Глава тринадцята. Кінець навчання.

    Я прокинувся раніше за Ліж. Залишивши невеличку записку, що я вже полетів поряд з нею - добре, що у мене в сумці було трохи паперу, - я полетів у ту сторону, де повинна була через декілька кілометрів знаходитися Академія. Старійшина обіцяв, що зможе допомогти мені повернутися на навчання - якраз на той момент, де я зупинив, доки не прийшло письмо від батьків, де вони просили нас з сестрою повернутися додому.

       Мені було приємно опинитися знову в цих широких коридорах, переповнених молодими гібридами. Було добре, що я особливо не виділявся від них за віком, бо пройшло лиш чотири місяці з того моменту, як я покинув Академію.

     Ліж, якій старійшина теж допоміг повернутися до Академії, але вже на справжнє навчання, а не на ще одну місію прийшла трохи пізніше, на другий урок. Вона навчалась на кухаря, і коли я запитав, чому саме вона вирішила обрати саме цю професію, вона сказала, що дуже любить готувати, і тому вирішила, що цей факультет наче створений для неї.

     Я теж інколи полюбляв щось готувати, але коли у мене було багато часу, ніхто на мене не дивився і я знав, що ніхто це не оцінить окрім мене. Бо якщо хтось би «замовив» у мене щось з їжі, я б точно десь накосячив.

     Сестру я зустрів у одному з коридорів. Вона розмовляла зі своїми трьома подружками, й коли побачила мене, спочатку зробила вигляд, наче не знає мене, а потім коли її подружки пішли до їдальні, підійшла трохи порозмовляти.

— Як ти? - Запитала вона тихо, наче боялась, що з-за кута може в момент вистрибнути мати й загорлати, щоб Розраза перестала зі мною розмовляти, бо я нібито вбивця.

      Так, не спорю, я вбивця. Кокнув Озіра, але заради того, щоб усім було добре і ніхто не страждав від влади цього тирана.

— Мати ніби забороняла нам з тобою розмовляти. - Нагадав я сестрі, трохи примружившись.

— Так, я розумію. Але я чула й навіть бачила те, що сталося на Великій Горі. Признайся, це ти придумав усе це сам, так? Ну, цю пожежу й напад...

— Так. Це усе я. Але про пожежу думав не я. То вже старійшина накидав декілька ідей, і ми разом узгодили наш план проти Озіра.

— Ти молодець. Я пишаюсь, що у мене такий брат навіть не дивлячись на те, що мати заборонила нам розмовляти.

     Я кивнув головою і кинувши коротко «вибач, але мене вже чекають», пішов у ту сторону, де ми з Ліж домовились зустрітися. Вона стояла там, чекаючи на мене. Коли я підійшов, вона трохи посміхнулась.

— Так як у нас перерва досить велика, і залишилося ще десь двадцять хвилин, пропоную тобі роздивитися креслення мого дому. Якраз я його вже встигла його домалювати, доки чекала, коли нарешті перший урок закінчиться, і ти з аудиторії вийдеш.

— Добре, давай подивимось. - Швидко погодився я.

     Ліж поклала на підвіконня креслення й «розвернула» товсту бумагу. Я почав розглядати її дім. 

    Ось довгий прохід між нашими домами. Ліж намалювала доволі гарний дім, який мав рівно округлу форму. Мабуть позичила у когось потрібний інструмент, щоб намалювати так гарно. Там було намальовано також декілька предметів, які могли б знаходитися в ньому. Серед них була кровать, гарний килимок, сундук, пара картин і навіть верстат.

     Дах вона хотіла «трикутним», щоб спереду й ззаду її не було, оголюючи білі стіни її будівлі. Також хотіла тільки одну кімнату, бо не планувала створювати сім'ю, і обов'язково підвал, щоб там мати якісь продукти.

      По кольорах - біла будівля, темно-червоний дах і такі ж самі двері. На рахунок предметів у самому будинку Ліж ще точно не знала, кажучи, що часу ще багато, і вона встигне придумати все. Але вона точно заявила, що килим буде теж темно-червоний. А інші предмети або будуть інших одного-двух кольорів, або одного з відтінків червоного.

      Коли закінчились нарешті усі уроки, ми вилетіли з Академії, не боячись, що може статися щось погане. Озір тепер був мертвий, ті маги, хто вцілів, зараз не несли з собою ніякої загрози, бо не мали предметів, якими б могли якось творити магію.

..

..

..

..

..

— Ви обоє вже доволі дорослі, щоб отримати свою першу роботу. - Мовив урочисто невеличкий гібрид, якого я спочатку зарахував як за одного з учнів нашої Академії, і який потім виявився директором Академії. 

     Ліж підняла голову. У її очах була гордість. Я ж був більш стриманим, хоч і сам був доволі щасливий, що тепер у нас є дім, ми закінчили навчання, і тепер нам дадуть нашу першу роботу. Зазвичай її давали усім гібридам як екзамен. Добре або взагалі відмінно виконаєш її - для тебе відкривається багато дверей і можливостей. Не дуже або взагалі завалиш - вважай, ти вже безробітний.

     Але було трохи незрозуміло на рахунок тієї дивної квітки, таємницю якої я досі не зміг розгадати, сподіваючись, що колись мені це все-таки вдасться. Та й з сестрою стосунки до сих пір такі собі. Вона спробувала пару разів підійти до мене, а я у свою чергу підтримати з нею підтримати розмову навіть не дивлячись на те, що неприємний осад від дій матері залишився. Але потім вона знову віддалилася від мене, наче показуючи, що більше не налаштована зі мною спілкуватися з-за наказів матері.

     Спочатку мені було трохи сумно, бо вона навіть коли матері поряд не було, не хотіла спілкуватися зі мною. Але потім поступово почав звикатися з тим, що замість задумливої сестри у мене є Ліж, яка більш весела і позитивна.

— Ліж. - Орвакс звернувся до неї. - Ти відправишся зараз у одну будівлю доволі заможних гібридів, які вже давно шукають непоганого кухаря. Будь обережною, бо тобі випадає лиш одна спроба почати своє доросле життя. Привілеєм буде не тільки те, що якщо ти звільнишся, і тобі будуть доступні дороги працювати на великих гібридів, а ще й те, що ти до цього, зараз, проводячи цей іспит, можеш отримувати свою непогану платню. Тепер послідуй за Мситом, він пояснить тобі усе, що незрозуміло.

     Кивнувши, Ліж пішла за гібридом, якого Орвакс назвав Мстимом. Я слідкував за нею поглядом, трохи примружившись. Мабуть, якби я не забрав її тоді, вона б або згоріла у полум'ї, або була відстороненою від багатьох, вважаючи, що якщо нема Озіра, нема й нормального життя.