Глава дванадцята. Зібрання.

     Я вилетів доволі рано,  не знаючи точно, коли саме треба бути на тому острові. Але навіть якщо я прилечу набагато раніше, я принаймні не запізнюсь і буду на наступний раз знати, коли будуть ще одні подібні збори.

     Але коли я вже ось-ось повинен був приземлитися, я побачив Тимчасового. Що, вже усе почалося? Якщо так, то це погано, бо я не хотів з самого початку показуватися іншим хранителям як той, на кого не можна покладатися навіть у такій справі, як збори.

     Приземлившись, я підійшов до хранителя часу й запитав:

— Я запізнився?

     Усередині повільно з'являвся сором за те, що зараз було перше зібрання, де я був як хранитель хвороб, а я ось так усіх підводжу і запізнююсь.

— Ні, все добре. - Заспокоїв мене Тимчасовий. - Ти один з перших.

— Це добре. - Видихаю з полегшенням.

     Ми посиділи декілька хвилин мовчки, чекаючи на інших. Потім, дочекавшись двох інших хранителів, ми зайшли до печери і розсівшись, наше зібрання почалося.

— Як ви знаєте, у нас з'явилась одна проблема, яку треба вирішити якомога швидше, бо ніхто ще не знає, до чого усе це може призвести. - Мовив Алорз - хранитель магії. - Нажаль, ми поки не знаємо, з чим маємо справу, а Тимчасовому можна казати майбутнє лиш у дуже крайніх випадках. Які є ідеї того, проти чого ми маємо справу?

     Слухаючи цю тему, я задумався над тим, звідки хранителі дізнались про того дивного гібрида. Можливо, Тимчасовий сказав, бо почав вважати, що це варто знати іншим. І я його не засуджую. Теж би зробив подібне.

— Гадаю, вони не зі світу гібридів. - Продовжив Алорз.

— Ти певен? - Смертник - хранитель життя і смерті, - озирнувся на нього. - Тільки прийшли до нашого світу, і вже намагаються підлаштувати увесь цей світ на свій лад? Хоча, гадаю, ти правий.

    Я теж майже одразу подумав про те, що ці гібриди - якщо, звісно, вони взагалі гібридами були, а не змогли якось змінити свій зовнішній вигляд, - не з нашого світу. Бо навіть не дивлячись на те, що вони почали діяти тільки зараз і було зрозуміло те, що вони висиджували свій план як мати зазвичай висиджує своє яйце, всеодно було відчуття, наче вони ще до того як потрапити до цього світу його вже продумали як мінімум на половину.

— Гадаю, що спочатку не варто нападати на них і варто просто слідкувати. - На цей раз говорив уже Тимчасовий. - По часовим лініям я точно ще не можу сказати, що саме ці гібриди за собою несуть, але точно можу сказати, що їх як мінімум п'ятеро, і це дуже погано.

     Так, це дійсно було погано. Та й до того ж, ми не знали, що з ними робити. А це було ще гірше. Чи значить те, що якщо Тимчасовий не може бачити з цими п'ятьма майбутнє, хтось блокує йому ці можливості? Бо якщо б були якісь можливі варіанти, хранитель точно сказав би про це.

— Я буду продовжувати слідкувати за хронологією часу. - Продовжив Тимчасовий. - Якщо щось станеться, я обов'язково усіх вас покличу для ще одного зібрання. 

     Усі разом встали, що значило про те, що наше зібрання на сьогодні було завершено. Я теж піднявся, не відстаючи від інших, і вийшов за Тимчасовим. Хранитель часу зупинив мене перед тим, як я вже ось-ось повинен був полетіти звідси.

— Слухай, я розумію, що ти ще до кінця не опанував свої здібності, але тобі варто спробувати проявити себе у ролі хранителя. Вперше. Це повинно піти на благо усіх гібридів.

— І що ти пропонуєш робити?

— Хіба ти не чув? Варто слідкувати за тими дивними гібридами.

— Мені самому до них варто пертися?

— Ні. Не сам. - Тимчасовий похитав мордою. - Чумний - як і усі ми, - міг створювати щось по типу клонів чи подібних істот, використовуючи сили хвороб і беручи невеличкі часточки від самих хвороб. Усі ми, як хранителі, можемо так робити, створюючи спеціальних істот, використовуючи сили тих, хто сидить у нас. У твоєму випадку це хвороби. Я же використовую сили Кенма, коли створюю «клонів».

— Добре, я спробую. - Кажу, відвертаючись від хранителя. - Хоча взагалі не упевен у цьому.

     Я швидко злетів, вирішивши, що спробую зробити подібне вже вдома. Все ж, треба же й попрактикуватися у цьому всьому. Відкривши портал до свого світу, я швидко залетів до нього.

— О, ти нарешті повернувся! - Мовила Мортідж, коли нарешті помітила мене.

— Так, повернувся. Планував трохи потренуватися. Щось сталось? - Запитую, помітивши, що дівчина була наче чимось занепокоєна.

— Кажуть, що на інкубатор, у якому зароджувався гібрид з твоїми геномами, напав хтось.

     Від цієї новини я відчув, як під лускою пройшов цілий табір мурах. Напав?

     Мабуть, тільки зараз я почав жалкувати, що не забрав того гібрида раніше. Треба було це зробити до того, як це сталося. І зараз я зрозумів свою помилку.

     Спробувавши прийняти більш спокійний вид, бо спокій мені зараз був потрібен як ніколи, я мовив:

— Я зараз піду туди. Якщо хочете, можете піти зі мною.

— Я точно хочу. На рахунок Заргора... - Дівчина на секунду замовчала, а потім позаду ми почули кроки, і Мортідж вже не встигла нічого сказати.

— Я теж піду з вами, раз на те пішло. - Мовив хлопець, ставши поряд з нами. - Гадаю, не варто втрачати час. Особливо коли наша мати зникла невідомо куди.