Глава шістнадцята. Невдале зібрання.

    Ми з Мортідж вирішили слідкувати за тим чоловіком з кам'яним обличчям, сподіваючись дізнатися щось новеньке. Як я зрозумів пізніше, окрім нього і залізного тут майже ніколи й нікого не буває. Або ж бувають, але не так вже й часто. І зараз окрім того чоловіка нічого тут не було. І це було дуже добре.

     Мати й Заргора ми залишили у тому «таборі», де ми вирішили зупинитись, як і малого. Мама пообіцяла подбати про маля, хоча я не просив її робити це. Але мені було дуже приємно від того, що вона ось так захотіла це зробити з власної волі.

— Все ж, я бачу, що він тобі дорогий. - Мовила мати після того, як я переказав їй історію про те, як цей маленький гібрид вижив і взагалі з'явився тут.

     Так, я розповів цю історію матері, але поки що я не планував її розповідати іншим. Хай вони гадають, що ми просто знайшли його тоді, і до мене він ніяк не відноситься.

— Ти впевнений, що це хороша ідея? - Запитала Мортідж, коли ми зайшли до будівлі й тихо йшли по коридору. - А що, якщо нас спіймають?

— Якщо будемо продовжувати розмовляти без якоїсь проблеми, тоді шанси того, що нас знайдуть збільшаться. - Попередив я, дивлячись вперед, щоб якщо що побачити того, хто міг ховатися у цій темряві, щоб спіймати нас.

    Чоловіка з кам'яним обличчям ми знайшли доволі швидко. Він знову сидів сам у себе в кімнаті, роблячи щось важливе для їх команди. Він щось агресивно змішував, інколи відволікаючись на те, щоб подивитись щось у своїй книзі. Цікаво, що він робить?

    Я трохи примружився, продовжуючи слідкувати за цим дивним чоловіком. Мортідж тим часом інколи озиралась по сторонах, щоб якщо що, на нас ніхто не напав ззаду. Тим часом чоловік з кам'яним обличчям різко встав. Я сіпнувся, гадаючи, що він ось-ось повинен озирнутися назад і піти на вихід - якраз туди, де зараз ми сиділи. Але замість цього він взяв невеличку пляшку, а якій змішував якісь речовини, і знову перемішавши потрібну рідину, вилив майже усе на підлогу, залишивши лиш зовсім трохи. Саме для цього він так довго щось робив? Чи він зробив щось невдало?

    Хотів було я озирнутися на Мортідж, як на підлозі якраз у тому ж місці, де він вилив цю рідину, щось засвітилося. Секунда, і перед чоловіком зараз знаходився портал. Прикріпивши пляшку з рідиною до пояса, чоловік з кам'яним обличчям швидко ступив до порталу і той закрився.

    Так он воно що... Раз звичайні портали не діють на цей світ, то варто зробити його самому.

     Доки нікого поряд не було, я швидко підійшов до тієї книги, яка лежала на столі того чоловіка. Погортав трохи, сподіваючись, що зможу побачити там те, як варто створити той портал, і все ж побачив. Рецепт був доволі складним, але його все ж можна було дістати потрібні інгредієнти. Я озирнувся на Мортідж.

— Гадаю, нічого страшного не станеться, якщо ми вкрадемо цю книгу. Він навіть якщо й помітить її зникнення, всеодно вже не встигне нам нічого зробити. Що скажеш?

— А не легше просто вирвати листки? - Запитала Мортідж, підходящий ближче і теж удивляючись у малюнки та написи.

— Теж можна. - Якось я про це не подумав...

    Я обережно відірвав декілька листків там, де було написано створення порталу до якоїсь першої реальності. Сподіваюсь, що ми якраз з тієї першої реальності, бо буде дуже погано, якщо ми схибимо, і нам доведеться знову намагатись шукати вихід.

..                                                                                                               

..                                                                                                    

..                                                                                                   

..                                                                                                 

..                                                                                                    

      Збори були доволі довгими. Усі встигли втомитися, але продовжували працювати, лиш би нарешті опинитися вдома. Пройшло як мінімум два дні. За цей час нас або взагалі не шукали, або шукали, але ми постійно тікали від них, бо постійно переходили з місця на місце. І це добре, що нас не знайшли до сих пір.

    Коли усі потрібні речі були нарешті у нас, я, почав роздивлятись те, як варто відкрити цей клятий портал. Закидую усі інгредієнти в невеличку пляшку, яку з самого початку пошуку ми вкрали все у тому ж лігві злодіїв. І було добре, що ми ось так швидко та без проблем змогли її звідти дістати. Бо хто його знає, що б з нами сталося, якби ми зробили це вже після того, як почали шукати усі потрібні інгредієнти.

     Швидко перемішав, зробивши так, як робив це до цього чоловік з кам'яним обличчям. Сподіваюсь, усе працює, бо тут я не хотів знаходитися більше. Потім вилив частину рідини на землю, сподіваючись, що усе це дійсно спрацює. Бо якщо чоловік відкрив просто так портал, без нічого, вже знаючи, що ми за ним слідкуємо і просто надурив нас, то дуже дуже погано.

    Спочатку як і тоді, нічого не відбувалося. Потім земля на тому місці, куди потрапила рідина, почала світитися, а ще через кілька секунд перед нами був портал. Значить, спрацювало. І це дуже добре.

    Першим зайшли Мортідж, яка несла на лапах малюка, потім мати. За ними йшов Заргор, який якщо що, буде готовий захистити їх. Ну а останнім йшов я, щоб закрити портал.

— Ну що ж, ми нарешті тут... - Кажу я, озираючись по сторонах.

    Так, ми нарешті опинились у потрібній нас реальності. Гадаю, було б цікаво дізнатися про більше реальностей, яких тут явно більше чотирьох, але зараз нажаль я поки що не зможу зробити подібне, коли на нас можуть почати полювати. Можливо, в майбутньому ми і зможемо дізнатися щось про реальності, але зараз такої можливості у нас нема.