Глава четверта. Підготовки.

— Я знаю, де вона. - Мовив білий дракон, запихавшись від швидкого й довгого польоту. Він трохи задоволено подивившись на мене й Лурга блакитними очима. Але задоволення швидко змінилося притаманною Сніжному серйозністю.

— Ну і де ж вона? - Запитала я, опередив Лурга, а білий дракон глянув на мене.

— Це можливо буде трохи неприємно для тебе, але Мірарда зараз десь в домі твоїх батьків. Я в цьому певен на сто відсотків.

   Я здригнулась, коли білий дракон сказав про це. У домі моїх батьків?... Але чому саме там? Я хотіла було запитати, але Лург випередив мене:

— Ти певен, що вона саме там? Та й до того ж, з чого ти взяв, що Мірарда зараз там?

— Бо я нарешті зміг зв'язатися з нею подумки. І вона змогла описати мені, де вона зараз. 

   Лург замовчав, почавши про щось думати і при цьому подивившись кудись в іншу сторону. Я теж мовчала. Сніжний склав свої великі крила й притис до свого тіла.

— Нам треба вирядити когось, щоб вони пішли й забрали її з собою. - Вирішив нарешті Лург після доволі довгого мовчання. - Я піду точно, ще треба хоч когось вибрати з людей.

— Я теж піду, і це не обговорюється. - Мовила різко я, і чоловік трохи здивовано подивився на мене. Але здивування швидко зникло з його обличчя.

— Ти не підеш. - Коли я хотіла запитати, чому, чоловік продовжив: - Ще недостатньо освічена, щоб ходити на такі серйозні завдання.

   Я трохи примружилась, дивлячись з викликом на радника. Той спокійно дивився на мене, наче крім спокою в ньому більше нічого й не було. Теж мені. А він типу такий крутий, що усе вміє, що може йти на таке «серйозне» завдання.

   Сніжний подивився на чоловіка й тихо мовив:

— Годі тобі. У неї, якщо не помиляюсь, велика вдача. Якщо вона піде, то зможе хоч чимось нам допомогти. Подумай сам - якщо ти будеш зайнятий, то вона зможе вилікувати поранених. Головне тільки навчити якомога більшому, й вона була готова.

— Я не певен, що її можна брати з собою. - З сумнівами у голосі мовив Лург. - Доки ніхто не бачить, вона може всряти туди, куди не треба.

— Мірарду до речі ніхто не просив підходити й брати до рук моє яйце. - Парирував білий дракон. - Але вона до сих пір жива, й багато чому навчилася. Я гадаю, що якби вона не вилазила з табору й робила лиш усе те, що їй дозволяють і кажуть, я б до сих пір не вилупився, вона б нічому не навчилася і не познайомилася зі своєю сім'єю. І ти б повернувся додому тільки через декілька століть, якщо взагалі повернувся. Звісно, деякі такі випадки неприємні або навіть небезпечні. Але якщо правильно «скерувати» такі моменти, їх можна використовувати для своїх цілей.

    Я трохи посміхнулась до Сніжного. Він захистив мене, тому я у майбутньому спробую йому віддячити за це. Лург знову задумався. На цей раз чоловік мовчав довше. 

    Моє серце забилося трохи швидше в очікуванні того, що скаже радник. Чоловік наче спеціально не поспішав з відповіддю, від чого серцебиття починало пришвидшуватися з кожною секундою, а руки трохи спітніли. Організм наче й сам боявся того, що відповідь буде не такою, якою я її очікую. Чому він так довго думає? Невже так важко сказати відповідь? 

— Добре, хай піде. - Нарешті мовив Лург, і в мене наче відлягло.

   Я знову посміхнулась, але трохи більше.

— Дякую. - Мовила я.

— А зараз треба готуватися. - Мовив тим само спокійним голосом чоловік.

..

..

..

..

..

   Я стояла поряд з білим драконом. Він зараз здавався мені єдиним, хто може мене захистити від Лісних. Навіть Лург інколи давав відчуття, наче йому не дуже подобається ідея, що я знаходжуся в Лісному Народі, хоча я й знала, що він би ніколи про таке не думав.

   Зараз радник відсилав ще один загін мисливців. Коли ті пішли, тим, кому залишився, Лург почав пояснювати план дій.

— Я візьму з собою декількох людей, коли піду так би мовити у розвидку. Десь троє або четверо. Спочатку ми підемо й подивимося, що там відбувається. Потім, якщо треба буде, візьмемо ще декількох людей з собою. Ті, хто залишаться, будуть обороняти табір і роботи те, що роблять зазвичай - ходити на полювання або риболовлю, інколи ходити в патрулі. Якщо станеться щось погане, доки мене не буде і ви не зможете впоратися з цим - йдіть до Алана. Він можливо зможе вам допомогти, якщо захоче. А зараз... - Той подивився на мене. - Пішли.

   Лург не чекаючи від мене відповіді, пішов до кубла шаманів. Я пішла за ним. Коли ми зайшли, я відчула легку зміну в температурі. На вулиці було зараз холодно, а тут тепло. Воно й не дивно. Біля однієї зі стін було щось по типу «городу», де росли лікарські рослини. Їм потрібна достатньо тепла температура, щоб рости.

   Чоловік глибоко вдихнув, потім повернувся до мене, почав говорити:

— Зараз швидко пройдемося, я дізнаюсь, скільки ти запам'ятала, потім будемо збирати потрібні лікарські трави.

    Після цього радник почав запитувати мене. Він міг називати опис рослити або те, як саме вони можуть допомагати, а я повинна була називати їх назви. Потім навпаки, Лург казав назву, а я опис рослини. Інколи я затиналась, згадуючи. Але пам'ять швидко підказувала мені потрібну інформацію. Інколи чоловік хвалив мене. Коли ми закінчили, радник мовив:

— У тебе й справді дуже добра пам'ять. - Я посміхнулась у відповідь. - А тепер будь ласка, збери до себе трохи рогозу і орегану. Ти приблизно пам'ятаєш, чим вони можуть нам допомогти?

— Рогоз може зупинити кров, орегано, якщо не помиляюсь, служе як протизапальне.

— Молодець. - Знову похвалив мене Лург.

   Я пішла до запасів лікарських трав. Якщо мені не зраджує пам'ять, тільки вчора зірвали декілька свіжих листків рогозу. Тому він повинен бути десь тут, на поличках... 

   Швидко знайшовши довгі й жорсткі листки потрібної мені рослини, я обережно поклала їх до себе в невелику сумку, яку колись знайшли лісні. Потім, підійшовши до галявини, де росли інші рослини, я почала вишукувати серед них орегано. Невеликі квіти на гілках майже одразу привернули мою увагу. Але була невелика проблемка - я не знала точно, як правильно і що зривати. Лург колись показував мені, як це робити, але я забула.