Мірарда знову сиділа на плечі хвороби. На цей раз вони просто спілкувалися перед тим, як почати ритуал. Все було підготовлене для цього, я залишалося ще декілька хвилин, щоб почати. Грибна чума якось намагалась заспокоїти провідницю, яка не була певна, що все вийде так, як вони планували.
— А що, якщо вони мене дійсно не приймуть у такому вигляді? - Запитала різко дівчина, перемінивши тиск і при цьому торкаючись свого спотвореного обличчя. - Я ж виглядаю так, наче якийсь монстр, який не може нічого нормально зробити навіть для самої себе.
— Не хвилюйся, усе буде добре. - Якомога лагідніше мовила грибна чума. - Я спробую потім знайти спосіб, щоб якось прибрати цю штуку з твого тіла.
— А якщо ні? - Запитала знову дівчина, і її нервування стало ще більше.
— А якщо так? - Спробувала пожартувати хвороба, але побачивши, що це особливо не допомогло провідниці, замовкла.
Деякий час Мірарда сиділа мовчки, потім тихо попросила:
— Будь ласка, розкажи мені трохи про своїх минулих носіїв. Наприклад, ти коли-небудь намагався з ними розмовляли? Або вони до тебе перші коли-небудь зверталися окрім того, що забирали твою силу?
— Майже ніхто зі мною не розмовляв. Хіба що тільки три мої перші носії намагалися зі мною розмовляти, але після ніхто не спілкувався. Ти перша, хто так довго за останній час спілкувався зі мною. І знаєш, я навіть трохи рад, що саме ти стала моїм новим носієм.
Мірарда повільно кивнула. Її трохи заспокоїло те, що хвороба хоч трохи, але прийняла провідницю.
— Я згадав ще одну річ зі свого минулого. - Продовжила грибна чума. - Воно проливає світло на те, як ми стали хворобами.
— О, це круто. - Повільно мовила дівчина, зацікавлено подивившись на хворобу. Нервозність поступово поступилася місцем цікавості. - І що ж ти згадав?
Хвороба повторила ту ж самую дію, яку робила до цього, щоб показати свої спогади Мірарді.
..
..
..
..
..
Вже знайомі хлопці зайшли до того самого найближчого села, про яке говорили в минулому спогаді. Двоє з них - а саме середній і молодший, - з цікавістю роздивлялися усе довкола. Старший же поглядом вишукував людей, до яких вони могли підійти й щось запитати. Шукати хоч якусь довго не прийшлось.
— Пробачте.... - Мовив Гронт, підходячи до чоловіка, якому можна було дати десь років сорок. Максимум сорок п'ять. Він запитально подивився на хлопця перед собою. - Ви не знаєте, де можна знайти місце для перепочинку?
— Ви могли б зайти до мене. У мене якраз діти поїхали в інше місто, а мені самому якось трохи сумно.
— Що ж, дякую вам.
Чоловік швидко привів трьох хлопців до свого будинку. Останній був великим, двоповерховим. Але брати зайняли тільки одну невелику кімнату, щоб не доставляти незручностей.
— Відпочивайте. - Мовив чоловік, збираючись вийти з кімнати. - Якщо щось треба буде, покличте. Я у сусідній кімнаті.
Коли він вийшов, хлопці почали обговорювати те, що з ними відбулося. Спогад різко обірвався, і Мірарда почула голос хвороби:
— Я обріжу цю частину, бо нічого цікавого тут нічого більше не відбувається.
Тепер дівчина бачила перед собою інший спогад. Гронт сидів за столом перед якоюсь жінкою. Грибна чума швидко пояснила, що ця жінка запропонувала їм зробити спеціальний ритуал, щоб на нього і його братів звернули увагу добрі духи, почав допомагати їм в майбутній дорозі.
Старший брат довго вагався, читаючи те, що було написано на невеликому папірці перед ним. Але потім стиснувши ручку між великим, середнім і вказівним пальцями, поставив короткий підпис десь унизу. Жінка посміхнулась, і ця посмішка була якоюсь дивною. Принаймні, так здалося Мірарді.
Спогад знову змінився на новий. На те, як братів вже тримали у спеціальних кімнатах. Їх судьби були дуже неприємними для дівчини.
Найтока змусили сидіти в кімнаті, де було багато смоли. Не витримавши декількох днів без їжі, води й розмов з кимось молодший брат поїхав глуздом і через час вже лежав увесь в смолі, яка поступово поглинала його все більше.
Гронта тримали в кімнаті з отруйними комахами та павуками по типу тарантулів, каракуртів та сколопендрів. Старший брат не зміг довго боротися проти них, і через деякий час по його тілу вже розтікався яд.
Пройшло декілька днів, які чумна хвороба змогла прискорити, щоб зберегти трохи часу. Мірарда бачила, як усі троє почали потихеньку змінюватися. Але дівчина не знала, що сталося з самою чумою - чому середній брат почав теж змінюватися?
Спогад знову обірвався. На цей раз інших вже не було. Провідниця знову опинилася поряд з грибною чумою. І перше, що вона запитала, це було:
— Чому не було показано, як тебе катували? Ти цього не пам'ятаєш, чи просто не хочеш показувати?
— Не хочу показувати. Просто знай, що коли я вже ось-ось повинен був вмерти, на мене насипали трохи землі, і туди запхали насіння різних грибів. Вони почали проростати в мене.
Дівчина скривилася.
— Жорстоко, як і у інших. - Грибна чума кивнула головою, погоджуючись. А дівчина продовжила: - До цього спогаду ти ніби нормально відносився до чорноводого. Ну, тобто, Найтока... А потім, ти ніби почав відноситися до нього більш погано.
— Одного дня він підговорив Гронта напасти на мене, щоб знищити так би мовити конкуренцію. У нього це не вийшло, і Гронт після цього напав на самого Найтока замість мене. Після цього нас запечатали у різних людях. Ну, а далі ти вже знаєш - Найток зробив вигляд, що вмер, а насправді зараз сидить у своїй кімнаті, захопивши тіло ні в чому невинного хлопця з твого народу.
— Мені дуже шкода. - З легким сумом мовила провідниця. - Я неправильно ставилась до тебе на початку. У тебе було таке собі життя, і тому ти такий злий і не довірливий.
— Нічого. - Мовила заспокійливо грибна чума. - Тепер ти знаєш, і сподіваюсь, зможеш пробачити мені за мою поведінку. Я спробую відноситися до тебе більш нормально.
Відредаговано: 10.05.2024