Глава восьма. Ритуал.

    Дівчина швидко йшла по коридору вперед. У кармані руки, які трохи спітніли від нервування, стискали все сильніше потрібні речі. Їй все-таки вдалося знайти попіл хоч вона й не сподівалась її тут знайти. Схоже, чорноводий або хтось з його жертв колись розводив полум'я, і забув прибрати. Це було на руку Мірарді. 

    Коли дівчина підходила до потрібного місця з кожним кроком все ближче, її серце починало стучати так швидко, як ніколи не стучало. Її остання розмова з грибною чумою трохи заспокоїла її. І те, що у хвороби з'явилося нове ім'я, яке обом подобалося, дуже радувало дівчину.

   Опинившись у чорній і дуже великій кімнаті, куди дівчина затаскувала жертв чорноводого, вона подумки гукнула Сніжного: ×Йдіть. Але пам'ятайте - якомога непомітніше і швиде×. Білий дракон нічого не відповів, але Мірарда була певна, що він почув її, і зараз йшов разом з іншими вглиб дому.

— Що тебе привело сюди? - Мовив різко й неочікувано Найток, і дівчина легенько здригнулась.

    Провідниця подивилась у те місце, звідки долинув голос, і помітила велику чорну постать, яка дивилась на дівчину у відповідь. Обоє якийсь час мовчали, тільки чулися рідкі всхлипування у коридорі і тихий хлюпіт крапаючої смоли на холодну підлогу. Мірарда намагалась зрозуміти, що їй зараз робити. Бо вона очікувала, що чорноводий буде ходити десь, а не сидіти тут і наче спеціально вичікувати приходу дівчини.

   ×Скажи, що ти побачила нових жертв для нього× - Мовив подумки Терн. - ×Він туди обов'язково телепортується, тому твоїх друзів не побачить×. ×Так ось нащо нам потрібне те захисне коло... Він може телепортуватися. І воно якраз буде створене для того, щоб стримати Найтока і не дати нікуди телепортуватися×. ×Усе правильно× - Підтвердила грибна чума. - ×Тільки подалі його відійшли, щоб він походив ще, пошукав потрібну людину, якої навіть не існує×.

— Я знайшла підходу жертву для тебе. - Повільно мовила дівчина. - Навіть декілька.

— Справді? - Награно здивованим голосом запитав чорноводий. - І де ж вона?

— Там, де багато двоногів. Трохи далі мого лісу. Там ти можеш знайти багато потрібних собі жертв. - Мірарда намагалась говорити якомога впевненіше, хоча з кожним словом її впевненість згасала і дівчина думала, що Найток не поведеться на це.

   Чорноводий довго мовчав. Потім повільно кивнувши, він мовив:

— Добре, я піду туди зараз. Але якщо ти мені набрехала, то тоді понесеш покарання.

— Добре. 

   Найток відвернувшись від дівчини, різко встав зі свого місця й так само різко зник. Після нього залишилися декілька невеликих чорних частинок, які швидко зникли.

    ×Все, тепер можна починати× - Знову звернувся подумки до Мірарди Терн. Дівчина, не втрачаючи часу, почала малювати якомога рівніше коло. ×Ідеально× - Мовила грибна чума, коли дівчина закінчила. - ×Тепер залишилося дочекатись мого «улюбленого» молодшого брата×

   Чорноводий не змусив себе довго чекати. Він з'явився через три хвилини. Мірарда була певна, що Найток шукав поглядом її пл кімнаті. І коли швидко знайшов, прогарчав:

— Ти обдурила мене. Зараз там нікого нема. - Він явно був злий. 

   Почав повільно підходити до провідниці - Мірарда при цьому відступала до кола. Коли чорноводий був вже достатньо близько до дівчини, провідниця різко схопила його за руку і «кинула» з усієї сили до кола. ×Дозволь мені говорити за тебе× - Попросив Терн, і дівчина довірилась йому. 

   Найток не встиг отямитися, коли очі дівчини зникли, а на їх місці з'явилися чорні пухлини, що значило, що грибна чума взяла контроль над тілом провідниці. Замість голосу Мірарди, коли вона - точніше не вона, - почала говорити, був голос хвороби, який вимовляв слова, значення яких дівчина не знала.

   Довкола чорноводого з'явилось легке біле сяйво. І Мірарда бачила те, що колись так само відбувалося з нею по словах Сніжного. Великі порції білих блискавок почали ніби виходити з тіла Найтока. З'явився білий силует, який нагадував людину, але єю не був. Він був повністю білим, а на його контурах був ледь виден синій колір, який переривався у деяких місцях в голубий.

   Терн продовжував казати потрібні слова на невідомій мові, й «захопивши» руку дівчини, дістав з карману її штанів повністю червоний камінь, який Мірарда знайшла до цього у себе в кімнаті. Швидко поклавши його біля кола і не припиняючи робити слова трохи голоснішими з часом, грибна чума зробила жест руками. А саме праву руку підняла трохи вверх, і тримаючи над лівою, зімкнула долоні, переплітаючи пальці в «капкан».

   Білий силует почав потихеньку відділятися від тіла, і Мірарда побачила, як чорна смола, яка стікала з самого тіла, звільняла спочатку обличчя, потім шию й плечі, а після інше тіло Джагорна, який наче висів у повітрі з заплющеними очима. ×Будь ласка, не зупиняйся...× - Попрохала провідниця грибну чуму подумки.

   Тим часом білий силует наблизився до камня, і червоний камінець наче втягнув його до себе повністю. Терн промовив ще декілька потрібних слів, і діставши пляшку з водою, швидко вилив рідину на крейду. Послідувала невидима вітряна хвиля після того, як грибна чума закінчила. Мірарда не змогла втриматися на ногах, і впала. З-за цієї хвилі усе, що знаходилося в кімнаті, повалилося на підлогу.

   Дівчина боляче вдарилася головою об холодну підлогу, коли впала, і здригнулась, намагаючись не закричати від болю. Бо десь там вже чулися тихі кроки. Терн відступив, і очі дівчини знову стали такими самими, як до цього - синіми, з відблиском сірого кольору ближче до зіниць. 

— Мірардо? - Запитав доволі знайомий голос. Лург вже був тут. Це трохи заспокоїло. Але дівчину все ще непокоїло її обличчя, яке не змінилося після того, як вони запечатали Найтока в камені.

   Провідниця спробувала встати після цього питання. Це їй ледь-ледь вдалося зробити. Ноги, як і все тіло, наче слухалися дівчину через раз, через що Мірарда тільки через декілька секунд тремтячими пальцями змогла взяти потрібний камінь.