Глава п'ята. Пояснення.

-- І як ти кажеш, ці будівлі називаються?... - Вже який раз запитала я у Каріни, вказуючи легким помахом своєї голови у сторону ряду дивних будівель.

   Ці будівлі були не схожі на ті, які я коли небудь бачила. Вони навіть не були схожі на ту будівлю, у якій ми вкрали трішки двоножачої їжі. У них мерехтіло трішки тьмяне помаранчеве або просто біле світло і мабуть було так само тепло, як і у ков...ков... ковбасному? магазині. У деяких з них туди сюди ходило багато двоногів, які дивилися майже усе, що було у магазині. У інших могло бути меньше двоногів, або взагалі їх не було і ці дивні споруди стояли пусті, не звертаючи уваги на як Каріна їх називає, продавців.

   Сама Каріна глибоко вдихнула, заспокоюючись, щоб ще один раз пояснити мені значення цих місць. Вона сьогодні  згодилася пояснити мені значення багатьох слів і речей, якими зазвичай користуються двоноги у повсякденному житті і мабуть вже пожалкувала про це. Тому що вона спочатку не зрозуміла, як це бути вчителем для такої, як я. Як би вона на мене не лютувала з-за того, що я багато чого не розумію з першої спроби, її голос досі був спокійний:

-- Це магазини. У світі їх дуже багато і у них можна знайти вважай усе, що забажаєш. Тільки треба знайти підходящий, щоб знайти потрібну тобі річ у ньому.

   Я ковзнула швидким поглядом по написам магазинів. Добре, що мене навчили читати хоч якось у лісі. Я пам'ятаю той момент, коли мій "лютий" вчитель Міндаль, кривлячи свою тупу пику від нібито огидних слів, промовляв двоножачі слова, букви і те, як правильно їх треба писати. Якби я не вміла читати, то зараз я наврядчи змогла прочитати декілька написів магазинів: "Єва", "Фокстрот", "Розетка", "АТБ" і так далі. 

   І чого поганого у цій мові знайшли майже усі, хто жив і живе у лісі? Увесь Лісний Народ розмовляв майже на такій же самій мові, що й двоноги. Якісь слова були трішки схожими на слова двоногів, якісь були не так вже й схожі. Деякі взагалі двоножачими не можна було назвати, тому що вони звучати й писалися не так, як їх. Я не бачу нічого поганого у цій мові.

-- Хочеш швидко прогулятися по одному або двум з магазинів? Ммм... Наприклад по "АТБ" або "Фокстрот"? "Розетка", "Єва" й інші як на мене не дуже й цікаві для нашої першої "екскурсії", а в ковбасному, - Каріна на секунду подивилася на інші магазини, які були по боках від тих, перед якими ми зараз стояли, трішки закривши очі, щоб краще роздивитися, - яких тут якщо мене зір не підводить двоє ти вже була. А в інші менш важливі, гадаю, ти зможеш потім зайти і сама, якщо в тебе буде таке бажання й час на це.

-- Що ж. Я не проти. - Мовила я, продовжуючи розглядати то магазини за їх склом, деякі з яких були великими по типу "АТБ" а деякі не дуже, то написи над головами двоногів, які то заходили в магазини, то виходили звіжти. Ці написи мерехтіли різними кольорами й відбивалися від снігу при тому, що зараз знову рано стемніло. Якийсь був червоним, якийсь помаранчевим, з невеликою лисицею біля напису. У одного з магазинів взагалі напис був помаранчево біло зеленого. - Хотілося б більше дізнатися про те, звідки двоноги беруть собі їжу. Вони ж не використовують упійману їми здобич так, як використовує її Лісний Народ.

-- Тільки не забарбйтеся там, добре? - Запитав Сніжний, який стояв позаду нас з Темним Полум'ям і майже повністю зникав, зливаючись з білим снігом. - У нас майже не лишилося сил, щоб продовжувати намагатися себе зігріти завдяки нашій енергії.

-- Гадаю, що ви зараз можете зайти з нами. - Подумавши трохи, мовила Каріна і одразу же пояснила свій план: - якщо ви будете сидіти майже непорушно у камері збереження - дихати дозволяється якщо що, - то тоді усі будуть гадати, що ми принесли з собою іграшки драконів а не справжніх ящерів. І тоді ви по перше зможете хоч трохи відновити сили, а по друге у разі небезпеки ми зможемо майже одразу об'єднатися і нікуди далеко для цього не йти. Може, якщо ви вже трішки змерзли, то якщо вам пощастить, ви зможете зігрітися у магазині. Тільки не знаю, що його робити з "Фокстротом", тому що ж там мабуть не буде камер збереження.

-- Уж так і бути, коли ви будете гуляти цим магазином, ми почекаємо вас на вулиці. Все одно мені не подобається ця твоя "камера збереження", хоч я її ще не встиг побачити.

-- Щось вигадаємо. - Мовила Каріна і підійшовши до драконів, взяла на руки Темне Полум'я під виглядом, що це її іграшка.

   Я підійшовши до Сніжного, ледь ледь змогла підняти його з землі. Білий дракон вже настільки розкабанів за останній час, що я за ним майже нічого не бачу, коли кудись йду.

-- Ти впевнена, що у нас усе вийде? - Запитала я, підійшовши до Каріни, щоб так не горланити і щоб мене ніхто з зайвих не почув.

-- Впевнена. - Мовила моя подруга і хоробрим шагом пішла до величенького магазину під назвою "АТБ".

..

..

..

..

..

   По боках від мене було декілька великих металевих полиць, які попри свою висоту, не торкалися даху. Сам дах неможливо було нормально роздивитися, тому що він був закритий товщею сірих і покритих шаром пилу труб, але було зрозуміло з самого початку, що він плоский. Двоноги повільно ходили туди сюди, розглядаючи усе на цих полицях,  інколи беручи речі, які їх цікавлять, роздивлятися і потім класти обратно на полицю, якщо їх щось не влаштувало у тому чи іншому предметі.

   На цих самих полицях лежало багато як мені пояснила Каріна, коли я в неї про це спитала товарів, деякі з яких повторювалися декілька разів на одній і тій самій поличці. Від деяких подібних товарів приємно пахло, від деяких не дуже. Деякі взагалі  нічим не пахли, мабуть, не маючи свого запаху. Або маючи, але вдало приховуючи його.

   Каріна завжди йшла поряд зі мною, інколи тихо, щоб її не почули зайві двоноги, пояснювала мені деякі речі, про які я її питала. Було насправді одночасно і цікаво слухати про те, як облаштовано усе у багатьох будівлях двоногів, і одночасно з цим було таке відчуття, що мені ніколи не сподобається ні одна з них, тому що я вже настільки звикла жити у лісі. І що я не зможу жити поряд з високими будинками двоногів, навіть якщо дуже захочу.