Я сиділа на холодній землі, доки один з дорослих розводив полум'я. Інколи я зиркала на свій минулий дім, до яких нам залишалося ще дійти. Здавалось, він так далеко і так близько одночасно з цим. Двоповерхова будівля височіла так, як і тоді - велика, сильна. І ніхто не зміг би дізнатися, що відбувається всередині, доки не увійшов досередини або не почув від того, хто жив у ній колись.
Ми вирішили зробити щось по типу привалу, щоб трохи відпочити. З драконами нам вдалося набагато швидше долетіти до потрібного місця, і вже через три - чотири дні ми опинилися тут. Самі дракони були трохи втомлені, через що й був зроблений привал - щоб дракони трохи відпочили, і з новими силами відправилися далі разом з нами.
Я подивилась на драконів. Вони лежали на землі, заплющив що очі. Їх боки рівномірно здіймалися і опускалися в такт їх дихання. Погляд почав повільно ковзати по інших. Усі здавались такими спокійними й мирними, наче нічого зараз не відбувається. Мабуть, уміло приховують те, що вони зараз відчувають насправді.
На секунду зупинилась на обличчі Тимура, який зараз дивився на полум'я. Він ледь зумів вмовити інших піти з нами. Чому йому треба було пертися сюди, я не розумію. Може, битися добре вміє, або лікувати ранених людей? На рахунок останнього я певна менше всього. Бо з ним майже нічого нема крім невеликої порції їжі та такого ж невеликого ножа. Може, він сподівався, що ми поділимося з ним запасами? Я не певна. Тоді Лург наказав би мені взяти більше запасів, щоб і хлопцю якщо що вистачило.
Тоді чому він так боровся за можливість піти разом з нами? Хто його знає. У мене взагалі здогадок нема.
— Як гадаєш, що нас там чекає? - Лург сів поряд зі мною, і подивився на мій минулий дім сліпими очима.
— Усе, що завгодно. - Відповіла я, намагаючись придати своєму голосу більш спокійний і рівний тембр.
— Не жалкуєш, що пішла з нами? - Чоловік подивився тепер на мене.
— Ні, не жалкую. Все-таки, я сама хотіла йти з вами, тому гадаю, що було б дивно, якби зараз я не хотіла з вами йти далі. - Декілька секунд промовчав, я мовила: - Ти знаєш, чому забрали Мірарду?
— Це тобі краще за мене може розповісти або сама Мірарда, або її батько. Я майже нічого не знаю. Тільки чув одного разу, та й не все.
— Тоді будь ласка розкажи, якою вона була. - Попросила знову я. - Мені хочеться дізнатися про неї хоч трохи більше. Після того, як почала відбуватись уся ця ситуація зі смолою, ми з нею майже не спілкувалися. Вона була часто зайнята, і залишала нас на інших. Наприклад, мене на тебе, а мого брата на якогось чоловіка.
— Ну, знаєш, коли твоєму народові, де ти жив майже усе своє життя і встиг звикнути до нього, яким би він не був загрожує небезпека, ти робиш усе, щоб цю небезпеку прибрати. Тому не дивно, що вона майже постійно не розмовляла з тобою. А що на рахунок того, якою вона була... - Чоловік на декілька секунд задумався. - Не поганою, хоч у деякий речах - наприклад, у тому ж провідництву, - у неї майже нема досвіду.
Лург замовк, думаючи над чимось, я ж більше не просила його щось ще розповісти. Я подивилась на небо, «обійнявши» трохи притиснуті до тіла ноги, щоб спробувати трохи зігрітися. Що б я робила, якби була провідницею народу й почалася якась проблема? Наприклад, та ж смола почала з'являтися.
Мабуть, те ж саме, що й Мірарда. Відправляла людей, щоб вони по максимуму приносили їжі до табору. Намагалась дізнатися щось про смолу, ходячи до інших провідників. Усіляко шукала того, хто був причиною проблеми.
Чоловік повільно встав і трохи потягнувшись, тихо мовив:
— Добре, я спати. Тобі теж раджу не засиджуватися. Бо вже завтра ми підемо до вашого з братом минулого дому. Нам потрібно буде багато енергії.
..
..
..
..
..
Мірарда сиділа на плечі хвороби, куди сама хвороба допомогла їй дібратися. Так провідниці було трохи зручніше.
Кожен раз після декількох хвилин мовчання дівчина казала новий план дій. Чумна гриба теж інколи пропонувала щось своє. Коли дівчина казала свої варіанти, хвороба декілька секунд думала, а потім казала, подобається їй план, чи ні.
— Знаєш, що я подумав? - Нарешті запитала грибна чума, і дівчина запитально подивилась на хворобу. - Ми можемо провести спеціальний ритуал. Спочатку змусимо мого «любого» брата «від'єднатися» від тіла хлопця, а потім запечатаємо його десь. Наприклад, в якомусь невеликому камінці або кулоні, який буде постійно під рукою, щоб слідкувати.
— Що ж, не погано. Я згодна. - Швидко погодилась дівчина з пропозицією хвороби. - Це набагато ліпше, ніж те, що ми пропонували до цього. Що треба для ритуалу, ти знаєш?
— Для початку треба мати хоч щось, щоб намалювати спеціальний круг, який не дасть підчас ритуалу моєму братові кудись зникнути. Це може бути звичайний попел, крейда або щось схоже.
— Смола підійде? - Запитала Мірарда й швидко додала: - Ну, якщо нічого з того, що ти перечислив ми не знайдемо.
— Я не певен, але може підійти, хто його знає. Так ось, - продовжила грибна чума, - як ти вже знаєш, нам потрібна якась річ, щоб запечатати мого брата. Це може бути будь що - звичайні гілка, камінь, навіть невелика пляшка з водою підійде. Тому з цим у нас проблем не буде. І останнє - це трохи звичайної води.
— Для чого вона?
— Щоб завершити ритуал. Коли ми запечатаємо чорноводого, ми повинни будемо полити те, чим ми малювали коло, щоб змити увесь матеріал. Тоді ритуал буде завершено офіційно. Якщо ми цього не зробимо, то буде великий ризик того, що чорноводий зможе вибратися зі свого нового «місця проживання».
— Що ж, я все зрозуміла.
Мірарда хотіла ще щось сказати, але голос білого дракона, який пролунав подумки, змусив її прокинутися й трохи невдоволено відкрити очі. Дракон кликав її на ім'я.
×Що трапилося?× - Дівчина намагалась приховати легке роздратування у голосі, що в неї вийшло добре. Вона трохи злилась через те, що нарешті потихеньку налагоджує зв'язок з хворобою, і її перервали на такому моменті. Бо можливо, вона б продовжувала мирно спілкуватися з грибною чумою, і почала розмовляти з драконом тільки на ранок. Але роздратування й злість швидко зникли.
Відредаговано: 10.05.2024