Глава одинадцята. Новина.

-- Стояти. - Спокійно мовив він, неначе на нього й не було наставлено багато готових до битви та гострих списів. Він витягнув перед собою руки, стримуючи злих людей Лісного Народу і ніби не дозволяючи їм на себе напасти, доки він не скаже те, для чого прийшов. Ті й не сперечалися, при цьому намагаючись знайти його слабкі місця і у зручну мить вдарити по ним. - Зараз я не збираюся нічого з вами робити, як ви могли про це спочатку подумати. - Люди перезирнулися, з-за цього стиснувши свої списи, які першими потрапили під їх руки, коли вони почули сигнал тривоги від вечірнього патруля. - Зараз я хочу лиш вийти на перемови з вашим провідником.

-- Навіщо тобі наш провідник?! - Гаркнув хтось з Лісних людей і деякі підтримали його схвальними вигуками. - Хочеш його вбити так само, як і Мірарду, доки ми не бачимо і не можемо його від тебе захистити?!

-- Зараз є важливіші справи, ніж сварка зі мною, яка розгорілася ще хтозна коли! - Гаркнув він ще голосніше, щоб почули усі. І навіть щоб почув і сам провідник, який сховався незрозуміло де та чекав доброго моменту для того, щоб напасти на нього ззаду. Усі примовкли після цього. Далі він знову трішки стишив свій голос, але у суцільній тиші усі його прекрасно могли чути: - Зараз на нас чекають великі неприємності і біди. Якщо Морок зараз вислухає мене і допоможе, тоді обіцяю, що більше ніхто з вас не побачить ні мене, ні моїх людей. Ми просто перестанемо до вас чіплятися так, як це робили багато років тому.

   Нарешті, Морок вийшов з товпи й подивився на нього холодний поглядом. Декілька секунд вони мовчали, доки провідник Лісного Народу нарешті спокійним і таким же холодним, як і його погляд, голосом мовив:

-- Що тобі треба, Зар? 

-- Я вже сказав.

   Морок тихо й непомітно гмикнув, швидко переваливши усе, що тільки но сказав його запеклий ще з давніх давен ворог. Чи треба йому вірити цій людині? Людині, яка навіть не хоче показувати свого лиця, ховаючи під дивною маскою? Чи це не підстава.

-- Говори тут, при усіх, якщо це щось важливе. - Мовив провідник , розуміючи, що якщо вони зараз почнуть розмовляти на одинці, хтось з них двох обов'язково на когось нападе. - Я не збираюся ризикувати своїм життям та життями інших заради декількох фраз.

   Зар закрив очі майже на половину і не казав нічого декілька секунд, ніби обдумуючи таку собі "пропозицію" провідника. Потім він нарешті почав говорити:

-- Я чув своїми власними вухами, як ці ваші посередники збираються якимось чином потрапити у Глибокий Сон і звідти дістати декілька монстрів, які б змогли розтрощити ваш ліс, якщо ви не захочете його їм віддавати, як їх же територію.

   Після слів Зара майже усі "заричали" від злості до цих нахаб, ніби дикі звіри, які теж збираються воювати за свою територію. Усі хотіли вже зараз піти й надрати п'яту точку посередникам за те, що вони вважайте ні за що скоро будуть намагатися забрати їх дім та їхні території. Але усі тримали себе, чекаючи наказу провідника. Морок закрив очі, але вже повністю, щоб спробувати зрозуміти, чи підстава це.

    Навіщо Зарові якось намагатися викурити Лісний Народ зі свого дому, прямо зараз, якщо він ніколи такого ще не робив? Принаймні, Морок цього не пам'ятав. Хіба що, зрубати дерева, деяким з них набагато більше, ніж зараз самому провідникові чи будь кому з Лісного Народу разом узятих. Та й наврядчи Зар спробував би викурити цілий народ з лісу, знаючи, що на захист цього самого лісу стануть не тільки його мешканці, але й багато з двоногів, у яких відняли чудове місце для відпочинку. Мабуть, тільки зараз Морок зрозумів, як саме двоноги врятували, або врятують його дім, у якому він жив усе своє життя.

-- Що ж, добре. Я погоджуюся на твою пропозицію, за умовою, що твої люди підуть одразу ж від кордонів з нашим лісом і наш "контракт" буде триматися аж до того моменту, доки ми не виповнимо нашу справу.

-- Добре, я виконаю усі ці умови, хоч мої люди навпаки, тільки відпугували тих ваших... Посередників? - Зар розвернувся і вже збирався йти, але його зупинив Морок.

-- Тобто вони увесь цей час спеціально там простояли, щоб нас типу захистити хоч трохи та відпугнути посередників, ми увесь цей час чекали, коли саме вони на нас нападать а ти не міг увесь цей рік сказати нам про загрозу і для чого ти їх там поставив?

-- Я чекав, доки ви охолонете після зникнення Мірарди, щоб потім прийти й нарешті нормально переговорити у той час, коли вами правлять не емоції, а розум.

-- Зникнення? - Знову запитав провідник, дедалі більше дивуючись. Куди вона знову подітися встигла? Хіба Зар м'яко кажучи не "забрав" її тоді до себе і вона не у нього?

-- А ти гадаєш, я реально можу знати а може й навіть знаю, де вона ділась після того, як звалила від мене? Її вже майже рік ніхто з наших помітити ніде не може!

-- Да ти ж повинен був дізнатися хоча б трохи про те, куди саме вона пішла! - Вибухнув різко провідник. - Ти повинен був про це хоча б трохи знати! Хоч хтось з твоїх людей повинен був її бачити тоді! Окрім того, що ти комендант у відомій тюрмі, ти ще її родич! Дуже близький родич, який би не допустив такого!

   Люм підійшов до провідника і спробувавши заспокоїти його, відвів у сторону. Люди загородили Морока, не даючи проходу, а Зар нарешті пішов.