Глава третя. Магічний факт.

    Сніжний як завжди сидів біля мене коли я прокинулась і інколи озирався по сторонах, ніби щось вишукував. Він ще виглядав сонним, неначе недавно тільки прокинувся. Знову побачивши, що я нарешті не сплю, дракон взяв у праву передню лапу невеличкий камінчик, який був трішки більше за його малу голівку і показав мені, що він його тримає, зосередив свій серйозний погляд синіх очей на ньому.

-- Дивись, що мені вдалося зрозуміти, коли я прокинувся, - мовив дракон, - цей камінець зараз стане квадратом, але свого розміру не змінить.

    Камінець майже одразу після слів Сніжного різко здійнявся над лапою дракона і змінив свою форму, ставши квадратом, як і казав Сніжний. Камінчик тільки не змінив свого розміру. Дивно. Дуже дивно. 

    Я запитально подивилась на Сніжного, чекаючи від нього пояснень про те, як йому таке вдалося витворити. Дракон тільки потис плечима, типу "й сам не знаю, до чого це". На фальшивий фокус це було не дуже схоже, але й на правду теж.

-- Може, завдяки цьому фактові ми зможемо створити собі щось подібне до будинку тут? - Запитав нарешті Сніжний. 

-- Не знаю. Ми ж навіть поки що не змогли знайти гідного місця для нашої бази, що вже казати про будинок? Хоча сама затія того, що нам не треба буде знову шукати матеріалів а створити з того, що в нас є мені подобається.

-- Тоді давай знову йти та шукати місце? - Запитав в мене знову дракон і я повільно кивнула головою, погоджуючись.

-- Зараз, зачекай, - мовила я і взяла трішки більший камінець.

    Я хотіла спробувати зробити так, як зробив Сніжний - змінити форму каменя. Тому що деякі питання не давали мені спокою. Наприклад: чи це дар дракона, що він може змінювати форму каменя у цих місцях? Чи зможу я зробити так, як зробив він попри те, що я звичайна людина а не дракон, як Сніжний?

   Спробувавши уявити холодний камінь, який зараз лежав у моїй ладоні, який змінює свою форму на трикутник, я помітила, що камінь теж починає підійматися над моєю рукою і змінювати форму. Це робилося не так швидко, як у Сніжного, але все ж таки робилось.

   Мабуть, Сніжний перед тим, як я прокинулась і як він показав мені цей магічний факт з камінням, дракон трішки потренувався, щоб у нього каміння змінювало свою форму швидше. А мені ще треба буде тренуватися й тренуватися, щоб удосконалити швидший рух. Цікаво, як це взагалі робиться?

   Камінь поступово став трикутником, як я й загадувала. Цікаво, а він зможе змінити свою форму декілька разів? Я знову спробувала уявити по черзі декілька фігур. Сніжному це явно набридло і він гаркнув:

-- Може, вже підемо?

..

..

..

    Ми знову пройшли декілька годин, якщо звісно не цілий день. Небо як було незрозуміло сірим, таким і залишалось. Тому зрозуміти, що зараз - ранок, день, вечір чи ніч, - неможливо. Але зрозуміти, що ми йдемо вже дуже довго можно з-за того, що ми двоє дуже втомились і хочемо їсти.

    Попереду нас нарешті відкрилась галявина, на якій було декілька тих незрозумілих і незвичних структур, які за висотою нагадували дуже велике дерево, а за перепонами між товстими, неначе дуби, палицями, були такі ж товсті перетинки. З-за цих самих перетинок ці структури нагадували собою одночасно і дерева і двоножачі сходи.

    Ця сама галявина попереду нас була простора, на ній можна було зробити навіть декілька баз не тільки для нас з драконом. Ну, як би тут крім нас зі Сніжним був ще хтось...

-- Зупинимось тут? - Запитала я, сподіваючись, що дракон скаже "так".

   Тому що мені вже набридло так довго ходити й шукати місце для нашого вподобання табору Лісних. Та й Сніжному теж я впевнена, що набридло таке заняття. Цікаво, а Аргот так само довго шукав місце для Лісного Народу, щоб там отаборитись і нарешті залишитись для проживання назавжди?

    Аргот був першим провідником Лісного Народу і першим, хто почав ненавидіти двоногів. Тому що навіть тоді, у ті давні часи двоноги вже почали заглядуватись на землі Лісного Народу. Але Аргот ненавидів двоногів не так сильно, як зараз ненавидить їх Морок. Кажуть, що майже ніхто і майже повністю не пам'ятає першого провідника Народу і що пам'ять про нього майже зникла. 

-- Так, - Відповів Сніжний і повільно й обережно спустився донизу.

    Я спустилась до дракона і сіла на холодні камені, які навіть не хотіли зникати, даючи місце нормальній землі.

-- Дивись! - Майже одразу вигукнув Сніжний, дивлячись на щось попереду себе.

   Я подивилась туди, куди дивився дракон. Там було декілька клаптиків звичайної землі, на якій виросла висока трава. І як я одразу не помітила її, коли ми тільки прийшли сюди? Також поряд з землею було щось схоже на середніх розмірів калюжу не брудної води. Ця сама калюжа була дуже глибокою, я навіть дна нормально побачити не можу. 

   А це може означати тільки те, що в нас нарешті буде їжа тут у майбутньому. Я маю на увазі, що можна буде у цю землю посадити насіння, поливати його, коли треба, виростити його до якогось точного стану і воно почне давати свої плоди. Але на це піде дуже багато часу, тому що я ще не знаю, скільки буде рости та чи інша рослина. 

   Сніжний подивився на мене і спитав:

-- Давай спочатку поїмо, а потім вирішимо, що його робити далі? Я жах як хочу їсти!

    Після слів дракона я зрозуміла, що й сама дуже хочу їсти. У животі судомно скрутило від болю й бажання чогось поїсти.

-- Мабуть, з двох минулих разів твоя енергія, завдяки якій ти можеш щось "прикликати" навіть у цей світ стала трішки потужнішою і багато сил в тебе не забере, - замовницьки сказав Сніжний, хитро посміхнувшись і показавши свої білосніжні зуби, які вже встигли з'явитися у його роті.

   Я кивнула, теж посміхнувшись і розуміючи, що дракон ясно дає зрозуміти, що мені знову треба використати свої загадкові сили.

-- Що саме тобі викликати? - Спитала я в Сніжного.

-- Ну, як завжди, - дракон потис плечима, - рибу.

   Риба мені вже трішки набридла, тому собі я вирішила викликати щось інше. Згадавши ту їжу, яку зазвичай їли двоноги, я вирішила, що спробую призвати сюди трішки картоплі, чи як воно там називається. При чому вже в готовому стані, тому що як її готувати без полум'я костру - я без поняття. Тут же нема ніяких дерев, з яких падали б сухі гілки, завдяки яким я змогла розпалити багаття.