Глава третя. Новий план.

-- Чорт забирай! - Гаркнула я ні до кого не звертаючись і відкинула від себе невеличку купку снігу, який продовжував виблискувати навіть на сонці, не збираючись танути й зникати. Зараз він виглядав набагато привабливішим і гарнішим, ніж у ночі. - Я навіть не пам'ятаю тих місць, які знаходяться біля мого дому крім декількох домівок двоногів, які усе видовище перекривають своїми розмірами! Як ми можемо дібратися до мого лісу, якщо я ничого не пам'ятаю?!

-- Не хвилюйся, щоб придумаємо. - Спокійно, принаймні, наскільки це було можливо, мовив Сніжний, намагаючись заспокоїти мене. 

-- Але що саме?! Я не особливо пам'ятаю хоч якісь місцини біля свого лісу, а ти тим паче, тому що разом з тобою ми майже ніде не були.

-- Тоді коли повернемося обратно, - білий дракон повільно кліпнув, - обов'язково облетимо й подивимося на усі краєвиди поряд з твоїм лісом. Добре?

-- Добре... - Я продовжила йти вперед, інколи протопчуючи у снігу собі дорогу.

    Десь у середині мене запекло серце від смутку й суму за домом. Все ж таки колись я поспішила давати собі клятву, що не повернуся додому вже ніколи, показавши, що провідник був не прав, коли вигнав мене. Але все ж таки було сумно, що я більше не побачу гарних закатів, які зараз закривають великі будівлі поряд зі мною. Що я більше ніколи не зможу відчути справжній запах тепла влітку й під час теплих днів весни, який кружляв довкола мене, не бажаючи відчіплятися від носу.

   Хотілося встати на місці, як укопана й завити на всю вулицю від розпачу, неначе вовк, який загубив свою стаю і свою сім'ю. Якої у нього ніколи й не було... Було таке відчуття, неначе мене відірвали від чогось особливого, яке більше не з'явився б у моєму житті.

   Каріна з Темним Полум'ям йшли мовчки за нами, міркуючи про щось своє. Учора Сніжний сказав їм, що вершник і дракон можуть спілкуватися між собою подумки, тому мабуть зараз вони так і спілкувалися, побоюючись, що якщо хтось із них скаже щось уголос, вся сьогоднішня ситуація піде коту під хвіст. А ми вже так далеко відійшли від тієї місцини, де ми вкрали трішки ковбаси.

   Різко Сніжний зупинився і роззирнувшись по сторонах, подивився на мене. Я з надією подивилась на нього у відповідь.

-- У яку сторону ми йшли, коли були у тих, незнайомих для нас світах? - Різко запитав білий дракон і подивився мені у очі.

   Я повільно кивнула головою у протилежну сторону і нічого не розуміючи, запитала:

-- А до чого тут це?

-- А до того, що можливо там ми йшли куди очі дивляться, а тут ми по цих стежках йшли від твого лісу і тим самим відходили від нього достатньо далеко.

-- А нас хіба ніхто не бачив?

   Сніжний закотив очі й з роздратуванням у голосі, неначе поясняв усе малій дитині - зоча так можливо й  було, - сказав:

-- Якби по твоїм словам це був би звичайний сон або масштабний галюн, який захватив з собою декількох живих істот одразу, нас би хто небудь давно поторсав за плече і сказав:"прокидайся, що з тобою відбувається?" А так як цього ніхто не зробив, то зрозуміла річ, що нас ніхто не бачив у звичайному світі. І я не впевен, що зараз ми би бачили Каріну, якби вона була типу у сні.

-- Тоді як... - Спочатку хотіла запитати я, але не встигла задати питання.

-- Як нам допоможе той шлях, яким ми пройшли у тих світах? - Перебив мене Сніжний. - Усе дуже просто. Портал опинився у наполовину лісі, який вже встигли як ти сказала заполонити двоноги. І потім, коли ми вийшли вже з іншого "фінального" порталу, ми опинилися хтозна де. І якщо нам йти по тому же шляху, по якому ми якось дійшли сюди, - білий дракон потупцяв на місці, ніби підтверджуючи свої слова ще більше, -  тоді ми якщо підемо назад, то зможемо з вірогідністю десь у дев'яносто відсотків повернутися назад. Тепер ти зрозуміла? - На цей раз Сніжний подивився на мене так, неначе усе було дуже очевидне навіть самій тупій людині.

-- Добре... - Я повільно кивнула головою. - Тоді повертаємося назад і йдемо так, як ми йшли на місце, звідки ми вийшли з порталу. Але мені не зрозуміла ще одна річ. У тому світі час минав не скажу, що швидко, але й повільно теж не йшов. Тоді чому ми відчували час так, неначе пройшло усього декілька днів, а тут вже настала зима, хоча коли ми зайшли у ще самий найперший портал, було ще літо?

-- Гм... - Сніжний на секунду задумався, поступово повертаючи обратно разом з нами. - У мене є тільки здогадки на цю тему. Точніше в мене є тільки дві, більш вірогіднй й самі логічні з усіх на мій погляд  Можливо ті світи якось прискорювали час, а насправді було таке відчуття, що він йде повільно. Або у тих світах він рухається повільно, а тут швидко. Десь так.

-- Тоді виходить, в мене вже було у цьому світі день народження, яке я не встигла відсвяткувати як слід... - Я сумно вдихнула повітря, згадуючи, що у цей щасливий день зазвичай мене звільняли від усіх обов'язковів і дозволяли взяти трішки більше їжі, ніж зазвичай. - І тепер мені вже не одинадцять, як було у тому році, а цілих дванадцять.

-- А коли в тебе було день народження? - Мімольотно запитала Каріна.

-- Зазвичай десь посередині осені.

-- Тоді якщо мені вдасться усе влаштувати.. - Відгрібаючи від себе нову купку снігу, мовила Каріна, - я спробую влаштувати тобі справжнє день народження.

-- Дякую... - Тихо мовила я і ми усі разом пішли у тому напрямку, звідки ми тільки но пішли, сподіваючись, що ми йдемо правильно.

    Хоч щось радісне відбулося за сьогодні.

-- До речі, ти колись казала щось про Глибокий Сон... - Знову запитала Каріна і я коротко їй розповіла байки старійшин про цей Сон і свої здогадки про те, що це могло бути.

   Також я розповіла їй вже більш детально про те, як та людина в чорній масці відправила мене у якусь темну кімнату. Також я сказала, що це можливо й був Глибокий Сон, тому що я ніколи ще не була у комнаті двонога і тому "інформацію" для звичайного сну ніде було взяти.

-- Тоді може колись спробуємо разом туди потрапити? 

-- Це дуже небезпечно навіть тоді, коли нас буде четверо... Та й я навіть не знаю, як саме туди потрапити.