Глава сьома. Дивні способи медитації.

     Коли зранку знову з'явився той дивний туман - на цей раз добре було, що без вбивств, - я вирішив трохи потренуватися з контролю другої іпостасі. Вже давно повинен був настати час, а у мене ніяк не доходили руки до цього всього. Тим паче можливо це все колись мені знадобиться ще й для того, щоб вправно контролювати хвороби.

    Колись я бачив, як батько зі світу гібридів сидів і медитував підчас того, як демон усередині намагався брати над ним контроль, придушуючи його таким чином. Але для початку, гадаю, варто було спробувати розізлитися.

— Чи не міг би ти мені з цим трохи допомогти? - Запитав я у Заргора, коли пояснив йому усю ситуацію після того, як не зміг розізлитися сам.

     Хлопець трохи подумав, і все ж кивнув.

— Звісно, я не проти, хоч і не певен, що у нас щось зможе вийти. Тільки давай ми будемо робити це поряд з кимось більш досвідченим?

    Я зрозумів його страх. Теж трохи боявся того, що якщо станеться щось, поряд не буде того, хто міг би прикрити нас і допомогти, якщо демон усередині все ж вирветься. Тому відкривши портал, ми опинились у мене у світі. Мортідж вирішили взяти про всяк випадок з собою - ми не знали, що може статися, доки нас нема, а сама дівчина поки що тільки тренувалась з некромантії й була не дуже певна у своїх силах.

— Можеш допомогти нам будь ласка трохи? - Запитав я у Озіра, який тільки недавно повернувся з полювання. - Ну, якщо ти не дуже зайнятий зараз і хочеш...

— Що ж, давай спробуємо. Але ти ж розумієш, що усе це не за один день буде зроблене? - Запитує він, коли я саджусь на холодну землю. Киваю, а Озір продовжує: - Для початку тобі треба навчитися контролювати свої почуття у будь якій ситуації, навіть якщо тебе хочуть вбити або ти можеш ось-ось впасти. Зрозумів?

— Так.

— Заплющуй очі. Сиди медитуй. Потім будемо перевіряти твій спокій на практиці.

     Я закриваю очі. Намагаюсь розслабитися, прибрати зайві думки. Звісно, це виходить не одразу, бо коли я намагався змусити зникнути одну думку, натомість з'являлась інша, але все ж мені вдалось це як ніяк зробити. Через декілька хвилин, коли у моїй голові було пусто і дуже рідко у ній з'являлись якісь думки - та й ті вдавалось швидко прибрати, - батько зі світу гібридів веде далі:

— Йди за мною. - І, дивлячись на моїх друзів, каже: - Ви поки що можете бути вільні аж до вечора.

     Можливо, він мав на увазі те, що і з Заргором він буде проводити подібні медитації навіть не дивлячись на те, що він не його дитина. Воно й не дивно. Контролювати демона усередині зараз нам усім треба, коли наближається невідомо що.

    Підіймаюсь і йду за Озіром. На секунду мені навіть здалось, що він хоче знову спробувати мене вбити, бо демон усередині взяв над ним контроль, або батько зі світу гібридів дійсно був злим, і тому зараз, коли з'явився привід, він зміг нарешті залишитись зі мною один на один. Але ні, я помилився.

    Перед нами відкрився гострий кіл, на якому знаходилась дошка. Я подивився спочатку на цю споруду, потім на Озіра.

— Я знав, що колись це все ж настане, тому приготував щось по типу тренувального майданчика для тебе. - Пояснив це чоловік, і, кивнувши на кіл з дошкою, продовжив. - Тобі треба зробити так, щоб ти зміг впевнено втриматися на тій дошці й не падати. 

    Я знову перевів погляд на хоч і товстий, але не такий вже й великий кіл з дошкою. Хіба можна якось на цьому всидіти, не втративши рівновагу?

— А хіба це взагалі можливо? - Запитую, не втримавшись.

— Усе можливо, якщо це існує і ти цього хочеш досягти.

    Озір різко підлітає до дошки й повільно сідає на неї. Впевнившись, що він може триматися на ній впевнено, чоловік поступово приймає більш зручну для медитації позу і на декілька секунд заплющує очі. А потім вже дивиться на мене, поступово спускаючись вниз.

— Спробуй. - Просить він. - Може, це здається важким, але якщо навчитися це робити, в майбутньому це не буде викликати так багато проблем.

     Звісно, я до сих пір ще був не певен у тому, що це у мене вийде, навіть якщо я спробую це зробити більше тисячі раз. Тим паче боюсь, що якщо я почну медитувати і забуду про те, що сиджу у такому не дуже зручному становищі, я все одно коли-небудь впаду, втративши рівновагу. Але, принаймні спробувати варто, чи не так? Якщо не спробую, не буду знати, на що я буду здатен.

    Я швидко забираюсь наверх. Озір навіть допоміг мені трохи з цим, даючи звикнути до нових рухів. Коли я вперше сів на ту дошку, не пройшло й десяти секунд, як я доволі швидко впав. Я використав енергію вітру, підхопивши себе, коли не встиг зреагувати і злетіти. Та й не певен я, що зміг би ось так просто взяти й злетіти, тому вітер - самий найкращий вихід з цієї ситуації. Тим паче я вже звик до нього.

— Нічого страшного. - Підбадьорив мене Озір. - Тобі залишається тільки намагатись впіймати рівновагу і почати виконувати наступний пункт - медитувати.

   Я не питав те, нащо мені взагалі це все робити. «Це для того, щоб ти міг сконцентруватися у будь-якій ситуації» - лунав у голові наче мій власний голос, і йому хотілося вірити. Все ж, сам Озір доволі досвідчений у цій темі, тому як не йому знати те, як правильно «приборкати» демонічну іпостась?

..                                                                    

..

..                                                                        

..                                                                                               

..                                                                                 

      Прийшов додому втомлений, але щасливий. Влігшись, я згадував те, як мені вже під кінець нашого тренування вдалось просидіти на дошці більше десяти секунд і навіть встигну и заплющити очі, приготувавшись до медитації.