Глава сьома. Повернення.

     Я летів. Летів, сам не знаючи куди. Просто летів, гадаючи, що це мене кудись все-таки приведе. 

    У голові крутилося тисяча й одне питання. Куди зараз летіти і що варто робити? Чому мене зненавиділа мать і чому вона не бачила, що не я вбив батька? Як я зупиню Озіра і чи зможу якщо що колись повернутися додому? Чи прийме мене назад мати, а чи доведеться жити тепер увесь час самому, без нікого?

    Вже давно настав ранок, який повільно поступався дню, а я до сих пір летів. Крила самі привели мене до Великої Гори. Коли я хотів було завернути назад, щоб не привертати уваги, до мене підлетіло два великих гібриди. Чорт...

— Стояти! - Гаркнув один з них і я завмер, тільки махаючи крилами. Підлетівши до мене майже впритул, один з гібридів хижо загарчав, але інший виглядав досить спокійно. - Бачу, ти повернувся до нас сам. - Той вишкірився. - Це добре. Озір буде радий. Навіть дуже радий.

— Так. Мою сім'ю вбили, тому я вирішив добровільно повернутися до вас. - Збрехав, сподіваючись, що вони повірять мені, й що моя ще жива сім'я - принаймні то, що від неї залишилося, - зараз далеко від Великої Гори й ніхто з цих ідіотів не побачить їх у селищі, щоб спіймати мене на брехні. - Ви ж приймете мене назад вже як свого?

— Це треба буде з Озіром розмовляти, але гадаю, що він погодиться. - Мовив вже інший гібрид, переставши гарчати. - Він любить, коли гібриди приходять до нього добровільно. Але іспит тобі всеодно треба буде здати.

     Коли ми полетіли до Великої Гори, я тихо поцікавився:

— Ви казали ніби щось про іспит. Що треба робити?

     Гібрид почав охоче пояснювати мені те, що треба робити на тому іспиті. В принципі, він розповів мені те ж саме, що розповіла Ліж - полетіти до Тімтр, і зганяти туди й назад, при цьому не вмерши або від голоду, або від змій, або від отруйних риб у річці. Тільки він розтягнув це на довше. Ліж хоча б по суті щось розповідала, а тут...

    Коли ми йшли по довгих коридорах Великої Гори, я, намагаючись запам'ятовувати те, куди йдемо про всяк випадок, знову тихо запитав:

— А на якісь місії літаєте?

— Прості охоронці літають або в патрулі, або в селища купити їжі чи ще чогось, або забирати когось з домівок. Звісно, чаклуни для останнього теж інколи вилітають, але зазвичай коли хтось може бути теж чаклуном і звичні охоронці так просто з ними можуть не впоратися. Частіше за все вони шукають потрібні каміння або кристали, щоб створити прохід у наш світ для Озіра.

— Зрозуміло... А як вибирають, хто ким стане? - Мені справді це було цікаво. - І хто це обирає?

— Це вибирає радник Озіра, але гадаю, що ти станеш чудовим чаклуном. - Гібрид різко заштовхнув мене до однієї з кімнат. - Тепер це твій новий дім. Розташовуйся. Сподіваюсь, тобі тут сподобаються. - І перед тим, як вийти, він прив'язав на довгий кайдан мою задню лапу. - Про всяк випадок. - Сказавши це, він вийшов за своїм «другом», який шов увесь цей час мовчки, прислухаючись до наших розмов.

     Я встав, протираючи п'яту точку. І чому потрібно було так штовхати?

     Почавши роздивлятися по сторонах, я побачив першим ділом карту нашого світу, яка висіла біля одного єдиного невеликого вікна тут, у яке може пролізти максимум два яблука. Підійшов до неї, роздивляючись.

     Ось ріка Тімтр, на якій я буду проходити іспит можливо у найближчий час. Ось тут Велика Гора. Тут, трохи нижче наше поселення, яке називається Спокійні Рівнини, хоча, нічого спокійного у ній нема. Принаймні, після того моменту, як ми народилися.

    Тут знаходиться інше поселення, Зимні Ріки. Саме найвіддалене від Великої Гори. Тихі Болота, Чорні Сосни, Небезпечні Камені, Жовті Води та Мокрі Острови. Так багато різних поселень, і в усі мені вже хочеться піти, щоб дізнатися про них більше.

     Тепер я розумію цікавість Ліж на рахунок інших поселень. Їх так багато, і вони такі різні, що хочеться дізнатися про них усіх якнайшвидше.

    На столі поряд з вікном знаходився стіл, на ньому дві книги, одну з яких я взяв до пари лап, і відкривши, почав читати.

     ... Оушен - колись відоме місто, яке зникло невідомо де. Тільки одиницям вдавалось знайти дорогу до нього, але тим гібридам наказують мовчати про місцезнаходження Оушена, щоб ніхто й ніколи без потреби не знайшов це місто. Але кажуть, що колись прийдуть гібриди, які звільнять Оушен від оков землі, змусивши знову стати частиною світових карт. І навіть ті, хто колись стояв за похоронення таємниць Оушена десь там, навіть найстаріші жителі нашого світу будуть раді поверненню цього города, який розвивається не по секундах, а по годинах. Але багато ще не ризикнув перепливти океан та подивитися, що ж живе на інших континентах, чуючи легенди про важкий шлях, сповнений різними потворами...

     Я трохи примружився, уявляючи, як колись і сам стану одним з тих, хто перепливе чи перелетить океан та покаже усім те, що знаходиться за ним. Цікаво, чи дійсно в океані водиться так багато різних потвор, що ні один гібрид не наважився перелетіли через нього, і чи дійсно там щось окрім риби та інших водиться? І чи є у Спокійних Рівнинах хтось, хто колись дістався Оушена?

      Цікаво буде коли-небудь злітати туди й подивитися, але зараз справ повно. Наприклад, придумати план. Принаймні, хоча б спробувати.

    Всівшись на холодний камінь, який служить кроваттю, я заплющив на секунду очі, чомусь подумавши, що можливо колись наші предки спали на м'якому листі. Подивившись на карту, чомусь виникло питання - чи сплять інші в селах теж на камінні, чи, може, сплять на чомусь більш м'якому?

   Так, треба придумати план, що його треба робити. 

   Озіра явно ще не звільнили, значить є ще шанс дізнатися, як його остаточно запечатати. Бажано з тими чаклунами, які йому служать. Бо однозначно хтось з цих магів не знає хоча б одну з технік, як запечатати когось. І це стане моєю силою, та їхньою слабкістю. Треба ошукати бібліотеку, якщо вона тут є, типу хочу більше про закони дізнатися, або просто почитати хочу, бо робити особливо нічого.