Глава тринадцята. Вечером.

   Мірарда повільно відкрила очі й роззирнулась по сторонах, намагаючись зрозуміти, де вона зараз знаходилась. Дівчині здавалось, що вона всеодно не змогла виспатися, хоча по відчуттям вона спала більше двох - або навіть трьох, - днів.

    Трохи піднявши руки, вона зрозуміла, що лежить на двоножачій кроваті. До провідниці не одразу дійшов той факт, що вона зараз знаходилась в будинку свого батька. Якраз у тій кімнаті, де колись спала одного разу. Тоді дівчина мабуть вперше спала як звичайний двоніг. І зараз вона знову тут.

   Тіло на диво більше не боліло, хоча й трохи нило в декількох місцях, коли Мірарда намагалась рухатися. Спогади про те, що відбувалося до того, як вона заплющила очі й почала спати поступово почали з'являтися в голові дівчини, й вона нарешті зрозуміла, чому почувала себе саме так.

    Коли дівчина знову роззирнулась по сторонах, до Мірарди швидко підійшла якась постать, і трохи нахилилась над її головою, ніби намагалась роздивитись обличчя дівчини. Тихий і м'який голос тихо мовив:

— Як ти себе почуваєш?

    По голосу провідниця впізнала Лурга. Схоже, чоловік доволі довгий час сидів поряд з нею, бо його голос був стомленим, хоч радник і намагався це скрити.

— Не погано... - Нарешті мовила Мірарда, й подивилась у вікно. - Тіло звісно трохи ниє...

— Це в принципі нормально. Твої рани ще не до кінця загоїлися, тому твоє тіло намагається якомога швидше «закрити» їх, щоб вони були не критичними. - Почав пояснювати чоловік, сівши на самий край кроваті, де зараз лежала дівчина. - Та й до того ж, у багатьох людей, які проспали більше двох днів може бути таке відчуття.

    Мірарда трохи кивнула головою, й знову подивилась на радника.

— Чому я саме тут, а не в своєму кублі? - Запитала провідниця в'яло, відчуваючи, що їй треба ще трохи поспати.

— Ми вирішили, що тобі краще буде тут. Все-таки, ми ще не до кінця прибрали табір, і десь можуть бути ще живі отруйні комахи, які прикидаються мертвими, або ховаються в лісі. Ми гадали, що якщо залишимо тебе десь у лісі - навіть якщо ця місцина буде досить захищеною, - це буде для тебе досить небезпечно. Тому ти тут.

— Добре. 

    Дівчина повільно заплющила очі. Вона не встигла помітити, як знову заснула.

..

..

..

..

..

    Мірарда потихеньку спускалась на перший поверх, відчуваючи себе значно краще. Звісно, рани ще трохи боліли, але біль можна було стерпіти. Коли дівчина зупинилась на третій перед кінцем сходів сходинці, вона зупинилась на декілька секунд, щоб подивитись, що відбувається на першому поверсі. Поряд з батьком сиділи Аметистова і Часокол. Напроти Тимур. Вони про щось тихо розмовляли. Схоже, Лург вже пішов, - підмітила для себе провідниця, й нарешті спустилась.

    Першим до Мірарди підбли Аметистова та Зар. Обоє обійняли дівчину. Через декілька секунд до них приєднались вже й хлопці. Потім, коли вони випустили провідницю з обіймів, Мірарда приєдналась до їх розмов. Дівчина розповіла те, як вони бились ж Гронтом, і як Терн зміг перемогти.

   Чоловік трохи здивувався тому, що дівчина змогла потоваришувати з хворобою, але нічого проти не мав. Лиш сказав, що якщо щось все-таки піде не так, то хай Мірарда поскаржиться йому, і Зар спробує хоч щось вирішити. Дівчина з посмішкою запевнила батька, що Терн їй не ворог, бо так би мовити прийшов до тями, і вже не має якихось мотивів вбивати невинних людей - а тим паче сама провідницю.

    Коли вже настав вечір, Мірарда була у своїй кімнаті, розмовляла подумки зі Сніжним та розповідала про все, що відбулося вже білому драконові. Той у свою чергу розповів те, що відбулося в таборі, доки не було дівчини. Коли Гронт помер, як виявилося, підконтрольні різко перестали битися, а комахи розповзлись, хто куди - принаймні ті, яких не вбивали холоди так швидко.

    Дівчина подивилась у сторону двері, в яку тихо постукали перед тим, як зайти. До кімнати так само тихо зайшов Тимур.

— Як справи? - Запитав він, сідаючи трохи далі від провідниці й намагаючись не дивитися на неї.

— Все в принципі добре, а у тебе? - Запитала Мірарда, теж намагаючись не дивитися на хлопця.

— Теж. - Коротко відповів той, замовчавши.

— Слухай, я тут подумала... - Почала було дівчина, але затнулась, підбираючи потрібні слова. - Я знаю, що я тобі дуже подобаюсь, і я вирішила, що може, ми почнемо так би мовити намагатись більше проводити час, щоб зрозуміти, чи зможемо ми підійти одне одному в майбутньому?

   Тимур подивиться на Мірарду. Спочатку провідниця не могла зрозуміти, що думає хлопець по його обличчю чи очах, тому й не могла точно зрозуміти, до чого готуватися. Але через секунду на обличчі Тимура з'явилась невелика посмішка.

— Що ж, я не проти. - Відповів той, і дівчина дозволила собі посміхнутися.

{Від автора}

Ну ось і закінчився вже 2-й цикл «Небезпека у лісі!». Я рада, що змогла дійти аж до цієї миті, хоча й ще коли писала перший цикл, гадала, що він буде першим і останнім. Але ні, як бачите, вийшло продовження, і я готова писати через деякий час вже 3-й цикл «небезпека у лісі!». А там, можливо не за горами вже й 4-й. Але, на рахунок 4-го я ще думаю. Тому, офіційно чекайте на 3-й цикл про людей у лісі :))).