Глава шоста. Дивний туман.

     Сьогодні було таке відчуття, наче години або уповільнились, або їх стало набагато більше, коли нарешті настала ніч і ми лягли спати. Принаймні, друзі спали, а я ніяк не міг заснути. У мене часто таке буває, що на новому місці я не можу нормально спати, тому навіть тут я не сильно здивувався, коли вертівся з боку на бік, але заснути ніяк не міг. Зрозумівши, що сьогодні я все ж не засну, я більшу частину ночі просто або дивився у вікно, або роззирався по сторонах, коли хтось виходив зі своїх кімнат або навпаки, повертався, щоб спробувати хоч трохи поспати.

      Десь через годину мені набридло нічого не робити і просто роздивлятись усе довкола. Тому я вирішив трохи поговорити з Терном. Навіть не дивлячись на те, що грибна чума закрилась від мене і ще не обмовилась ні словом з того самого моменту, як я забрав її у моєї матері, надії на те, що хвороба хоч колись вийде зі мною на контакт ще є. Тому можна спробувати. Всеодно робити зараз нічого.

     Терн лежав переді мною. Можливо, знову спав, а можливо просто не дивився на мене, роблячи вигляд, що спить. По його очах важко було сказати, чи спить він зараз, чи ні. 

    Я сів поряд і зітхнувши, почав дивитись на інші хвороби. Вони продовжували творити хаос - деякі про щось спеціально голосно розмовляти, деякі сиділи мовчки, але інколи били лапами по гратах, наче перевіряючи, чи зможуть вони нарешті вибратись, бо їм здавалось, що я трохи розслабився. Найток же вже знайшов собі пару друзів. Принаймні, мені спочатку здалось, що чорноводий їх вже знайшов, бо той розмовляв з двома хворобами, які сиділи по обидві сторони від нього.

    Я навіть трохи здивований тим, що Терну вдається ось так спати й навіть в якомусь сенсі відпочивати, коли довкола доволі багато шуму. Я б точно не зміг навіть очі заплющити, якби довкола мене постійно хтось голосно розмовляв і при цьому по чомусь бахав руками.

— Теж не спиться? - Запитав несподівано Терн, і від цього запитання я легенько здригнувся.

    Скажу чесно, я не очікував, що Терн захоче знову колись заговорити зі мною.

— Так, є таке. - Відповідаю, продовжуючи слідкувати за іншими хворобами.

     Якийсь час ми просто сиділи й мовчали. Мені здалось, що це питання було єдиним, яке хотів задати мені Терн, і зараз він знову почав ігнорувати мене через свої образи. Але все ж через декілька хвилин він продовжив тиху розмову:

— Вони ні в яку не хочуть приймати тебе. Не бачать у тобі перспективу хорошого хранителя, який міг би якщо що дати раду багатьом ситуаціям, пов'язаним з ними. І, скажу чесно... - Грибна чума голосно видихнула. - Навіть не дивлячись на те, що ти син Мірарди і що до цього ти вже показував, що можеш контролювати нас, я теж не бачу в тобі перспективи дійсно хорошого хранителя. Мені здається, тобі дали зарано таку поважну роль, і ти не зможеш тягнути усе на собі.

    Після слів Терна мені в якомусь сенсі стало соромно за те, що я не зміг виправдати їхні надії. Та чи були вони у хвороб взагалі? Так, надії були. Але зовсім не ті, про які я думаю зараз.

— Гадаєш, моя мати змогла б впоратися з цим краще? - Запитую тихо.

— Не знаю. - Відповіла чесно хвороба. - Але гадаю, що можливо краще було б, якби саме вона стала новим хранителем.

    Як на мене, це було не правильно. Мати з Терном та його братами у свій час намучалась, я не певен, що вона захотіла б пов'язувати усе своє життя з хворобами. Все ж, і зараз у них з батьком багато справ.

    Але на рахунок того, що мене могли обрати помилково... Тут я не сперечаюсь. Можливо, мене дійсно обрали суто випадково, і на моє місце повинен був стати хтось інший. Все ж, у мене ще нема достатньо потрібного досвіду, Чумний пішов дуже рано. Гадаю, мені варто буде переговорити про це з Тимчасовим та іншими хранителями. Можливо, вони поставлять на моє місце когось іншого, більш підходящого для посади хранителя хвороб.

     Я повільно відкрив очі у реальному світі. Голоси хвороб зникли, наче розчинились. Але мені здавалось, що я все ще інколи чув їхні мерзенні голоси. Так, вони мене поки що не звинувачували в тому, що я вирішив, що зможу керувати ними, але всеодно після того, як я побував у них, мені на душі було якось... Не дуже приємно.

     Зітхаю й перевертаюсь на другий бік. Роздивляюсь друзів, які ще сплять. Заргор тихо сопів, а Мортідж тим часом розмовляла уві сні. Я навіть і не підозрював, що вона ось так розмовляє.

     Десь усередині був трохи неприємний осад. Ось наче я й розумію, що обрали саме мене, а наче всеодно неприємно. Можливо, мене зачепили звинувачення хвороб у тому, що я буду самим поганим хранителем за увесь час, а може й слова Терна мене підштовхнули до того, що я починаю сумніватися у виборі інших хранителей.

     Спробував себе заспокоїти. Якщо мене обрав сам хранитель часу, який знає, що буде завтра - та й не тільки завтра, а й післязавтра, - то, можливо, не усе так вже й погано. Але, щось всеодно усередині занило про те, що старий хранитель просто помилився, не подивившись усі хронологічні стежки, пов'язані зі мною, і що на одній з них я все ж схибив, через що доводиться мою роль передавати комусь іншому.

     Можливо, Тимчасовий дійсно просто помилився. Не побачив того, до чого може призвести те, що я став хранителем.

     Коли ранок вже потихеньку почав підступати, я вирішив звернутися до матері з порадою. Гадаю, вона вже не спить. Принаймні, я сподіваюсь. Бо зараз саме Мірарда як ніхто інший може підказати мені те, що мені варто робити, бо колись і сама мала схоже зі мною становище.

     Залишивши записку на той випадок, якщо друзі прокинуться раніше, аніж я встигну повернутися назад до готелю, я відкрив портал до свого світу. Начебто мама повинна була тільки-тільки повернутися з нічного полювання, тому спати точно не повинна зараз...

— Мені потрібна твоя порада. - Тихо мовив я, коли ми нарешті зустрілись з жінкою, і зараз сиділи у куюлі провідників.

     І я вирішив розповісти матері деякі деталі про хранителей. Точніше, я розповів їй тільки те, що я став хранителем хвороб і що через це мені якраз і потрібно було забрати Терна з Найтоком, бо не положено, щоб хвороби - навіть такі, як вони, - знаходились усередині якоїсь людини й мирно контактували з нею. Я не розповідав нічого про інших хранителей, роблячи свою розповідь і без того логічною.