Глава восьма. Вбивство.

     Цей ранок почався не з дуже приємних новин. Усе діло було в тому, що вбили одного з місцевих хранителів.

     Тіло розтяглося на холодній землі у не дуже зручній позі. Могло спочатку здатися, що хранитель просто був без свідомості - хоча й це вже здавалось дивним, бо цього гібрида змусити втратити свідомість так просто неможливо, -  але ні. Придивившись уважніше, можна було побачити, що він взагалі не дихав.

     Багато гібридів стовпилися довкола нього, розглядаючи. Двоє місцевих лікарів намагались пробратися через увесь цей натовп, інколи навіть легенько штовхаючи гібридів. Навіть вартові були, які не були такими м'якими до натовпу, як лікарі. Якщо треба було, вони гарчати на гібридів, і навіть інколи більш сильно відштовхували їй у різні боки, кажучи, щоб ті йшли додому.

     Ми стояли у стороні, не даючи вартовим гиркати на нас за те, що ми по-перше, стоїмо й не даємо їм пробратися до потерпілого, а по-друге стоїмо і просто дивимось на те, що не варто бачити «звичайним» гібридам. «Можливо, якби цей туман не хотів, щоб тіло знайшли звичайні гібриди, то можливо він вбив би хранителя десь у більш тихому місці» - чомусь подумав він.

      Насправді, я й до цього підозрював те, що туман має щось по типу свідомості й навіть розуміє те, що робить. «Або ж можливо ним просто хтось керує» - і ця ідея мені здавалась все більш підходящою для цього всього.

— Це все цей чортів туман... - Почув я тихе гарчання одного гібрида до іншого, який нахилився так, що його можна було почули ледь-ледь. Але я все ж почув. - А я казав вам давно, що варто було звідси звалювати куди очі дивляться.

     Мортідж тихо фиркнула, теж почувши цю фразу. Вона озирнулась до нас і тихо мовила:

— Якщо втекти, то це не буде означати те, що проблема цим вирішиться або взагалі зникне. Я б усе зробила, лиш би мій дім був у безпеці.

— Ти й так робила усе заради свого дому. - Відповів я так само тихо і ми продовжили дивитись на те, що тут взагалі відбувалося та інколи прислухатись до розмов.

     Лікарі обережно підняли тіло. Спробували роздивитись тіло перед тим, як віднести до потрібної будівлі й провести більш детальну експертизу. На тілі не було ніяких ран, що було доволі дивно. Можливо, отрута, чи щось таке. Але кому треба було підсипати отруту тому, хто буквально робить усе для того, щоб ти міг спокійно жити на цих землях?

— Мені здається, що у нього вже були проблеми до цієї ситуації, а туман лиш зробив потрібну справу раніше - вбив його. - Мовила Мортідж, коли тіло віднесли, а ми відійшли від натовпу. Дівчина почала думати над тим, що ж могло статися. - Бо я так просто не повірю в те, що туман міг ось так швидко й просто вбити настільки великого гібрида. Можливо, органи погано працювали, або взагалі починали потихеньку відмовляти, чи щось таке.

— Згоден. - Підтримав Заргор. - Тим паче минуле тіло майже повністю роздерли, що і впізнати постраждалого важко було. А тут ні однієї рани... Чи може це означати це, що його або сильно залякали, бо звідкись зналия що у нього суто теоретично було хворе серце, або підсипати якусь отруту? Або може, він просто хотів, щоб тіло хранителя впізнали і почали думати, що він може вбити навіть хранителя.

— Можливо, ваші теорії правдиві. - Нарешті кажу вже я. - Але, як на мене, навіть не дивлячись на те, якими способами вбивати цих нещасних, у того, хто це робить, є якісь мотиви.

— Незадоволеність владою? - Висунув свою теорію Заргор. - Типу, спочатку, до нашого прибуття сюди, він намагався гібридам «очі відкрити» на те, що ті, кого вони обирають не підходить на цю роль, але ніхто йому не вірив і тому він вирішив діяти більш радикальними методами.

— Або ж він просто з якоїсь причини образився на весь світ і вирішив таким чином помститися. - Підтримала Мортідж. - Хоча... Гадаю, твоя ідея більш підходяща, бо той, хто хоче мститися, точно роздер би багатьох не стримуючись, але вдало приховуючи свої сліди. А тут, дурна після нашого прибуття жертва, а на ній ні єдиної рани...

— Усе можливо. - Я похитав головою. - Але я до сих пір не можу зрозуміти одну річ - це сам туман має подобу свідомості, яка дуже схожа на нашу, чи хтось ним керує?

     Якщо це був ще один амфігор природи - хоча в цьому я не був певен, - і він був налаштован рішуче проти нас, то ми у повній сраці. Бо, судячи з усього, цей самий амфігор знає, на що здатен і що йому варто робити, щоб привернути на себе увагу, при цьому не знаючи, куди варто йти для того, щоб так швидко його знайти.

      Треба буде якомога швидше його знайти. Бо невідомо, на що він ще здатний. І, мені стало в один момент цікаво - як він зробив так, щоб туман, який він явно робив сам, міг вбивати гібридів. Може, він робить вигляд, що це саме туман усіх вбиває, щоб відвести підозри від себе, а сам тим часом влаштовує подібне? Або може, він все ж знає те, як йому варто «підкорити» туман для того, щоб навіть він почав вбивати.

     Коли потихеньку почав повільно підходити вечір, підкрадаючись все ближче й ближче, по вже звичному розкладу на вулиці з'явився той клятий туман. Я був певен, що на сьогоднішній смерті той, хто міг керувати туманом, явно так просто не зупиниться, тому захоче вбити ще когось.

     Мене потягнуло подивитись у вікно. Вимкнувши світло, я все ж вирішив посидіти й трохи поспостерігати за поведінкою дивного туману, сподіваючись, що хоч так я колись зможу відповісти на хоча б одне потрібне мені питання.

     Я сидів хвилину, дві, три. Коли вже довго нічого не відбувалося, я хотів було встати й з легким розчаруванням піти до друзів, у тумані наче щось відбулось. Я трохи примружився, намагаючись побачити те, що ж там відбулось. Десь усередині надії на те, що я побачу там щось, які потихеньку почали зникати, з'явились, хоч я й намагався заспокоїтися, давши зрозуміти самому собі, що мені могло просто здатися і що там нічого не відбулось.

     Але коли в тумані хтось пробіг вдруге і втретє, я зрозумів, що мені явно не здалося того разу. Значить, у тумані хтось є. Шанси на те, що ним хтось керує підвищитись, бо ніхто окрім його «власника» явно не наважився б ось так відкрито бігати по туману.