Глава сімнадцята. Батько.

       Я не встиг вчасно закрити портал до свого світу, коли стався напад того залізного. Хтось проник до мого світу разом зі мною. Я озирнувся. Чоловік з кам'яним обличчям. Якого чорту він взагалі робить?

    Різко вп'явся кігтями йому в тіло, особливо не жаліючи його. Нащо це робити, якщо зараз перед тобою знаходиться та людина, яку ти повинен ненавидіти більше за все на світі за те, що вона погрожувала смертю твоїй матері? 

     Я бачив кров, але чоловік не загорлав і навіть не сіпнувся від цього. Це було доволі дивно.

— Ти гадаєш, мені боляче? - Запитав той, і вдарив мене по морді.

    Я відчув, як густа кров починає потихеньку капати вниз. Якого дідька? Це була не його кров, це була моя власна кров. На його руці знаходиться щось, що дозволяє йому бити навіть таких гібридів, як я до крові? Він же за розмірами як звичайна людина!

    Я подивився на його руки. До них були прикуті якісь залізні штуки, які якраз і допомогли цьому удару пройти крізь мою луску та вдарити мене до крові. Бачу, він оновив інвентар. Але всеодно треба триматися від нього подалі, бо хто його знає, можливо він має при собі якісь шприци.

   Кидаю його на землю, потім швидко схопив чоловіка і провів по землі декілька метрів.

— Що відбувається? - Запитала Мортідж, коли ми трохи наблизились до табору - я намагався затримати чоловіка, не даючи йому наблизитися.

    Але коли дівчина побачила те, що я бився з тим самим чоловіком, який до цього був одним з тих, хто нас затримав, дівчина більше не задавала питань. Вона лиш злетіла кудись. Нехай. Так навіть краще.

    Я швидко вдаряю чоловіка по обличчю, хоч і не розраховую на те, що він відчує хоч щось. Не чекаючи його реакції, я продовжив атакувати його. Навіть полум'я встиг пустити, але чоловік встиг відкотитися геть, вивільнившись з пастки моїх лап.

— Гадаєш, це все піде тобі з рук, наче ти нічого не робив? - Прохрипів я, відчуваючи, як поступово починаю злитися все сильніше й сильніше.

     Насправді, зараз мені було абсолютно плювати на те, чи спробує мене захопити або демонічна іпостась, або хвороби. Навіть якщо вони це зроблять, це буде набагато краще, аніж я дам цій паскудній людині - якщо, звісно, він взагалі був людиною, - звідси звалити і ошиватися десь у моєму світі, роблячи щось погане.

   І я дочекався цього моменту. Тільки прояв демона усередині при цьому супроводжувався ще й легким головним болем, наче демонічна іпостась тоже починала злитися через те, що відбувається, хоча я був певен, що вона була тільки щаслива знову з кимось битися.

    Я не намагався його якось зупинити, як робив це до цього. Хай робить те, що хоче. Принаймні, деякийсь час. Бо на цей раз я не дам йому знову вбити ні в чому невинних людей. Тим паче коли тут, у моєму світі знаходиться моя сім'я.

   Коли він зник у кущах, я пішов за ним. Зараз мене трохи відпустило, і я міг більш-менш вільно думати. Було навіть трохи дивно, що мене ось так відпустило, але я навіть був радий, що це відбулося, бо я нарешті зміг знову взяти більшу частину ситуації під контроль. Залишилось тільки знайти цього гада і спробувати зробити з ним щось.

    Він зник десь, я не міг його знайти, але точно знав, що зможу це зробити. Навіть не дивлячись на те, що мій світ був доволі великим, я вже знав приблизно те, які саме місця мені варто захищати. І він всеодно навіть не дивлячись на те, що буде ховатися і можливо навіть якось руйнувати мій світ, цей чоловік явно не буде сидіти у «безпеці» постійно. Всеодно йому доведеться колись прийти до нас та ось так нагло нападати.

..                                                                                                   

..                                                                                                     

..                                                                                                    

..                                                                                                     

..                                                                                 

    Він притис свої «кігті» до голови мого батька.

— Не підходь до мене! - Прошипів він, і схопивши Тимура за горлянку, притис до дерева.

     Я завмер. Погляд був направлений тільки на цих двох. У голові крутилося багато думок - якого чорта тут відбувається, яким чином він дібрався раніше за мене до табору, хоча точно не знав того, де він знаходиться, і що йому зараз буде треба?

— Ну і якого чорту ти робиш? - Запитую, боячись навіть озирнутися по сторонах, щоб подивитись, чи є поряд хтось. - Що тобі взагалі треба?

     Чоловік, здавалось, тільки сильніше притис ці залізні штуки до голови мого батька, наче моє питання його тільки розлютило.

     Так, зараз я не можу використовувати сили амфігора, бо не хочу зашкодити ще й батьку. Для того, щоб вдарити Тимура, йому треба як мінімум замахнутися. Значить, у мене буде десь дві три секунди для того, щоб зреагувати і затримати його руку, бо не схоже, що на нього так просто подіє полум'я. Якщо я спробую використати лід, тоді, коли будемо витягати Тимура, не факт, що чоловік ось так просто залишиться чекати того моменту, доки вирішать, що з ним робити.

    Я знову озирнувся по сторонах. Та йой, де всі?! Таке відчуття наче ми залишились тут одні єдині без нікого, а усі інші кудись ділися. Але куди? І що з ними встигли вже зробити? Я точно певен, що ці паскуди зробили щось з ними, бо так просто з багатьма людьми - особливо з Лісним Народом, - ніхто нічого зробити не зможе, і ми б точно чули бійку десь тут, поряд, бо знаходились майже на галявині табору. Я почав хвилюватися.