Глава дев'ята. Броня.

    Я гнався за тим, хто до цього так активно ховався у тумані. Звісно, побачити його обличчя я не зміг, як і тіло усе розгледіти нормально, але я був певен у тому, що він теж був гібридом. Коли я трохи відстав від нього і звернув увагу на його хвіст, який міг би символізувати те, що невідомий теж може бути амфігором, я не побачив абсолютно нічого. Звичайний хвіст, як і у багатьох інших гібридів, нічого такого. Але чи настільки просто усе було?

    Все ж, він керує дивним туманом, а це вже щось. Він явно не такий звичайний, яким може здаватися на перший погляд. І я сподіваюсь, що коли я його наздожену - якщо взагалі зможу це зробити, бо, схоже, він дуже добре знає цей чортів ліс і йому постійно вдається від мене втекти, - ми з друзями зможемо дізнатися деякі тайни цього гібрида.

     Цей гад був доволі швидким. Інколи мені навіть потрібно було використати енергію вітру для того, щоб хоч трохи наблизитись до нього і бути впевненим лиш на декілька секунд, що він не зникне десь у гілках і листі і що я все ж зможу його наздогнати зовсім скоро. Але тут, унизу, серед густого лісу особливо не розженешся. А підійматись наверх, щоб швидше було не дуже хотілося. Або загублю, або він просто сховається десь, а я, як бовдур, продовжу летіти далі. Тому це точно не варіант.

     І ось, я наблизився до нього настільки близько, що міг схопити рукою гібрида за хвіст, що, в принципі й намагався зробити. Витягнувши одну з передніх лап, я вже почав було відчувати його хвіст і думати, що невідомий гібрид буде ось-ось у моїх лапах, але в останню мить той з силою махнувши хвостом, різко зламав якусь гілку і кинув у мене.

    Мені знову довелося сповільнитись, бо гілка полетіла до мене і я спробував вивернутися так, щоб вона не попала по мені. Чорт. Можливо, якби нас було троє, хтось один відлетів би від цієї атаки, а інші двоє продовжили переслідувати невідомого 

      Незнайомець не встиг відлетіти доволі далеко. Я встиг його наздогнати доволі швидко, бо тут я нарешті міг потихеньку використовувати енергію вітру все більше й більше, бо ліс почав рідіти. Той озирнувся і я вперше зміг розгледіти його морду.

     Довга, масивна. Його зуби були настільки великими й гострими, що губи не могли нормально приховати їх, через що вони стирчали вниз, інколи погрозливо виблискуючи у світлі, яке ледь-ледь пропускали гілки дерев у деяких місцях. Від носа до лівого ока - яким він якраз до мене і повернувся, - у нього був довгий шрам. Цікаво, хто його цьому гібридові залишив?

    Він легенько вишкірився, ще більше показуючи свої великі зуби. Цей гібрид наче погрожував мені. Але й у мене самого декілька козирів у рукаві.

     Коли цей гібрид хотів було на мене загарчати, попереджаючи про те, що якщо я продовжу його переслідувати, він точно почне нападати на мене першим, я різко видихнув вогонь. Той хоч і не очікував такого, але зміг ухилитися. Але його чекав уже інший «подарунок» - лід.

     Не давши йому відлетіти від мене, я швидко заморозив йому перше - праве, - крило. Той спробував пролетіти ще трохи і ухилитися ще раз від нової атаки, але вже втретє я не дав йому цього зробити, заморозивши ще й ліве крило, а потім і усе тіло. Гібрид почав видихати тим часом вогонь, намагаючись розтопити лід, і коли впав, почав намагатись відганяти мене цим же вогнем, при цьому продовжуючи намагатись позбавити себе холодної в'язниці.

     Що ж, гадаю, зараз варто спробувати поглинути вогонь, як я колись бачив подібне. Звісно, я не намагався до цього пробувати подібне, бо просто часу не було, але зараз я хоча б перевірю, чи зможу я взагалі зробити подібне.

      Новий стовп вогню полетів у мене. Спочатку хотів було ухилитися, але згадавши, що саме я хотів було зараз спробувати, я полетів на зустріч вогню. Якась частина цього полум'я просто пройшла мимо мене, особливо не зашкодивши і навіть не обпікши, а та частина, яка потрапила мені до рота, теж особливо не спричинила мені ніякого дискомфорту. Замість цього я відчув легкий прилив сил. Так ось що відчувають ті, хто роблять подібне.

     Побачивши подібний фокус, гібрид перестав атакувати мене, а замість цього почав приділяти усю увагу полум'я на лід довкола себе. Йому це вдавалось доволі швидко. Схоже, він має доволі сильне полум'я. Але коли цей гібрид вже міг вільно пересуватися по повітрю, я не дав йому злетіти, схопивши того за горло і не даючи нормально дихати. Так, може, це й було жорстоко, але він заслужив на це. Не варто було вбивати невинних гібридів ні за що. Тепер поплатиться за те, що зробив.

     Коли я побачив той туман, я віттягнув його геть і з силою вдарив об дерево. Схоже, хтось вирішив грати не по правилам. Добре, тоді і я буду грати не по правилам. Різко моя луска почала ставати повністю чорною, а очі загорілися фіолетовим світлом.

     Я відпустив його лиш на секунду. Але цього вистачило, щоб він нарешті полетів звідси геть. Змахнувши крилами, він ледь-ледь відірвався від землі, і, сподіваючись, що туман зможе мене завалити, полетів геть, намагаючись пришвидшитися, хоча зараз це було зробити доволі важко. Але на цей раз я дійсно гратися вже не буду.

    Голосно загарчав, хоча спочатку думав, що це буде набагато тихше. Хоча, на що я взагалі розраховував, буквально влізши у шкуру Зена?

     Розправивши крила, я махнув ними. Дерева легенько затремтілт від доволі сильного потоку вітру, і мені спочатку навіть здалося, що ті, які знаходились поряд, полетять геть, не витримавши натиску. Але ні, вони витримали.

      Очами я доволі швидко знайшов того гібрида, який летів вже більш впевнено, але інколи все ж міг сповільняться. Мені навіть захотілося трохи погратись з ним, показати, що він від мене тепер точно не втече, коли я став настільки великим, і вже точно знаю, що моє полум'я завалить любого.

     Я різко виплюнув стовбур чорного полум'я. Звісно, я не хотів настільки сильно ранити його, але навіть якщо я його вб'ю,  нічого страшного не станеться. Гібриди з Ксаунта перестануть бути такими переляканими, і у них потихеньку буде усе налагоджуватися. Принаймні, я на це дуже сподіваюсь.