Глава перша. Легенда.

   Звідтоді, як я стала провідницею, встигло пройти декілька місяців. Настала зима з її холодами і легкі проблеми з їжею, яку вирішили економити, щоб у більш страшні холоди, коли усі будуть боятися й носа з кубла висунути - я вже мовчу про полювання у таких ось умовах, - було що поїсти. І навіть стійкі, які зазвичай хизуються перед усіма, кажучи, що холоди їм під силу,бояться захворіти.

   А та хвороба... Поки що на місці. Усе ті ж хворі, які ніяк не одужують. Усе ті ж, що інколи виходять, щоб трохи пополювати для себе та для своєї сім'ї, яка у нього - або неї, - може бути. Дітей ніхто на двір нашого табору не випускає - вистачає і тих хворих. Про останніх навіть казали, що ось ось і вони можуть померти. Мучались два з половиною місяці, відвойовуючи право на своє життя, і різко їх більше нема.

   Каріна більше не з'являлася. Ніхто з наших біля лісу і за невеликими його межами не бачив дівчину та її дракона. Посередники, побачив у останній раз, що у нас армія стала врази більша за їхню і що ми можемо дати відсіч навіть темному, принишкли. Тепер бояться нас. Але цей страх мене не дуже радує. Хотілось би коли небудь зробити щось по типу перемир'я з цим народом, навіть не дивлячись на те, що вони нам і що ми їм встигли зробити. Щоб це перемир'я дозволяло ходити по усіх територіях нашого лісу обом народам та не дозволяло починати війну.

    Ранок. Усі окрім мене і одного раннього патруля ще сплять. Навіть Сніжний, який зазвичай любить рано прокидатися, спить поряд, інколи штовхаючи когось уві сні. Можливо, йому сниться битва або "дике" полювання - судячи з того, що він так робить. Або просто ходить уві сні і на те нема якогось конкретного пояснення, хто його знає.

   От цікаво, якби хтось з них знав, що я насправді двоніг, вони би і далі продовжували дозволяти мені знаходитися у їх лісі? Чи може, коли б дізналися, одразу викинули, неначе маленьке кошеня, яке нічого для них не встигло доброго та поганого зробити? А якби тоді замість Морока, який не міг залишити мене саму з-за обіцянки моїй матері, був Галбатор, про якого мені багато чого розповідали? Чи вигнав би він мене, дізнавшись справжню правду?

   Морок наче говорив, що минулий провідник не дуже одобрював те, що Морок, закоханий по вуха і зустрічається з якимось двоногом, та намагався його зупинити вбивством моєї матері. Тому може, якби правив ще Галбатор, він без роздуму дізнавшись усю правду, давно би змусив мене покинути ліс. Я не впевнена, що навіть така людина, як він, захоче брати гріх на душу і вбивати когось.

   Хто став новим радником? Знову Люм, з-за того, що він здавався мені більш адекватним, ніж інші. Його розум не був затьмарен такою сильною ненавистю до двоногів. І він спокійно відреагував на ту правду, яку я йому сказала так би мовити по секрету, коли ми залишилися самі на деякий час.

   Сніжний перевернувся на інший біг, при цьому уві сні фиркнувши і майже не штовхнувши мене. Щоб цього не сталося, я трохи відійшла від білого дракона і вляглася на холодному камені. Тут місце не було таким теплим, як те, тому було спочатку трохи незручно лежати на такому.

— Мірардо... - Тихо, ледь-ледь чутно мовив голос по той бік каменю, у якому я впізнала Люма.

   Не чекаючи відповіді, той трохи відкотив камінь, який лежав на проході і зайшов усередину. Холодний нічний вітер одразу потрапив до кубла, від чого чоловік швидко змусив невеличку печеру - якщо її так можно назвати, - знову погрузитися у темряву. 

— Що трапилося? - Запитала тихо я і голос луною пройшовся по сторонах.

— У нас все більше хворих. Повернувся нічний патруль і... - Люм трохи схилив голову вниз, ніби казав якусь тайну. - І там майже усі хворі.

   Я повільно встала з вже нового нагрітого місця і швидко вийшла на вулицю. Треба сказати іншим, щоб ті не ходили сьогодні - та й взагалі, доки хвороба не вляжеться, - ні на полювання, ні в патрулі. Та й взагалі щоб виходили з кубел тільки при дуже важливій потребі. Ті, що будуть виходити і брати собі їжі, хай будуть брати також і для інших, щоб ніхто лишній раз не висовувався.

   Вулиця зустріла мене незвичним холодом. Було набагато холодніше, ніж тоді, коли у моє кубло Люм пустив трохи такого холоду. На вулиці мене зустріло декілька людей. Скликати усіх, хто ще не став носієм хвороби не стала. Ті, кого я попереджу і кому скажу нові правила на деякий час, повинні будуть передати цю інформацію тим, хто у такий час спав. Усі, кого я бачила, виглядали стурбованими. До мене підійшов швидко один з Лісних:

— Вже ось-ось настануть перші дні зими і я певен, що майже одразу почне сипати сніг. Тварини, відчуваючи це, майже всі сховалися у своїх кубла, а рослини усохли. А їжі у нас не так вже й багато - ніхто не здогадався за увесь час назбирали хоч невеликий запах їжі. Що робити?!

   Ось і перша  - ну, не зважаючи  звісно уваги на хворобу, - проблема, яку треба вирішити просто зараз, а інакше ми можемо цю зиму не пережити. Я глибоко вдихнула.

— Зараз не можна відсилати на полювання так багато людей. Та їх взагалі не можна відправляти у ліс, дивлячись, що хвороба так швидко може перекинутися й на інших. Якщо їжі буде дуже мало або взагалі не буде, я відправлю кого-небудь на пошуки їжі. А зараз ні шагу з табору. Та що там з табору. З кубла нікуди не виходьте, доки хвороба хоч трохи не вщухне!

— А якщо не вщухне? - Запитав вже інший і я подивилася на нього.

— Шамани справляться. - Намагаючись зберегти спокій, мовила я. - Вони завжди справлялися і не з такими проблемами.

— Мірардо... - Тихо мовив Люм. - Чи можу я розповісти тобі дещо? - І побачивши зацікавлені погляди у його сторону, Люм подивився у сторону мого кубла. - Це треба обговорити наодинці.

    Я повільно кивнула і ми, пройшовши до кубла, знову почали розмовляти тихо, щоб ніхто не почув. Сніжний ще спав. Люм глипнув на білого дракона і повільно почав:

— Я дізнався про цю легенду ще будячи підлітком. Приблизно трохи старшим за тебе. Мені її розповіла мати. Так от... Колись у Галбатора був кандидат на місце провідника. І це поки що не був Морок. Той "прийшов" на думку минулого провідника пізніше, після одного інциденту... Коли Галбатор, вже відчуваючи, що скоро він буде ходити по Зоряній Смузі, чомусь передумав дозволяти тому чоловікові становитися провідником, тому що різко почав думати, що той буде тираном. І коли Галбатор висловив свою думку на увесь Народ, той сказав лиш те, що помститься нам, коли хтось прийде на місце провідника після того, кого вибере Галбатор.