Глава десята. Порятунок.

   Я бігла до табору, намагаючись встигнути якомога швидше. Серце стучало так, що здавалося, воно ось-ось має зупиниться й перестати битись. Але я не могла допустити цього, так само як і того, що ніхто не дізнається, що ось-ось на наш табір нападуть раніше за сам напад. Треба попередити інших про те, що до нас йдуть, і тоді люди зможуть встигнути підготуватися до цього.

    Послизнулась на льоду, не помітивши його до цього. Впавши сніг, я спробувала встати якомога швидше. Десь там чулися швидкі кроки. Ті, хто мене переслідував, не намагалися приховати того, що вони йдуть за мною. Вони вже знають, що я знаю, що вони йдуть до табору, тому їм вже нема особливого сенсу ховатися. Швидко скинувши з себе шматки снігу, я знову побігла вперед. 

— Напад! - Різко крикнула я, коли нарешті опинилась у таборі.

    Люди тільки вилазили зі своїх кубел. Коли вони почули мій крик, вони почали швидще з'являтися на галявині. Матерей, які були вагітні або тільки-тільки народили, ховали по самих далеких кублах, щоб до них могли дістатися у останню чергу.

    Мірарда й Тимур також швидко з'явилися на галявині. За ними вийшов з кубла шаманів Лург. Сестра швидко підійшла до мене.

— Що відбувається? - Запитала вона.

— Ті, що під контролем... - Я намагалась врівноважити дихання. - Вони зараз йдуть до табору. Схоже, що нападати будуть.

    Мірарда подивилась на Тимура.

— Хто з твоїх може битися? - Запитала сестра у хлопця.

— Тільки декілька.

— Погано. - Дівчина роззирнулась по сторонах. - Значить зробимо ось що - спочатку ми відбиваємо напад, потім почнемо переслідувати тих, хто під контролем. Можливо, вони зможуть показати нам, де знаходиться місце сховку Гронта. Або якщо не покажуть, то ми будемо певні, що змогли відігнати їх достатньо далеко від нашої території. Тоді піду я, можливо зі мною ще Дубр, Зоракс та Кіготь. Ти з нами? - Запитала дівчина у Тимура, і той кивнув.

— А можна нам з Часоколом піти з вами? - Запитала я.

— Думаю, що можна.

    Коли на галявині з'явився перший підконтрольний - він виглядав, як комаха розміром з людину, при цьому маючи чотири руки й так само чотири ноги, - усі вже готові були до цього. Стискаючи сильніше мокру палицю, яку я знайшла під снігом, я готова була атакувати підконтрольного, якщо він у першу чергу полізе до нас.

    Підконтрольний якийсь час залишався на місці, потім швидко стрибнув на перших двох людей, які пішли на нього. Одного з них за горло він стис двома правими руками. Іншого спробував вхопити лівими, але той вивернувся, й з силою вдарив по спині. Підконтрольний трохи послабив хватку, але не відпустив. 

    Хтось інший швидко підбіг та спробував ножем відрізати трохи прозорі крила. Підконтрольний різко відпустив того, кого тримав і повернувся до відрізаючого йому крила. Хлопець трохи відійшов до нього. Битва продовжувалась - одні відволікали, інший намагався позбавити чудовисько крил, щоб він злетіти не зміг.

    Коли до табору зайшло ще декілька подібних створінь, вже інші увійшли до битви, роблячи те ж саме. Підконтрольні виглядали, як великі комахи різних мастей - хтось був схожий на цвіркуна, хтось на саранчу або богомола.

    Я теж почала намагатись захищати табір. Підбігала то до одного, то до іншого, намагаючись зрозуміти, де краще знадобиться моя допомога. Одну малу дівчинку потихеньку притискав до стіни один з підконтрольних. Спробувала застрибнути йому за спину. Це вийшло погано, але все-таки вийшло. Швидко дібравшись до його шиї, я почала намагатись трохи придушити підконтрольного. Той за моїм планом почав би втрачати свідомість, і відстав від дівчини. Так і сталося.

    Коли я перестала тиснути на його горлянку так сильно - все-таки, людину під цією «лускою» ще можливо зможемо врятувати, - підконтрольний спробував дотягнутися до мене. Я намагалась вивернутися так, щоб не потрапити ні в одну з його чотирьох рук. Одного разу навіть сталося таке, що він ось-ось схопив мене.

   Я зістрибнула з його спини й почала намагатись знайти слабкі точки підконтрольного, щоб спробувати якомога сильніше потім вдарити по ним. Підконтрольний різко розправив свої крила, і спробував злетіти. Я з силою, на яку була здатна, вдарила по ним. Той похитнувся, а я продовжила бити по його крилах, намагаючись зупитини й не дати злетіти.

    До нас приєднався один з посередників. Він знову стрибнув на спину створіння, й змусив його тим самим впасти на землю. В руках чоловіка з'явився ніж, яким він швидко почав відрізати крила комахоподібної людини. Підконтрольний тепер намагався схопити його.

    Мій погляд почав блукати по галявині. Знайшовши довгу мотузку, яку хтось ще з учора забув забрати з галявини, я швидко підбігла й взяла її. Повернувшись до місця дії, я крикнула тому чоловікові:

— Спробуй притиснути його до землі на декілька хвилин!

    Чоловік не сперечався. Він різко вдарив спочатку по одній парі ніг створіння, потім по іншій, змусивши її впасти на землю. Почувся хруст снігу. Посередник почав притискати усією своєю вагою підконтрольного, а той в свою чергу заборсався, намагаючись вирватися.

    Вичекавши декілька секунд і дочекавшись потрібної миті, я швидко підскочила до підконтрольного й притиснувши чотири його руки одна до одної, почала зв'язувати їх. Цей підконтрольний буде для нас у майбутньому одним з піддослідних кроликів - будемо намагатися зрозуміти, як можна людину дістати з-під контролю Гронта.

    Через декілька секунд наказавши посереднику слідкувати за створінням, я чкурнула далі допомагати людям на таборі.

..

..

..

..

..

   Мірарда бігла вперед, бачачи, як вже ранені підконтрольні намагаються якомога швидше втекти від них. Поряд з дівчиною бігли ті, хто вирішив бігти з нею й гнати підконтрольних куди далі.

   На диво, люди потихеньку почали трохи призупинятися. Провідниця не звернула уваги на це, ц продовжила швидко бігти. Різко земля під ногами дівчини й підконтрольних зникла. Ніхто й крикнути не встиг «обережно», як вони почали швидко падати.