Глава шоста. Блискавка.

     Коли я знову відкрив очі, зрозумівши, що заснув від нудьги, почув дивні звуки. Піднявши голову, я спробував зрозуміти, що саме зараз чую. Але різко врізався у щось тверде.

— Лежи спокійно! - Прогарчала тихо моя сестра. - Зараз я тебе звільню, і ми підемо до батьків. 

— Як ви сюди дісталися? - Так само тихо запитав я.

— Я слідкувала за тим, куди тебе забирають, і потім, повернувшись додому, розповіла усе батькам. Ось ми й тут. 

     Розраза на диво швидко звільнила мене, хоча тепер кайданів було набагато більше, і я був певен, вони були більш міцними, ніж до цього. Схоже, сестра дійсно знає, що робить. Але звідки вона дізналась, як звільняти гібрида від кайданів? 

    Вставши й розім'явшись, я вийшов у коридор. Йдучи на звуки, ми з сестрою швидко вийшли на місце дій.

    Батьки билися проти декількох гібридів. Судячи з усього, це були доволі сильні маги.

     Різко накинувшись на одного з них, я відкинув іншого - якраз того, який притис мати до землі, - завдяки камінню, яке підняв у повітря. Той загарчав, і почав намагатися вибратися з-під «завалу». Розраза ж почала допомагати батьку, який, погрожуючи, витягнув вперед шип, з іншими трьома. 

   Різко я врізався у одного з магів, і так само різко вгриззя у його шию. Хай знають, що не варто було мене забирати з рідного дому від батьків!

— Дорран! - Почув я голос сестри й озирнувся. - Ти не повинен їх вбивати!

— Пробач... - Тихо мовив я і вдаривши наостанок чаклуна піді мною, почав атакувати іншого.

     Летячи з батьками геть від гори, ми якийсь час мовчали. Коли батько подивився на нас з матір'ю й сестрою, його голос був трохи втомлений, наче він не спав декілька днів.

— Нам треба знайти більш безпечне місце, щоб пересидіти ці збори гібридів. Я певен, що після сьогоднішнього випадку нас будуть шукати ці ідіоти. 

— Але де нам шукати це місце? - Запитала мати, відлетівши до батька, щоб краще його чути й не горлати постійно.

— У мене є дальній родич, який живе далеко від нашого селища. Речі вже зібрані, так що як тільки ми повернемося додому, швидко полетимо туди. - Скомандував батько.

    Усі подумки погодилися з ним, бо що нам залишалося робити ще? За нами дійсно можуть почати полювати з подвійним бажанням, розуміючи, яку небезпеку ми для них можемо принести.

    Коли я відстав від батьків, думаючи то про одне, то про інше, Розраза підлетіла до мене, й тримаючи мою швидкість, тихо мовила:

— Тепер наше життя ніколи не буде звичайним через ці збори. Як гадаєш, до чого це все приведе?

— Явно ні до чого хорошо. 

— Гадаєш, батько правий, коли вирішив, що нам варто летіти звідси куди подалі, а не сидіти десь у селищі й тихо чекати, доки все втрясеться хоч трошки? Не краще було зробити саме так, а потім, коли шукати так активно не будуть, перейти на інше місце? Типу, вони будуть шукати усюди, а ми можемо заховатися на якомусь «видному» місці, а вони й знати не будуть, що ми там, бо гадатимуть, що ми ніколи там сидіти не будемо.

— Я тебе зрозумів, але гадаю, що його ідея тільки на краще. Все-таки, ризиковано сидіти поряд з ними. Бо боюся, що вони будуть шукати усюди в селищі, й будуть перевіряти усі місця, лиш би знайти нас.

     Поступово почався дощ. Але ми продовжували летіти від нашого рідного селища. Мені було трохи шкода, що ми летимо від нашої домівки, де зростали з сестрою і зростали наші батьки й бабусі з дідусями. Але робити було нічого.

    Коли батька різко хтось збив, ми пролетіли приблизно пів шляху.

— Ні! - Різко загорлавши, мати кинулася на того, хто почав атакувати нас, а моє серце пропустило удар. Невже нас вислідили?

    Коли я спробував роздивитися, чи є хтось поряд і зрозумів, що дійсно є ще декілька переслідувачів, я кинувся на одного з них, намагаючись не вбити при цьому. Відкинувши одного з них від себе завдяки енергії вітру, я вдарив одного завдяки вогню, який не встиг так швидко зникнути з-за дощу. Звісно, було трохи важко підтримувати його доволі сильним, щоб нанести багато урону, але я справився.

    Почувши крик сестри, я кинувся до неї, бажаючи допомогти. Завдяки енергії води, я змусив чаклуна відступити. Коли чаклуни почало стріляти дротиками, я відкинув сестру геть, щоб по ній не потрапило. 

— Вали звідси! - Крикнув я, продовжуючи атакувати ворожих магів завдяки шарам вогню, які ставали трохи слабкішими.

— Я не покину тебе! - Крикнула вона й різко напала на одного з них.

    Чорт, якщо по комусь з них попаде той дротик і вони заснуть, мені буде ще важче їх захищати, бо вони вже не зможуть звідси втекти!

— Треба! - Знову гукнув я, але Розраза не почула мене. Або просто не хотіла чути.

     Коли вона почала повільно падати, я почав скаженіти. Розправивши крила настільки широко, наскільки міг, я швидко полетів до того, який стріляв. Блискавка, яка з'явилась на секунду й швидко зникла, наче додала мені сил. Швидкість була дуже велика, хоча зазвичай я не міг так швидко літати, не використовуючи енергію вітру. Але зараз я не використовував її. І це було дивно. Але поки що про це я особливо не задумувався.

    Врізавшись у ворожого мага, я вкусив його за шию. І мені було вже всеодно, чи вб'ю я його. Хоч я і обіцяв колись сестрі, що не буду вбивати, зараз я був настроєн трошки по-іншому. Зараз мною керувало бажання мститися.

      Різко по тілу гібрида пройшов спалах блискавки. Від нього пішов дим, запахло чимось жареним, і він видихнув трохи диму. Я відпустив його, і чаклун повільно полетів до землі, повільно помираючи. Його крила - а саме там, де були частини між перетинками, - почали сгоряти, змушуючи його падати швидше.

    Я загарчав і накинувся на ще одного. Навіть декілька дротиків зі снодійним, які попали по мені, не допомогли зупинити мене. Я не відчував втоми, як до цього, коли по мені потрапляли дротиками. Здавалось, я був непереможним у той час, і ніхто не міг мене обігнати.

    І ось, останній з переможених магів нарешті полетів на землю. Ми перемогли. Приземлившись поряд з матір'ю, я різко відчув себе втомлено, наче пролетів десятки кілометрів без передиху. Побачивши тіло, яке лежало на землі, я забув на якийсь час про втому, і підішов до матері, дивлячись на того, хто лежав.