Глава перша. Їжа двоногів.

   {від автора}

    Це вже третя книга "небезпека у лісі!" Тому якщо ви не читали другу, а тим паче першу частину цього "твору", то будь ласка прочитайте спочатку їх, а потім йдіть сюди і читайте вже цю, третю частину.

   Сніг жалібно хрускотів у той момент, коли ми по ньому йшли. Вже давно настала ніч, але ми все йшли і йшли незрозуміло куди, при цьому інколи тихо перемовляючись між собою. Темне Полум'я знаходилося зараз між футболкою і Каріною, щоб хоч якось зігрітися. Тому що мале драконенят ще не вміло контролювати свою енергію.

   Натомість Сніжний, коли відчув через декілька секунд, як ми почали йти вперед дикий холод, зробив так, щоб наша енергія рухалася швидше, при цьому зігріваючи нас і не використовуючись на непотрібні речі. Не знаю, як саме він це зробив, але цей ефект дійсно гріє нас! Але Темному Полум'ї він цього не зробив, пояснюючи це тим, що драконеня ще мале і якщо що, то його може не стати. 

   Також я пообіцяла Каріні, що коли зможемо знайти тепле й спокійне місце для перепочинку, то тоді я обов'язково навчу її і Темне Полум'я, якщо вона достатньо підросте до цього часу відчувати а потім контролювати хоч якось свою енергію. Так, я погано й сама нею поки що користуюсь, але гадаю, що до того часу, доки Каріна та її дракон навчаться відчувати енергію, я зможу робити завдяки своїй енергії бодай щось і з мене вийде достатньо добрий вчитель. Цікаво, як себе відчувають у той час вчителі, коли когось чомусь обучаючи?

   І зараз промінь високого стовбура, на верхівці якого знаходилась штука під назвою "лампа" відбився від кришталевої поверхні снігу і попав мені в очі. Від цього мені довелося на декілька секунд заплющити очі і декілька разів протерти їх пальцями, щоб скоріше минув "ефект" від цього проміння.

-- Як довго нам треба йти? - Знову запитала з нотками роздратування у голосі Каріна.

-- Стільки, скільки треба. - Гаркнула я, вже не витримав постійно однотонних питань з її сторони і на секунду розплющила очі, щоб перевірити, чи зможу я знову нормально бачити, що знаходиться переді мною.  - Я не знаю цієї місцини, тому ми можемо взагалі йти не туди, куди нам треба. Будь ласка, перестать задавати одне й те саме питання, мене вже воно потроху бісить!

   Позаду себе я почула, як Каріна нервово вдихає на повні груди холодне й трішки нестерпне повітря, яке обпікає нам обличчя й відкриті галявини нашого тіла своїми невидимим ножами й голками. Але нам було на диво до сих пір не холодно з-за того, що Сніжний інколи підходив до нас і знов і знов прискорюючи нашу енергію. Він робив це акуратно, щоб нічого не вийшло з-під контролю і зашвидкий поток енергії просто не розірвав нас на шмаття.

   Сніжний зараз йшов поряд зі мною, нагадавши мені, що він вже достатньо великий, щоб вміститися у мене на руках, як це зробила Темне Полум'я. Він з таким виглядом, неначе вбив декілька потвор у тому світі, звідки ми не так уже й давно пішли трішки опередив мене, але не поспішав іти. Теж мені, чванько мале. Щоб не сказати білому драконові пару "добрих" слів, які я почула незрозуміло де незрозуміло від кого, я сказала:

-- Будь ласка, коли відчуєш мій запах або якийсь інший знайомий тобі запах, то тоді попередь, добре?

-- Це наврядчи буде прямо зараз але добре, я попереджу, якщо відчую щось подібне до ваших або до знайомих мені запахів. - Дракон трішки "відкрив" свої занімілі від холоду крила, знімаючи з них напругу й затерплість від холоду довкруги. Тому що за останній час він ними майже не ворушив.

..

..

..

..

..

   Через майже півгодини ми нарешті натрапили на невеличкий магазинчик, який по словам Каріни до сих пір працював попри таку темряву довкола, тому що у ньому горіло світло і там, у середині було декілька людей. Вони про щось розмовляли, щось брали і розглядали, трішки підносячи до очей, щоб роздивитися це "щось".

   Я зупинилась перед цим магазином, розриваючись сумнівами.

-- А ти впевнена, що нас туди впустять? - Запитала я з підозрою.

-- Впевнена! - Сказала Каріна і взявши мене за руку, потягнула у магазин.

   Як тільки його скляні двері відкрились і ми зайшли у середину, до мого обличчя одразу ж донеслося майже пекуче тепле повітря. Після холоду вулиці воно було приємним і нестерпним одночасно. У самому магазині приємно пахло. Запах був схожий на м'ясний, пов'язаний з декількома іншими запахами, речей яких я ще не встигла побачити у своєму житті.

   Сніжний залишився чекати на нас на вулиці, а Темне Полум'я сховалися під кофтою Каріни так, щоб її не було видно повністю. Доки ми чекали чогось незрозумілого, я стала розглядати полички цього магазину, які були майже повністю заставлені.

   На них було дуже багато чогось схожого на м'ясо, хоча мабуть, м'ясом воно й було. На цих поличках було дуже багато такого м'яса різних сортів і кольорів. Деякі були скручені в різних розмірів в товщини трубочки без дірок усередині, деякі були овальні чи квадратні. На деякому м'ясі навіть були товсті 

   Майже усе це м'ясо було рожевих кольорів. Якесь було світло рожевого, якесь темно рожевого з маленькими вкраплинами білого, ніби сніг сала. Одне навіть було повністю чорним, але його було не так вже й багато на поличках (осуджую).

-- Це усе ковбаса. - Тихим шепотом підказала мені Каріна.

-- Не розумію.. - Також тихим шепотом сказала я, продовжуючи розглядати цю ковбасу. - Навіщо двоногам якесь м'ясо якось перекручувати, змішувати між сортами і робити з нього невеличкі шматки, якщо можна просто спіймати не хворого голуба або рибину і з'їсти її?

   Каріна потисла плечми:

-- Це смачно, хоч інколи деякі шматки ковбаси дуже дорогі і треба шукати місце, де можна купити їх трішки дешевше.

-- Купити?

-- Так, у нас є гроші, завдяки якім ми можемо собі придбати майже все, що заманеться. Ми даємо гроші продавцям, кажемо, яку ковбасу хочемо і скільки нам її давати і продавець за гроші нам може дати усе, що заманеться. Тільки якщо грошей вистачить...