Глава дванадцята. Битва.

    Мірарда дивилась вперед. Зовсім недавно прийшли декілька людей з полювання. Вони повідомили, що Гронт вирішив нарешті показати себе після доволі довгого затишшя. І зараз він наближався до табору. Дівчина подивилась на Тимура, який стояв поряд з нею, зусереднежно дивлячись по сторонах, на випадок, якщо на них спробують напасти несподівано.

— Готов до битви? - Тихо запитала вона у хлопця, і той кивнув, не дивлячись на дівчину. - Я теж, хоч і хвилююсь трохи. 

— Воно й правильно, що ти хвилюєшся хоч трохи. - Мовив Лург, який стояв зліва від дівчини, й провідниця подивилась на радника. - Битва зараз важлива, тому ти й хвилюєшся, що може статися щось погане.

— Як гадаєте, скільки їх там буде? - Запитала вона знову вже в обох.

— Та скільки завгодно. Але головне - це вбити Гронта. Потім все інше буде не так вже й важливо.

— Мене зараз турбує одне з двох - це як вбити Гронта, і як спробувати людей «прийти в себе» після контролю хвороби. - Лург трохи нахилив голову.

— Придумаємо щось. - Мовила дівчина.

   Перші декілька людей серед яких були й лісодвоноги, кинулися до битви, як тільки почули дивні звуки, які ось-ось повинні були опинитися на таборі. Вони вирішили атакувати створінь раніше, ніж ті встигнуть зайти до табору, бо хто ж його знає, скільки їх там. Підконтрольних може бути дуже багато, тому треба зупиняти їх одразу, як тільки побачиш чи почуєш.

— Я займусь Гронтом, коли знайду його, а ви прикриєте мене. - Мовила Мірарда до Тимура й Лурга, і теж пішла до битви, не очікуючи якоїсь відповіді.

    Перші підконтрольні швидко впали на землю. Дівчина трохи посміхнулась, розуміючи, що навчання хоч якихось бойових рухів пішов багатьом лісодвоногам. І зараз вони готові захищати свій народ.

    Декілька отруйних комах швидко заповзли до табору через головний вхід, і провідниця зрозуміла, що ідея укріпити стіни ще й льодом, щоб комахи не змогли нормально дібратися до них була вдала. Тепер неочікувано ніхто з подібних комах не зможе напасти на них.

   Тим часом Мірарда намагалась знайти поглядом потрібну ціль, при цьому інколи вбиваючи отруйних комах палицею або допомагаючи комусь битися з підконтрольним. Гронта, як на зло, ніде не було видно, й провідниця засумнівалась у тому, що хвороба взагалі вийшла прийти. Може, люди помилились, кажучи, що хвороба вирішила нарешті з'явитися.

   Дівчина швидко стрибнула на одного з підконтрольних, і потягнула його назад, відволікаючи від молодого хлопця. Створіння тихо загарчало, попереджаючи, що ось-ось може спробувати знищити когось з них двох, але Мірарда не звертала уваги на гарчання, все сильніше стискаючи горло створіння. Хлопець тим часом з силою вдарив чимось гострим монстра по його обличчю, і той нарешті зміг скинути з себе провідницю.

    Дівчина сильно вдарилась о землю - монстр все-таки постарався з силою кинути її, щоб завдати шкоди. Мірарда повільно встала з землі. Хлопець відволік на себе увагу створіння, даючи Мірарді спробу швидко прийти в себе. Провідниця знову стрибнула на підконтрольного, й схопилась за нього сильніше, вже не даючи можливості монстру скинути її з себе.

    Хлопець швидкими рухами завдав підконтрольному декілька ударів по вразливих місцях, від чого створіння, вже не звертаючи уваги на Мірарду, спробувало впіймати того, хто посмів ранити її. Дівчина знову потягнула створіння на себе, коли воно ось-ось могло дістатися до хлопця.

    Тепер провідниця поглядом намагалась знайти місце, завдяки якому підконтрольний міг стати таким. Все-таки, його повинна була вкусити хоча б якась комаха, щоб зробити його таким. Але цього місця ніде не було. Принаймні, дівчина не могла його знайти.

    Різко Мірарду хтось скинув зі спини. Дівчина швидко почала роззиратися по сторонах, щоб зрозуміти, хто саме її скинув. Майже одразу її очі зустрілись з жовтими, беземоційними очима, які нічого й ніколи не показують.

— А ось і ти... - Просичала тіхо провідниця крізь зуби, дивлячись на обличчя хвороби.

    Терн різко заволодів тілом провідниці. Він швидко вивернувся так, щоб Гронт відпустив його. Потім почалася битва між двома хворобами.

   Спочатку грибна чума атакує, а Гронт ухиляється, потім Терн ухиляється, а його брат намагається по ньому попасти. Все-таки, Терну вдається попасти по своєму старшому братові. Гронт тихо скрикнув, і спробував вдарити брата по спині. Грибна чума різко ухилилась від атаки.

   Коли Терн ще декілька разів вдарив Грона й розпанахав йому велику рану на передпліччі - старший брат на диво з кожним ударом все більше послаблював спроби захисту, - комахоподібна людина різко почала бігти кудись у сторону. ×Теж мені× - Невдоволено мовила подумки грибна чума. - ×Одна єдина рана, а він вже тікає. Хоча, воно й не дивно. Він же спробує собі рану залікувати×. ×Тоді почнемо переслідувати×. - Так само подумки мовила Мірарда.

    ×Ти краще за мене побіжиш за ним, бо зараз я ще опановую контроль над твоїм тілом. Тому будь ласка, біжи за ним зараз. А потім, я почну з ним знову битися. У мене є вже декілька прийомів проти нього в думках×. - Дівчина кивнула, коли Терн закінчив, і швидко побігла за Гронтом.

    Інколи Мірарда навіть намагалась трохи зачепити хворобу. Та ніби не звертала уваги - просто бігла цілеспрямовано кудись вперед. Через кілька довгих секунд, які могли здаватися цілою вічністю, вони нарешті зупинились. Звісно, Гронт стояв трохи далі від провідниці, але й вона особливо не бажала зараз підходити до хвороби близько зараз.

    Відхеючись, дівчина почала роззиратися по сторонах. Довкола неї були великі будівлі двоногів. Вони потихеньку починали давити на Мірарду, бо були для неї незвичними. Так, вона бачила їх вже багато разів, але всеодно, опинившись серед незвичних домівок, дівчина не могла відбутися відчуттям, що з цим усім піде щось погане.

    Наприклад, їх можуть помітити двоноги навіть не дивлячись на те, що зараз ранній світанок. Вибіжуть на вулицю й спробують спіймати. Або ж якась з цих домівок може різко взяти й впасти. Могло статися будь що, і зараз дівчина зрозуміла, чому саме Гронт вирішив провести її саме на це місце.