Глава десята. Вбивця.

      Я вів своїх друзів до тієї печери, готуючись до битви. Інколи ми переговорювались, інколи хтось поправляв трохи свою броню та приміряв те, як буде зарахуватись, якщо щось станеться.

— Гадаю, нам варто буде розділитися. - Кажу я, коли ми вже зовсім скоро повинні були підлетіти до потрібного місця.

      Зараз я особливо не хвилювався через те, що з друзями може щось статися, доки мене поряд не буде. Все ж, тепер у них є броня і зброя, Заргор амфігор, який вже набрався сил і може вистояти хоч десять битв а Мортідж хоч і не настільки досвідчений, але все ж некромант. Тому гадаю, це буде набагато краще, особливо коли там декілька проходів, і доки ми усі втрьох будемо лазити по них, той гібрид явно вже встигне втекти геть, врятувавшись. Ну, якщо він дійсно там ще сидить, а не вирішив вилізти, доки нікого нема і полетіти геть. Але щось мені підказує те, що цього він поки що не робив. От зараз і перевіримо.

— Я сподіваюсь, що на цьому наші пригоди з цим вбивцею закінчаться. - Мовив Заргор, летячи поряд та інколи озираючись довкола, наче сподіваючись побачити щось підозріле чи взагалі той туман.

— Так, бо не дуже хочеться, щоб місцеві жителі продовжували страждати від нього. - Погоджуюсь я. - Тим паче якщо він не зупиниться на Ксантіусі й піде далі, це може погано обернутися для нас усіх. Все ж, ми не знаємо, на що він зараз здатній.

— А мені це все до сих пір здається якимось дивним. - Мовила різко Мортідж, коли ми продовжували летіти вже в тиші. - З самого початку я думала, що тільки амфігори можуть керувати природою та її умовами - і туманом так само. Але зараз я бачу трохи іншу картину. І це мене трохи дивує і лякає одночасно.

— Так, я теж над цим недавно подумав. - Кажу, а сам дивлюсь униз, у темряву лісу.

      Це все дійсно було дуже дивним. За ідеєю саме амфігор повинен був уміти робити потрібні трюки з туманом. Але той хлопець... Він не мав ні однієї ознаки того, що є амфігором окрім того, що може керувати дивним туманом.

    Та й до того ж, ми до кінця ще не знаємо, як саме цей туман працює і як їм керує той гібрид. Цікаво, чи зможу я колись ось так зробити? Теж керувати туманом, і може навіть завдяки ньому вбивати. Це було б добре, якщо треба уразити ворогів, якщо ти не можеш підібратися до них хоча б на кілометр. Треба буде спробувати колись потренуватися.

— Може, він як і брат Зара, теж колись взяв сили амфігора та наповнив ними якийсь предмет, а зараз ним активно користується? - Запропонував свою ідею Заргор.

— Або може приховує хвіст. - Кажу, а сам згадую Драконікса.

    Все ж, старий Драконікс теж приховував колись свій хвіст доволі впевнено аж до того моменту, як я не здогадався, що той теж амфігор і сенсу ховатися вже не було. Можливо, цей теж його може приховувати. Але яким чином у нього є звичайний хвіст? Ілюзія? Якщо це дійсно ілюзія, то усе може обернутися набагато важче, ніж ми можемо собі уявляти.

     Коли ми нарешті опинились у печері й розділилися, почав обшукувати усе, куди тільки могли проникнути, я побачив його у одні з кімнат. Він швидко збирав усі свої речі, і, схоже, ховав їх до свого астрального сховища. Цікаво, що він ще може там приховувати? Зброю? Та ні, гадаю, він би не встиг зробити щось з цих каменів. Але навіть якщо у нього є якась звичайна зброя, нас він точно вбити нею не зможе.

     Дочекався друзів - добре, що вони підійшли доволі швидко. Ми почекали ще декілька секунд і вже зовсім скоро накинулися на того гібрида. Мортідж стояла позаду, тримаючи лук, націлений на того гібрида. Дівчина про всяк випадок взяла до цього стріли зі снодійним. Заргор вдарив хлопця струмом, і доки той намагався оклигати - я так зрозумів, він знову хотів на допомогу покликати цей клятий туман, але не встиг, - а я тим часом зробив йому таку собі «капсулу» з льоду, залишивши на поверхні лиш ніс, щоб той не вмер раніше.

     Мортідж підійшла ближче, опустивши лук і обережно торкнулась льоду. Я бачив, як чоловік якось намагався вибратися з останніх сил, змінити щось. Але по ньому все ще інколи могли проходити розряди. Та й лід був доволі товстим. Я не дав йому шансу навіть спробувати вибратися, як би він цього не хотів.

— Треба його якомога швидше забрати звідси, бо може від переохолодження вмерти. - Каже тихо Мортідж, дивлячись інколи то на мене, то знову на цього чоловіка у льоді.

— Ой, та нічого йому від того льоду не буде. - Не витримавши, пирхнув я, беручи його і збираючись відкрити портал до свого світу. - Його луска доволі товста, як і шкіра. Я певен, він у льоді може провалятися як мінімум з тиждень, і нічого з ним не буде.

— І ти потягнеш його до свого світу? - Дівчина трохи насупилась, наче була чимось невдоволена.

— Так. Хочу дещо дізнатись перед тим, як віддавати його до лап місцевих властей.

     І, не кажучи більше ні слова, зайшов до порталу.

..                                                                                                      

..                                                                                                    

..                                                                                                    

..                                                                                                     

..                                                                                                      

     ...Він тікає від якихось гібридів. Ті в свою чергу женуться за ним через те, що він просто потрапив їм на очі, але не хотів зла. І зараз йому залишалось тільки тікати, сподіваючись, що йому вдасться вижити...