Глава чотирнадцята. Бажане повернення.

   Вже пройшло майже два дні звідтоді, як ми побували на площі. Зараз був вечір. Небо щільно затулили або дощові, або сніжні хмари - хто його знає, що зараз може піти. Наші дракони зробили ще один швидкий і крутий поворот у ліву сторону і тепер уже попереду були добре видні дерева лісу, які майже щільно поприлипали друг до друга і ніякий вітер не міг їх розтулити.

-- Давайте спочатку ви "сядете" так би мовити на посадку, щоб дізнатися обстановку, а потім дасте нам сигнал! - Крикнула мені Каріна, знову перекрикуючи сильний вітер, який на висоті був ще більшим, ніж на землі і я кивнувши, ніби все зрозуміла з мовленого Каріною, попросила Сніжного приземлитися. Білий дракон швидко почав приземлятися, щоб менше з двоногів побачили нас.

   Ще один сильний помах могутніми білими крилами і Сніжний вже торкнувшись своїми велетенськими лапами мокрої землі від снігу, який вже встиг розтанути, я швидко стрибнула зі спини білого дракону, при цьому на ходу відкріпивши свої ноги від сідля на спині білого дракону. Той намагався хоча б на секунду затримавши мене, щоб хоч трохи роздивитися усе довкола, але у повітрі лиш тихо цокнули його рівні й білі, неначе мармур зуби. 

-- Та стій ти! - Гаркнула дракон, коли я готувалася залізти у якісь кущі. Я озирнулася і нарешті зупинилася.

-- Що не так?! - Гаркнула я, відчуваючи, що так, це мій ліс. Мій дім!

   Сніжний підняв свою велику білу голову і глибоко вдихнув запахи лісу. Його груди враз спочатку піднялися, потім швидко почали "опускатися" а ніздрі трохи роздулися, як тільки дракон видихнув цей великий поток прохолодного повітря. Білий дракон повторив так декілька разів, доки не пересвідчився у чомусь. Нарешті він опустив голову і подивився на мене своїми очами синього кольору, які зараз чомусь нагадували мені ту майже прозору але від того ще більш гарну річку.

-- Я відчуваю інших драконів тут. - Мовив білий дракон нарешті. - Тому я й зупинив тебе.

-- Інших драконів? - Перепитала я, неначе не почула його. - Може, ти просто відчув тут запах Темного Полум'я, який долинув до тебе з новим подувом повітря?

-- Ні, тут справді є інші дракони, трішки молодші мабуть за мене та Темне Полум'я. Якби я відчув запах Темного Полум'я, я б звісна річ не зупинив тебе і у цьому запахові не відчув нічого ворожого. Але зараз...

   Білий дракон не встиг договорити, як на нього стрибнув більш менший, але трішки спритніший зелений дракон. Сніжний не встиг зреагувати - напад був неочікуваним. Але мій дракон був вже більш досвідченим, тому він швидко викрутився і поклав зеленого дракона на лопатки, не даючи йому й рипнутися. Сніжний тихо заричав, оголивши свої зуби майже повністю і тим самим показуючи, що він не жартує і один неправильний рух зі сторони зеленого - Сніжний його одним укусом вб'є.

-- Зелений Дим, твою наліво, де ти знову подівся, мене не попередивши?! - Почула я знайомий окрик. А точніше буде сказати, знайомий голос, який кликав зеленого дракона.

   Той дракон, якого назвали Зеленим Димом почав здавалося, борсатися під Сніжним ще більше, але білий дракон не давав йому з-під себе якось утекти, щоб потім якщо що знову напасти. Але мій дракон перестав гарчати, прислухаючись. Темне Полум'я хотіло теж приземлитися біля Сніжного і у разі чого допомогти йому, але враз звідкись з кущів з'явився ніхто інший, як сам... Морок.

   Коли провідник вийшов на ту невелику галявину, де зараз були ми, він побачив таку картину: здивована я стою і дивлюся на провідника. Темне Полум'я, як і їх вершник, теж здивована, тому приземлятися поки що не спішить, повиснувши у повітрі і тільки махаючи своїми темно червоними крилами. І Сніжний, який тримає зеленого дракона, щільно притискаючи його до землі і майже не даючи йому поворухнутися.

-- Морок?... - Тихо запитала я, яка сподівалася, що коли ми тільки тільки прилетимо до лісу, то одразу нікого поки що не зустрінемо.

   Не те, що я була не рада бачити провідника майже одразу, як ми прилетіли, але побачити одразу його а не когось іншого з Лісного Народу, це як на мене трішки занадто на сьогодні ...

-- Мірарда? - Запитав так само тихо Морок, неначе й сам не вірив тому, що зараз бачив мене та мого дракону перед собою. Провідник повільно почав підходити до мене, його руки майже непомітно сіпались незрозуміло від чого. Сніжний хотів загарчати й попередити тим самим Морока про те, що не слід зараз до нас наближатися, але я заспокоїла білого дракона, показавши помахом руки, що Морок нам не ворог. Принаймні зараз. Провідник підійшов до мене майже повністю і нарешті через декілька секунд після того, як ми дивилися друг другу у очі, він за усе моє життя уперше обійняв мене. - Я так скучив за тобою!... Пробач, що я так жахливо себе з тобою тоді повів...

   Я, не знаючи, що його треба зараз робити, у відповідь легенько теж обійняла провідника. Через декілька секунд я легенько відштовхнула його від себе, даючи зрозуміти, що зараз нам потрібно буде поговорити, а не продовжувати проявляти якісь почуття. Морок без вагань першим відпустив мене, а я наказала Сніжному відпустити Зелений Дим. Білий дракон знехотя зліз з зеленого. Зелений Дим вставши, невдоволено махнув туди сюди своїм хвостом, показуючи, що він ще не скоро забуде цей момент.

-- Де ви увесь цей час були? - Запитав провідник і трішки насупився, а я посміхнулася.

-- Ой, та де ми тільки не були. - Мовила я і розповіла йому майже усі наші пригоди.

   Морок не перебивав мене і слухав уважно, неначе ковтаючи кожне моє слово, не бажаючи пропустити не одно з них, неначе вони мали якесь особливе значення. Коли я закінчила, провідник деякий час мовчав, осмислюючи те, що я тільки но розказала. Коли він нарешті ховіт заговорити, хтось зашарудів у кущах. Провідник подивився у їх сторону, неначе звідти повинен був вилізти ворог і на секунду у його очах з'явився страх, який Морок змусив різко зникнути, щоб не дати нам зрозуміти, що щось йде не так, як він задумував. Хоча мабуть коли він побачив мене, Сніжного, Темне Полум'я та Каріну, усе у якихось його задумах так і пішло - шкереберть.