташеня, яке ще не вміє літати й випало з гнізда. Хоча, так зараз насправді й було. Сніжний перед цим монстром був беззахисним і не міг себе захистити в разі необхідності. 

-- Сніжний, тікай! - Не знаючи, що саме ще треба зробити, загорлала я і тим самим відволікла на декілька секунд увагу монстра.

   Той подивився на мене, знову грізно заричавши, а Сніжний, ніби прийшовши до тями, швидко піднявся по ходу на верх. ×Принаймні там він буде хоч у якійсь безпеці× - подумки спробувала заспокоїти себе я почала міркувати, як саме треба хоча б на час здихатися від монстра.

   ×Треба мабуть зробити так, щоб він подумав, що я легша ніж Сніжний, здобич!× - Майнуло в мене у голові, неначе у небі на одну секунду з'явилась блідо біла блискавка. Але як це зробити так, щоб монстр дійсно так подумав і забувши про дракона, почав полювати на мене? Я набагато більша за Сніжного, та й інстинкт самозбереження не дасть мені от так просто взяти і майже віддатися цій потворі.

   ×Мірардо, придивись до тварюки! В нього нема крил, він не може літати!× - Подумки мовив до мене Сніжний. По голосу дракона я зрозуміла, що він хоч якось, але заспокоївся. Як нам це доможе? Якщо він не може літати, це не означає того, що він не зможе наздогнати нас тут, на землі. 

   ×Тому нам треба залізти на щось високе і трудно доступне для цієї потвори, щоб вона не змогла туди залізти. Тому що нагадаю - літати вона не може з-за того, що в неї немає крил.× - Неначе прочитавши мої думки, мовив Сніжний. Я придивилась до монстра, який повільно йшов до мене. А й справді, в нього не було на спині крил. ×Сніжний, ти геній, дякую за ідею!× - Відповіла теж подумки дракону я і мій погляд одразу ж впав на ті дивні дерева - сходи. Їм я вирішила дати назву "крутосходи". Ні, ну а що? Як на мене, то ця назва пасує до цих штук.

   Тільки як саме на них залізти? Сніжний же зараз на пагорбі стоїть і якщо почне спускатися, то приверне до себе зайву увагу. Та й часу витратить, а нам треба зробити усе швидко. ×Ти трішки залізь на ці фіолетові штуки, а я спробую підлетіти до тебе. Тільки обіцяй, що піймаєш мене!× - Знову подумки звернувся до мене Сніжний. ×Обіцяю× - Наостанок мовила я и швидко кинулась до одного з крутосходів.

   Монстр швидко побіг за мною, я вмить почала відчувати його важке дихання у себе на потилиці, при цьому намагаючись пришвидшитись, щоб потвора не зловила мене. Час, здавалось, став йти повільніше, ніж зазвичай. Здавалось, що все довкола мене рухається швидко, а я одна тільки не можу нормально добігти до рятивних крутосходів. 

     Чи встигну я добігти й не потрапити в цупкі лапи монстра? Схватить мене ця потвора та почне одразу їсти, чи я все ж таки зможу вижити і добігти до рятівного "укриття"?

    Позаду жахливо важке дихання потвори все наближалося й наближалося. Ногами я почала відчувати, неначе камені під ними почали стримувати мене. Неначе вони хотіли, щоб я впала й не бігла далі. Щоб монстр схватив мене, а потім і Сніжного. Здавалось, що ось ось вже настане мій кінець і я не зможу врятувати себе та Сніжного... 

    Я вчепилась в першу товсту перетинку і полізла вгору. При цьому, я намагалась перестати так сильно трустись від страху і швидкого бігу. Коли я вже достатньо як на мій погляд вилізла на верх, то побачила, що монстр не встигнувши зупинитись, врізався у крутосходи і почав приходити до тями після удару.

   Доки він так робив, я спустилась трішки нижче і подумки попросила Сніжного, щоб той або спробував стрибнути й пролетіти до мене - хоч відстань від крутосходів, де зараз була я пагорбом, де був Сніжний була величенька, - або швидко прийти до низу і піднятись. Сніжний вибрав перший варіант.

   Він швидко, неначе мала й біла куля, проскочив біля потвори і почав незграбно лізти до мене на гору. Коли він вже підлазив до мене, я однієб рукою взяла його і притисла до грудей, щоб краще було тримати дракона. Іншою ж рукою я трималась за верхню "сходинку". ×От тобі й відповідь на запитання про те, чи є тут хтось окрім нас...× - Сказав Сніжний і я з ним погодилась.

    Разом з драконом ми почали споглядати на те, як монстр спочатку прийшов до тями, а потім або забув про наше існування або просто облишив марні спроби спіймати собі їжу. Потвора спочатку оглядала все довкола, але вверх не дивилась, неначе не вірила, що ми можемо до сих пір сидіти там а не втекти куди можна.

    ×Може, коли монстр вдарився головою, йому примарилось, що ми проскочили мимо цих штук і втекли від нього?× - Запитав Сніжний а я просто потисла плечми. Усі варіанти того, що зараз відбувається у голові потвори знизу можуть бути вірними. Тому краще марнувати свій час на такі "забавки" не треба.

     Коли монстр нарешті пішов і його навіть з висоти не можна було побачити, Сніжний в пів голоса спитав: 

-- Може, зробимо базу тут, на горі? Це набагато безпечніше, ніж робити базу там, унизу.

-- Ти прав, - погодилась я з драконом, тому що й сама вже хотіла запропонувати йому те саме. Але Сніжний випередив мене. - Тут дійсно набагато безпечніше, ніж унизу. Тільки треба буде багато чого зробити, щоб зробити нормальну базу, та й до того ж, як ми будемо її робити.

-- Хм...

    Сніжний витягнув передню лапу і розкрив чотири маленькі пальці з біленькими кігтиками. Я зацікавлено споглядала за тим, що він робить, не розуміючи того, що дракон знову затіяв зробити.

-- Якщо мої здогадки вірні... - Почав дракон, відповідаючи на моє здивування, - то тоді в нас ще є шанс щось зробити наверху.

    Невеличкий камінчик повільно прилетив до його лапи. Щось забагато цікавого про цей світ ми дізнаємося за останній час. Сніжний обережно зліз з моїх рук на верхню сходинку і притис камінець до неї. Відпустивши його, ми з драконом одночасно зрозуміли, що він неначе примагнитився до сходинки. Цей камінь не збирався падати униз.