Глава шоста. Великий дракон.

    Провідник лежав і втупляв у стіну вже яку хвилину поспіль. Вже давно настала глибока ніч і третій місяць зими, а вони не зрушили й з місця у її пошуках. Точніше, зрушили, але тільки на пару кроків, хоча їм ще треба пройти по великій стежині, щоб дійти цілі. Так, з одного боку чого вони хотіли, виганяючи її з табору і не даючи можливості навіть усвідомити те, що відбувається а потім починаючи її шукати. А з іншого боку вони були вже надто стомлені від її витівок і прості слова "будь ласка припини" або намагання її чимось зайняти, щоб вона більки нічого нового не витворяла були марні. 

   Зелений дракон лежав під боком провідника, відчуваючи, що той зараз єдине джерело тепла для нього. Зелений Дим тихо сопів, а його боки рівномірно підіймались у такт його спокійного дихання. Навіть у сферв драконів Морок не зміг ступити й кроку, щоб почати навчати їх хоч чомусь. Одну не зміг натренувати і ці двоє теж туди йдуть. Спочатку провідник був злий сам на себе за те, що він не зміг навіть тоді, коли ще Мірарда жила поряд з ними, навчити її хоча б полювати.

    Очі Морока затьмарилися невидимою пеленою, коли він згадав ті часи, коли йому ще були доступні розмови з Глорією а мозок перестав так швидко працювати. Ці спогади були неначе сон, який повільно, але впевнено затягував у себе провідника Лісного Народу, затьмарюючи усі його доступні можливості для втечі.

-- Мороку... - Тихо мовила дівчина років двадцять, двадцяти одного, яка не так вже й давно закінчила університет і поступила на свою першу роботу, де їй достатньо платили, щоб вона змогла за п'ять місяців назбирати на однокімнатну квартиру. Її очі ніби мерехтіли у світлі блідого сяйва місяця, який тільки тільки починав набирати свою масу, коли Глорія дивилася на ще менш дорослого провідника. - Я не знаю, що мені з цим робити... 

   Дівчина опустила голову і стала розглядати свої ноги, взуті в зелені кросівки з білими смугами по боках і у темно бордові штані, неначе їй було соромно за свої рішення, слова, думки і дії. Морок, який на той час тільки тільки став провідником Лісного Народу, знав, що вона чекала від нього якоїсь мудрої поради про це все. Але він не міг придумати нічого гідного, щоб хоча б заспокоїти дівчину.

   Усі ці проблеми з їх минулим провідником Галбатором і його Народом, які різко накотили на провідника великим потоком води були для нього зараз головними думками. Але й дівчину теж було жалко, Мороку хотілося щось вигадати, але нічого не хотіло злітати з його язика, окрім як:

-- Нічого. Просто облиш усе, як є. 

-- Але що, як він вб'є її?! - Не витримала дівчина, піднявши різко голову і глянувши в очі провідникові. Від її галасу з дерев полетіла невеличка зграя птахів, які невдоволено зацвірінькавши, полетіли кудись геть. - Що, як йому принципово потрібен був хлопець, і дізнавшись, що у нього скоро з'явиться донька замість сина, він вб'є її?!

   Морок повільно кліпнув і подивився спочатку на лице дівчини, потім нишком глянув на безхмарне небо, усіяне зорями, ніби Боги могли дати йому корисну пораду щодо цього. Але усі Боги, як один, мовчали і вперто не хотіли йти на контакт. Провідник почав дуже довго обмірковувати усе те, про що йому розповідала Глорія, при цьому інколи вбиваючи комарів, які могли сісти то на його руку то на ногу, щоб випити трішки його крові.

-- Тоді зробимо підміну. - Нарешті мовив провідник, знову подивившись на дівчину перед ним, живіт якої вже трішки округлився від маля, яке зароджувалося там.

-- Це як? - Здивовано подивилася на Морока Глорія.

-- Ми влаштуємо усе так, щоб ніби хтось по необережності підпалив свій дім. Потім перекинемо полум'я на інші. Доки усі будуть зайняті тим, щоб змусити полум'я зникнути, ти вкрадеш у когось сина і завдяки своїм магічним здібностям зробиш так, щоб він був схожий на вас. Ми також і це підлаштуємо, неначе віш згорів під час пожежі. А свою доньку тоді віддаєш нам до найліпших часів, доки вона трохи не підросте і не навчиться користуватися вже своєю магією та здібностями. Але це усе повинно пройти тоді, коли ти вже народиш, тому що доставати дитину з материнського живота у той час, коли він ще не до кінця зміг "відтворити" своє тіло дуже небезпечно як для матері так і для самого плоду.

    Дівчина вже по звичці легенько доторкнулася до свого трішки округлого животу і мала, ще не до кінця сформована там дитина легенько штовхнула мати у те місце, де вона тільки но доторкнулась своєю рукою. Маля ніби відчувало ці торкання, неначе й до самої неї тільки що доторкнулися. Воно неначе відчувало настрій матері і від чого зараз воно залежить.

-- Я не знаю, чи треба це робити...

-- Треба. - Після цього Морок в лиці став достатньо серйозним, хоча й сам був розгубленим, сбитим з пантелику та не знав, що його треба робити. Він не хотів показувати дівчині, що й сам боїться наслідків взагалі усіляких дій, тому що побачивши його настрій, Глорія могла запанікували ще більше. - Поки що тільки так ми можемо зберегти її життя.

   Мабуть, це було найважче рішення у життях двох людей, які здавалось, учора були ще підлітками і не знали особливих турбот і тих нервів, які з'являються у дорослому житті.

-- Не хвилюйся, я усе влаштую. Принаймні, більшу частину. - Мовив Морок и видіння різко й неочікуванно зникло.

   Провідник знову опинився у своїй темній печерці, поряд з ним вовтузився Зелений Дим, вмащуючись в кращу для нього позу для сну. За двома каменями, закриваючими вхід до його кубла, почулись тихі кроки і хтось покливавши провідника на ім'я, спитав дозволу увійти. 

    Морок узнав по тихому шепоту, що то був Резак. Він з нічним патрулем по проханню провідника ще ввечері, обходили табір. Резак зі своїми патрулем мабуть, були одними з тих, хто ще не дуже втомився від пошуків і від зими.

    Морок одобрив його візит до свого кубла і вже через декілька хвилин Резак, відхекуючись від довгого бігу, мовив:

-- На сході нашого лісу помічен рух  у повітрі невідомого створіння. Воно за розміром дуже велике і якщо нам не зраджував тоді зір, проти великого дракона бились й інші дракони. У нас є варіант того, що те велике створіння теж є драконом.