Глава одинадцята. Тренування.

— Я гадаю, що на нас рухається щось погане. - Кажу я, коли ми усі вчотирьох - я, Лігорія, Мортідж та Заргор, - зустрілись на галявині з-за мого прохання. Я розповів їм усе, що бачив у спогадах, і після короткої паузи почав висувати свій план дій. - Точніше, я знаю, що на нас рухається щось погане, судячи за цими спогадами. Тому нам варто в найближчий час тренуватися якомога активніше, бо ніхто не знає, до чого це все призведе. Ви як на це дивитесь?

— Я не проти. - Мортідж потисла плечима. - Давно вже хотіла разом з вами спробувати потренуватися ось так увесь день. Да й не тільки один день, а багацько днів.

— Я теж не проти. Вже давно не тренувалась. - Лігорія трохи розім'яда затерплі після сну кінцівки.

— Ну а я тоді як усі. - Мовив нарешті Заргор, і через декілька секунд доповнив: - Тобто теж згоден, раз усі згодні.

— Чудово. Значить, можемо починати.

     Спочатку я тренувався з Лігорією і Заргором. Все ж, ми втрьох були амфігорами, тому гадаю, що так буде тільки краще, якщо ми ось так будемо тренуватися, а не будемо робити усе поодинці. Лігорію я навчив керувати льодом. Звісно, їй ще доведеться доволі довго вправлятись, щоб вона могла нормально когось «закрити» у холодній в'язниці, як я робив це до цього, але вона не перший раз доволі непогано все робить.

    Потім з Заргором ми спочатку тренувались на мечах. Рухались інколи плавно, інколи різко, якщо хтось з нас обох робив різкі випади вперед. Якби не зброя, було б відчуття, наче ми просто танцюємо незвичний танець. Але ні, ми намагались зачепити одне одного, при цьому не зашкодивши одне одному. Скажу одразу, це було доволі складно, бо з однієї сторони треба вижати усе по максимуму, бо ворог не спить, а з іншої мт не хочемо зашкодити один одному.

— Все, я хочу зробити перерву. - Сказав Заргор важко дихаючи, коли я знову вибив зброю у нього з рук і важко задихав.

— Добре. - Кажу я, відкладаючи свою зброю на землю і сідаючи поряд з Мортідж, яка зараз читала якусь свою книгу.

     Дівчина сиділа й знову щось читала про некромантію. Я був певен, що Мортідж хотіла дуже підготуватися по теоретичним знанням для того, щоб хоча б на цей раз призвати скелета - або ж навіть скелетів, якщо вдасться. Потім дівчина, я так розумію, якщо ще дуже мати сили, можливо буде тренуватися з луком. Все ж, влучність не завадила б.

— Тут кажуть, що некроманти можуть прикликати големів. - Мовила Мортідж і показала мені першого. - Цей ось з землі. Він особливо не має ніяких здібностей окрім великої сили, але це теж непогано, бо я можу прикликати його будь де.

— Хочеш його сьогодні спробувати прикликати? - Питаю, розглядаючи малюнок і спосіб заклику.

— Так. Гадаю, саме з нього й почну наше активне тренування, а потім вже до скелетів перейду. Тим паче саме подібних големів можна прикликати у будь-якій ситуації, а скетелів ні.

— І це правильне рішення. - Кажу, тим часом слідкуючи за тим, як Мортідж перегортає сторінку для того, щоб показати мені ще одного голема.

— А ось це кров'яний. Хоч він і витрачає трохи більше енергії, але він набагато сильніший за земляного, і при тому якщо той, хто його закликав, буде мати рану, голем або якщо когось атакує або отримує сам поранення, буде зцілювати свого господаря.

    А я й не знав, що таке може бути. Що ж, це доволі цікаво. При тому доволі корисно - особливо якщо нас з Заргором не буде поряд. Звісно, я хвилювався трохи за Мортідж через те, що вона була не такою сильною та витривалою, як я чи взагалі Лігорія, яка зараз пішла трохи попити води і збиралась повернутися, але я був певен у тому, що навіть не дивлячись на такий мінус вона все ж зможе піднятися до небес з цими усіма здібностями.

     Через декілька хвилин відпочинку, коли ми з Лігорію та Заргором уже втрьох продовжили тренуватися, Мортідж вирішила, що теорії з неї на сьогодні вистачить, і піднявшись на лапи, спробувала закликати кам'яного голема. Доверху піднялось декілька невеликих шматків землі й невеличких каменів, але вони доволі швидко впали, лиш три чи чотири секунди повисівши у повітрі.

     Дівчина особливо не засмутилася від цього, розуміючи, що це тільки перші спроби, і тому під звуки тренувальної битви продовжувала намагатись закликати голема.

— У мене вийшло! - Почув я радісний, але трохи втомлений вигук Мортідж, коли усі троє вже були доволі втомлені й збирались вже потихеньку завершувати тренування.

    Я озирнувся. І дійсно. Перед Мортідж стояв хоч і не дуже великий, але все ж кам'яний голем. Він не дихав і взагалі не рухався, але я точно знав, що якщо дівчина йому щось накаже зробити, він це зробить. І Мортідж приказала:

— Принеси мені найближчий камінь.

     Голем повільно почав рухатися. Піднявши невеличкий камінь, він приніс його дівчині, простягаючи його і тримаючи аж до того моменту, доки Мортідж не забрала камінь з його руки. Гадаю, що якщо треба буде захистити господаря, він не буде настільки повільним. Принаймні, я дуже на це сподіваюсь.

..                                                                                       

..

..

..

..                                                                                                    

        Під вечір я вирішив трохи помедитувати. Це мені не завадить. Тим паче я вже потихеньку роблю невеличкі успіхи. Наприклад, сьогодні я зміг просидіти більше п'ятнадцяти секунд, і гадаю, що зовсім скоро зможу навіть більше хвилини ось так просидіти, ні на що не відволікаючись і не падаючи. При цьому я зможу навіть помедитувати.

— Бачу, ти так просто не здаєшся. - Каже мені Озір, якого я спочатку не побачив у тінях, коли я знову впав, ледь встигнувши підхопити себе вітром.