Глава десята. Початок плану.

     Першим, до кого я звернувся, коли вийшов одного ранку до рідного селища, щоб купити трохи продуктів, був міський старійшина - той, хто керував селом. Це був кремезний гібрид - щось між акулою та драконом. Чогось, що б сильно переважало, не було.

    Велике тіло, довгий хвіст з хвостовими плавцями на кінці. На спині довгий рибій гребінь. Синя луска, яка віддавала легкими голубими кольорами. Гострі кігті й сильно витягнута морда, на кінці якої «трикутник», як у звичайної акули.

     Коли я зайшов до нього, ледь прорвавшись через охорону, він спочатку не хотів навіть і бачити мене, боячись, що я - один з магів Великої Гори. Так, насправді, було, але так би мовити не повністю. Я хоч і погодився служити Озіру, але потай вже придумав план проти нього.

     Ледь зміг пояснити це старійшині. Гібрид спочатку довго не вірив та відмовлявся вірити, але я зміг його запевнити у зовсім іншому. Сподіваюсь, що він дійсно для трохи повірив мені, а не зробив вигляд, наче вірить, щоб поскоріше здихатися мене.

    Потім, трохи нахилившись до нього, я почав розповідати йому свій план про те, як можна знищити Озіра - знайти спосіб, як запечатати його та його посіпак. Старійшину я попросив готуватися до можливої битви, бо щось точно може піти не так, і чаклуни, зрозумівши, що то була підстава, влаштують бунт. Звісно, не факт, що вони підуть на Спокійні Рівнини, але все ж.

     Через декілька хвилин після пояснень я попросив гібрида чекати подальших новин. Якщо я все-таки зможу запечатати Озіра, все буде добре, і битви не буде. Але якщо не зможу, і той все-таки вирветься, а потім піде війною... Треба діяти рішуче.

— Якщо ти зможеш вирватися від цієї погані раніше, ніж відбудеться битва, лети до нас. - Мовив старійшина. - Ми перші розпочнемо битву, застигнувши їх у ще слабкому стані. Бо я не певен, що коли Озіра звільнять, він буде настільки готовий керувати своїми гібридами.

     Логічно. Зазвичай же саме Озір дає якісь команди, а головні після нього вже передають іншим молодшим за званням гібридам його команди. Я не певен, що його посіпаки зможуть так швидко зметикувати. Особливо після того, як місцевий так званий найголовніший після Озіра декілька секунд стояв, не знаючи, що йому робити, коли менший розбив стакан у їдальні.

    Здавалось би, звичайні дії. Або накажи, щоб прибрали, якщо ти сам час на це гаяти не хочеш, або сам прибери. Роботи ж на декілька секунд. Але ні.

    Схоже, багато хто з чаклунів не тільки під повним контролем Озіра, а ще й нормально роздавати прикази не можуть, або взагалі без них нормально не працюють, чекаючи, коли їм дадуть якийсь наказ. Такі вже повністю залежні від контролю цього тирана. Треба рятувати їх, якщо ще можливо.

     Коли я йшов по вулицях, побачив Розразу. Десь всередині розлилося легеньке щастя. Вони все-таки не переїхали звідси, як я до цього припускав. Пробравшись крізь натовп, я опинився біля сестри, яка зовсім не змінилася за останній час. 

— Привіт! - Мовив я, і Розраза трохи розгублено подивилась на мене.

— Ну... Привіт? - Її очі бігали туди-сюди, наче сестра хотіла втекти кудись від мене.

— Як справи? - Запитую, щоб не було мовчанки. - Як мати?

— Все в принципі добре. - Відповіла та, а потім швидко доповнила, коли я хотів задати ще одне запитання: - А що ти тут робиш?

— Я хотів поговорити зі старшиною на рахунок одного зі своїх планів.

— Що за план? Це проти Озіра? - Майже одразу пожвавішала сестра, але цей вогник усередині швидко згас. Її крила трохи опустилися, хоча до цього Розраза хотіла злетіти. - Слухай, нічого не вийде.

     Голос у сестри був доволі спокійним, хоча десь у глибині була печаль та навіть невеличка доля розчарування в комусь. Може, навіть у мені.

— Що ти маєш на увазі? - Запитую, трохи насторожившись різкою зміною в настрої Розрази.

— У мене не вийде тобі допомогти, пробач... - Сестра опустила очі. - Мати явно буде проти того, що я тобі допомагаю. Ти ж знаєш, що після того випадку вона не дуже любить тебе.

    Я кивнув головою, показуючи, що зрозумів її. У самого на душі після цього якось сумно стало, хоча до сестри я взагалі не за допомогою приходив.

— Так, я розумію. - Тихо мовив я. - Але я прийшов до тебе просто щоб порозмовляти, а не попросити у тебе про щось. Все-таки, я сам вирішив заварити цю кашу, й тому не хочу пов'язувати ще когось з сім'ї у це.

— Слухай... - Розраза взяла мене за лапу й подивилась мені в очі. - Я розумію, що ти можливо все ще сподіваєшся чи думаєш, що після того, як усі ця заваруха з Озіром закінчиться, усе буде як раніше. Я не певна, що мати зможе тоді пробачити після смерті батька, бо не захоче навіть слухати про те, що ти ніби нікого не вбивав.

— Але... - Хотів було заперечити, але Розраза перебила мене.

— Мати проти тебе й проти того, щоб ми з тобою якось контактували. Може, все-таки колись і будемо розмовляти знову, але не зараз, і не у найближчий час точно. Мати просто...

     Коли сестра затнулась, я знову кивнула головою.

— Вона просто відмовилась від мене. - Я намагався сховати сум, і навіть невеличкий гнів через те, що до мене прив'язали те, чого я не робив, але це виходило погано. - І ти підтримуєш у цій ситуації саме її.

     Розраза відкрила було рота, щоб заперечити, але через декілька секунд закрила, передумавши. Отже, це була правда. 

   Відвернувшись від сестри, я пішов геть. Вона не намагалась мене затримати, чи поговорити ще трохи. Просто проводжала мене поглядом. Схоже, більше нема у мене сім'ї. 

..

..

..

..

..

     Уночі я ледь зміг заснути. Зазвичай я спав доволі непогано, і режим сну не був збитий. Але сьогодні ніяк не міг заснути. Постійно думав про слова сестри й те, що більше мені нікуди буде йти після усієї цієї метушні. Мати відмовилась від мене, так ще й намовила сестру, щоб вона не розмовляла зі мною.

     Той камінь, який я знайшов тоді на перевірці, я поклав поряд, не помітивши, як заснув. Тому прибрати його подалі, щоб не кинув кудись підчас сну, коли себе не контролюю, я не встиг.