Глава двадцята. Неочікувана допомога.

— У них завтра зранку зібрання з іншою групою. - Мовив Массорог - той хлопець, який чомусь вирішив допомогти нам. - Ви якраз встигнете роздивитись усю будівлю.

    Зараз Массорог сидів напроти нас трьох. Я до того, як знову зустрітися з хлопцем сьогодні ввечері, розповів усе друзям, і вони погодились піти зі мною на це невеличке зібрання.

— Тобто, є ще якісь групи? - Запитує Заргор.

— Лиш ті, які постачають їм потрібні... Гхм... - Хлопець на секунду зам'явся. - Речі, не більше.

    Однією з цікавих речей у Массорозі було те, що він не наважувався називати людей, яких вони використовували для майбутніх големів саме людьми та гібридами. Це, якщо не помиляюсь, було якесь їхнє правило - не називати своїх жертв так.

— Це правило було створено для того, щоб ми не прив'язуватися до своїх жертв. - Сказав тоді хлопець. - Імена їм теж давати не можна. Бо точно все, кінець. Я пам'ятаю, колись Ейнсворд прив'язався до однієї дівчини. Скартралю, який на той час тільки починав свою діяльність і був ще не настільки жорстоким, довелося віддати цю жертву йому, а далі її судьба нам була вже невідома. Але гадаю, що нічого хорошого після цього з бідною дівчиною не сталося.

     Ейнсвордом, я так розумію, був той залізний. Принаймні, гадаю, Массорог точно розповів би трохи про ту людину, якби ми його не бачили ще. Сподіваюсь принаймні... 

    Тихо фиркнув, згадуючи цього масивного залізного виродка. Ось у кого вже фляга свистить по повній, раз він собі дозволяв спочатку як я зрозумів знущатися над дівчиною, а потім же й на наших очах вдарити собаку. При тому це лиш ті моменти, про які ми знаємо. По ньому й не скажеш про те, що він прийшов не з власної волі, а у нього на це були якісь причини, як до цього казав Тенеб. На його фоні Массорог здається ще більш-менш нормальною людиною - якщо, звісно, він взагалі людина.

— І про що вони взагалі повинні розмовляти на тому зібранні? - Запитую вже я.

— Про постачання. В останній час багато хто відмовляється від співпраці через те, що правительство почало вже потихеньку розшукувати нас. Звісно, вони ніколи не знайдуть наше лігво, бо ви вже знаєте, де ми знаходимось, але ніхто не хоче ризикувати власними дупами заради якоїсь справи, яка, можливо, нічого не зможе принести.

      Значить, багато хто вже почав сумніватися в тому, чи правильно вони взагалі роблять, якщо підтримують Скартраля і навіть постачають йому якісь потрібні «товари». Але залишалась одна дуже цікава річ, яку я хотів дізнатися.

— Слухай, давай честно, чому ти вирішив допомогти нам? - Запитав нарешті я у хлопця.

— Бо мені можливо залишилось жити не так вже й багато. - Різко відповів Массорог. - Скартраль вже підозрював, що я можу щось подібне викинути, тому, гадаю, що після нашої сьогоднішньої розмови він точно вб'є мене. Або ж принаймні, почне розшукувати. І гадаю, я не буду особливо чинити опір.

     Я зиркнув на своїх друзів. Схоже, вони теж особливо не вірили в те, що каже зараз Массорог. Та й не варто було вірити незнайомцю, який до цього привів нас до ворогів і можливо навіть хотів нас вбити. Попросивши хлопця почекати і відійшовши від нього, ми почали тихо спілкуватися між собою:

— Якщо він не бреше, то у нас зараз дійсно є шанс пробратися до них в лігво і дізнатись більше потрібної інформації. - Мовив першим Заргор. - Але якщо він набрехав... Тоді я не знаю, якщо чесно, що нам варто зараз робити. Але у цьому випадку я точно знаю - варто триматися від нього подалі.

— Та й без знання того, чи набрехав він нам, ми всеодно повинні триматися від нього подалі, щоб якщо що, не сталося щось погане. - Відповіла вже Мортідж, і перевела погляд на мене. - Ну а ти що думаєш?

— Нам варто розділитися. - Різко мовив я. - Хтось буде слідкувати за Массорогом, а хтось піде до їхнього лігва.

— Це небезпечно! - Одразу вигукнула Мортідж, але вже через секунду стишила голос. - Дуже небезпечно розділятися. Гадаю, нам варто триматися разом зараз, доки є небезпека. Та й до того ж, ти... Ну...

     Дівчина відвела погляд, а я зрозумів усе одразу. Вона боялася, що якщо я знову почну злитися, щось піде не так, і усе вийде з-під контролю. Але у мене був один козир в рукаві.

— Тоді ви двоє залишитесь тут. А я візьму одного особливого гібрида з собою. - І вже про себе додав: «Якщо, звісно, вона захоче до мене приєднатися...». - Не хвилюйтесь, все буде добре. Я просто певен у цьому.

..                                                                                                    

..                                                                                                   

..

..                                                                                                

..                                                                                                      

     Коли я розповів усе - майже все, - Розразі, вона мене поглядом ледь не вбила. О, я бачив, як сильно вона злилася через те, що я знову кудись влип. І, похитавши головою, вона нарешті мовила:

— Ти постійно намагаєшся стрибнути вище, ніж можеш собі дозволити.

— Але ж у мене є крила. - Я трохи посміхнувся. - Я не боюся того, що можу впасти. І навіть якби я впав, нічого страшного не сталося би, бо я продовжував би продовжувати намагатись щось, що могло б полегшити наше життя і забезпечити хоч невеличку безпеку для моєї сім'ї. Все ж, після того, як ми потрапили до цього світу, ми стали братом і сестрою, тому...

— Добре, я піду з тобою. - Нарешті мовила дівчина, не давши мені договорити. - Але при умові, що ти даси мені зброю і хоч якусь броню.

— Я все дам, не хвилюйся.