Глава одинадцята. Дивні почуття.

    Мірарда повільно відкрила очі й позіхнула, розуміючи, що може ще трохи поспати, бо багато роботи вже було зроблено. Та й Гронт за останній час ніяк себе не проявляв, через що усі розслабилися. Тому усі могли дозволити собі поспати трохи довже цього ранку.

    Дівчина повільно роззирнулась по сторонах, дивлячись на те, що змінилось у її печері за останній час. По-перше, з'явилось нове кубло. Провідниця дозволила Тимуру, до товариства якого потихеньку почала звикати, спати з нею в одному кублі трохи довше, доки вони не придумають, як розділити його, щоб зробити два кубла для провідників.

    По-друге, той гриб у кутку став трохи більшим. Можливо, треба буде його коли-небудь віднести в трохи більше місце. Але Терн сказав, що це не обов'язково. Що грибна чума ще трохи виростить його, й зупиниться. Одного разу Мірарда запитала у хвороби, чому зараз був один єдиний гриб, коли його передостаннє серце було більш схоже на серце й було набагато більшим за гриб.

    Терн пояснив усе тим, що за доволі довгий час він встиг трохи укріпити серце.Та й до того є, пару разів він навіть намагалася завдяки ньому «призвати» своїх підконтрольних - підвів до серця декількох людей, але ті різко прийшли в себе та майже знищили серце, через що грибна чума якраз і укріпила серце. Потім провідниця запитала, чого вона змогла так швидко знищити серце, раз аж декілька людей не змогли цього зробити, а вона тоді це робила сама.

    Грибна чума сказала тоді, що тільки носій хвороби може швидко знищити серце хвороби. Тому все пройшло так швидко.

   Дівчина знову повільно подивилась на Тимура, і її легенько пересмикнуло. Десь у закутках її свідомості вона ще не звикла до того, що майже поряд з нею хтось спить. Так, звісно, хлопець намагався зробити так, щоб його місце для сну знаходилось якомога далі від місця Мірарди, але для провідниці всеодно щось було не так.

   Спочатку дівчина вважала, що це якось неправильно, що вони сплять у одному кублі, хоч і по різних кутках. Потім, коли ці думки потихеньку почали згасати через те, що провідниця намагалась знайти цьому виправдання, з'явились нові сумніви. Все-таки, вони не зустрічаються, щоб спати в одному кублі. Хоча могли б...

    Мірарда легенько здригнулась. Вона не могла дозволити собі когось покохати. Принаймні зараз. Бо у них були проблеми з хворобами. Але чомусь, потихеньку провідниця все частіше думала про те, чи варто Тимурові давати шанс. Можливо, у них все-таки усе вийде.

    Провідниця спробувала прибрати такі думки зі своєї голови. Вставши з місця, вона потягнулась, і швидко вийшла з кубла, сподіваючись, що вона не розбудила при цьому хлопця.

    На галявині ще нікого не було. Усі ще спали. Воно й не дивно, сонце ще ледь-ледь починало з'являтися десь за обрієм. Мірарда навіть трохи здивувалась через те, що вона так рано прокинулась, хоча могла ще трохи поспати.

    Зазвичай провідниця прокидалась десь вночі або рано вранці, коли їй снилися сни, в яких могли бути якісь послання, або кошмари. А зараз такого ніби не було.

    Мірарда глибоко зітхнула. Вона всеодно зараз вже не зможе заснути, як би цього не хотіла. Тому зараз дівчина вирішила трохи пройтися, щоб погуляти.

..

..

..

..

..

   За день Тимур часто якось співпрацював поряд з Мірардою, інколи про щось розмовляючи. Він то допомагав їй нести щось велике й важке, то на полювання разом з нею йде. Дівчина була не проти його товариства. Мабуть, вперше за останній час вона не намагалась втекти від нього й тих розмов, які можуть між ними зав'язатися. Їй навіть трохи сподобалось розмовляти з хлопцем, бо він так багато міг розповісти як про себе, так і про інших, якщо його попросиш.

     Але голова провідниці зараз була зайнята трохи іншими, більш важливими речами, аніж свої якісь там почуття, у яких Мірарда до сих пір не могла нормально розібратися.

   Вже під вечір дівчина почала помічати, що Тимур намагається інколи усіляко отримувати її увагу, коли усі потрібна робота вже була закінчена. Про щось запитував, інколи щось розповідав, намагався жартувати. Провідниця розуміла, чому саме він це робив, але не знала точно, як на це реагувати.

    Спочатку дівчина хотіла піти до батька або до сестри з братом. Може, вони б щось їй порадили. Але це могло б показати їм, що Мірарда вже здалась. Що вона вже готова визнати те, що теж щось відчуває до хлопця. 

   Коли до Тимура підійшла дівчинка з Лісного Народу - а саме Лоза - вона почала про щось захопливо розповідати хлопцеві. Мірарда трохи здивувалась, коли на його обличчі побачила легке роздратування. У дівчини склалось відчуття, що Лоза розповідала щось, що не подобалось Тимурові, й через те він трохи біситься. 

    Хлопець сказав щось дівчині. Та трохи насупилася, але потім, через декілька секунд ніби забувши слова Тимура, вона продовжила про щось розповідати. Навіть коли хлопець відійшов від неї, Лоза спробувала піти з ним, щоб закінчити розповідь. Мірарда трохи прислухалась, що саме розповідала дівчина.

   Лоза казала щось про метеликів та їх види - звідки вона все те знала, ніхто не міг точно знати. Також провідниця почула відповідь Тимура. Щось на кшталт «пробач, але мені це не цікаво». Навіть в такій ситуації хлопець намагався бути ввічливим, і намагався стримати себе, щоб не виказати все, що він зараз думає.

    Здавалось би, звичайна ситуація, нічого такого. Але чомусь Мірарда почала трохи біситися від того, що Лоза ось так намагається отримати увагу Тимура, хоча, мабуть, бачить його десь вдруге чи навіть втретє, й до цього не намагалась з ним ніяк взагалі контактувати. Може, чекала слушної нагоди, щоб ніхто не заважав?

    Від цього питання самій собі, провідниця готова була вже кинутися на дівчину, але стримала себе, подавивши дивні емоції, яких вона раніше не відчувала. Бо тепер, Мірарді було не зрозуміло, що з нею взагалі відбувається. Невже це були справжні ревнощі через те, що хлопця, який в лице їй сказав про свої почуття до неї, можуть ось так взяти й відібрати одного дня?