Глава тринадцята. Перша зустріч.

     Я не встиг надіти свою броню, як і усі інші. Хотілося якомога швидше піти до потрібного інкубатору, та вбити того, хто посмів напасти на того, кого я так довго чекав, а потім забрати гібрида до себе. Але, принаймні зброю ми забрати все ж встигли.

     Мортідж поклала стрілу на свій лук, готуючись до можливих нападів. Заргор стискав свій меч все сильніше, коли по будівлі у цій тиші рідко з'являлись якісь підозрілі звуки. Обидва озиралися по сторонах. Я тим часом йдучи позаду них і прикриваючи їх спини, теж доволі часто обертався.

     Ми йшли повільно, щоб якщо що, встигнути зреагувати. До того ж, тут доволі багато кімнат. Варто роздивитися усе, що було, щоб якщо що не натрапити на якусь підставу через власну неуважність.

    У голові було декілька питань - де зараз моя мати, хто знову спробував її забрати, що станеться з гібридом, якого я так довго чекав і для чого взагалі на нього спробували напасти? Звісно, я вже допускав думки про те, що він міг бути мертвим, але надії на те, що майбутній напарник вижив попри все ще були.

    Коли ми почули ще один шерех, я різко подивився в ту сторону, збираючись атакувати. Зараз усі ми були на нервах, бо невідомо було, що нас тут взагалі чекає. Та й до того ж, варто зайвий раз озирнутися по сторонах, щоб впевнитися у тому, щоб впевнитися у тому, що нічого поганого поки що не відбувається.

     У одній з найвіддаленіших кімнат ми почули чийсь голос. Ми пішли туди, потихеньку починаючи прискорюватися.

— Я сподіваюсь, що ти приніс те, про що я тобі казав. - Мовив тихий голос. Я ледь-ледь зміг зрозуміти те, що казав невідомий.

     Я тим часом став біля входу в кімнату і притис один з пальців до губ, показуючи те, щоб друзі були тихими. Хотілося зараз послухати розмову. Можливо, ми дізнаємося щось нове про тих, хто з'явився і можливо знову вкрав мою мати.

— Так, приніс. Це спеціальна мазь, яка допоможе тобі не відчувати болю. Скажу чесно, я здивований тим, що у тебе болить усе тіло більше, ніж до цього. До речі, Скартраль просив передати, що якщо ти продовжиш і далі ось так «хворіти», то йому доведеться тебе усунути від завдань.

— Він не зробить цього. Я один з його найкращих воїнів та заклинателів. Навіть якщо зі мною щось станеться, йому важко знайти монстра, який би був «два в одному», як я.

     Так, принаймні, ми вже знаємо ім'я того, хто усим цим керую. Тільки ось нащо вони все це роблять? Питання до сих пір залишалось відкритим.

— Що робити з дівчиною? - Від цього питання я легенько здригнувся. Значить, мати ми знайшли.

— Я ще точно не знаю. Планував сьогодні вирішити цю справу.

     Доки вони продовжували розмовляти про якісь особливі трави, які могли б витягнути залишки Терна з Мірарди - було дуже дивно, що вони про хворобу взагалі дізнались, я спробував подивитись на тих, хто взагалі розмовляв.

     Це було дві людини. Точніше, один з них був схож на людину, але його обличчя було закам'янілим, наче маска і навіть було таке відчуття, наче воно легенько виблискувало на світлі. Але я бачив те, як він інколи ворушив губами, щось кажучи.

    Інший же був схожий на істоту, яка була складена з багатьох залізних речей. Але я боявся запропонувати те, що окрім заліза у його тілі було залишки ще чогось - не рахуючи його органів. При тому він, хоч і був більшим за іншого, він стояв у не дуже зручній позі, з-за чого здавався трохи меншим. Схоже, за якоїсь причини йому було боляче стояти так, як стоять звичайні люди. Або ж у нього могла бути інша структура його хребта, чи йому могли заважати якісь частини тіла.

— Да від'їбись ти від мене! - Різко зі злістю гаркнув залізний і не церемонячись, з силою пнув когось у бік, від чого щось під його ногами полетіло геть від нього.

     Ми почули скиглення і те, як маленьке тіло впало на землю. Це була лиш невеличка собачка, яка після падіння ще раз заскигливши, спробувала встати, і при цьому особливо не скиглячи, відчуваючи настрій того, хто відчуває зараз велику злість.

— Ненавиджу собак. - Прогарчав залізний, подивившись знову на того, з кам'яним обличчям. - Так, жінку тягни до третьої реальності, а там і у підреальність. Будемо розбиратися з нею вже там.

    Я не витримав. Різко метнув меч у сторону того залізного, але той швидко ухилився. Чорт. Доки вони озирались на нас, а Заргор і Мортідж почали прикривати мені п'яту точку, я роззирнувся по сторонах і спробував знайти мати. Вони не посміють чіпати її, доки я живий.

    Почалась битва. Мортідж підняла одразу голема, коли ледь змогла потрапити у того, який був з кам'яним обличчям - варто буде приділити цьому більше уваги на нашому наступному тренуванні. Голем швидко почав намагатист атакувати залізного, який поки що особливо не рухався.

— Робиш проти мене мої ж прийоми? - Звернувся він до дівчини. У його голосі звучав спокій не дивлячись на те, що декілька секунд назад він дуже сильно злився. - Усе марно. Я його завалю не дивлячись не на все.

    Мати була притиснута до підлоги чимось важким. Я спробував швидко підійти до неї та допомогти, але мені завадив залізний. Почулося декілька глухих ударів, і я потихеньку почав втрачати свідомість.

_ Тільки не це... - Ледь зміг видихнути я перед тим, як впасти поряд з матір'ю.