Глава дев'ята. Об'єднання.

    Я сиділа в кублі шаманів, стискаючи червоний камінець і при цьому намагаючись заснути. Ноги трохи пекли від того, що я з самого ранку намагаюсь допомагати людям в таборі - то з Лургом та іншими хворих людей лікувати, то їжі або води комусь принести на галявині, то допомогти щось донести або укріпити десь щось. Від цього мені погано вдавалось заснути.

    Звісно, я не жаліюсь, що мені важко все робити, і взагалі чому мене так гоняють, бо сама таке життя обрала. Та й до того ж, я розумію, чому так багато різних справ треба зробити, бо небезпека потихеньку наближається. А нам потрібні усі сили, щоб захиститися.

    Вже пройшло декілька днів з того моменту, як Тимур приходив до Мірарди й розмовляв з нею. Інколи мені здається, що між цими двома щось відбувається. Звісно, це може бути лиш моє відчуття. Але схоже, Лург та деякі інші теж встигли побачити цю дивність між ними.

    Треба буде запитати в сестри, що відбувається. Але, чи захоче вона відповідати мені? Бо це її справа, і тільки їй вирішувати, чи відповідати мені на питання. Але все-таки, треба буде спитати, може пощастить, та сестра відповість мені.

    На галявину почали повільно заходити люди, інколи сторожко роззираючись по сторонах. Лісодвоноги. Саме сьогодні вони повинні були пройти до нас, і ось нарешті прийшли. Їх видно було через невелику шпарину між камінням, яку треба буде потім перекрити чимось.

    А я вже почала гадати, що вони передумали, вирішив віддати перевагу більш нормальному способу життя. Але ні, все-таки, вони тут, і готові трохи пожертвувати нормальним життям заради своєї безпеки.

   Я повільно заплющила очі. Треба спробувати хоч трохи поспати, бо потім же не дадуть. Але поспати мені все-таки не дали. Лург зайшов до кубла, вводячи ще трьох людей. Ну ось, тепер нас стане ще більше в кублі. Але, принаймні, мені стало цікаво, які лікарські трави знають шамани лісодвоногів, та чи зможуть вони переплюнути у цьому когось з наших.

— Вони будуть жити поряд з нами, доки більш нормальні часи не настануть. - Мовив спокійно радник. - Ти можеш будь ласка приготувати їм кубла? Бо зараз мені треба вирядити декілька людей на полювання.

     Я кивнула головою, встаючи з місця й трохи невдоволено видихаючи.

— Нема проблем. - Мовила я, невдоволена тим, що мені не дали хоч трохи відпочити.

   Але що вже робити? Ці лсодвоноги виглядають більш худими, ніж увесь Лісний Народ разом узятий підчас самої холодної зими. Можливо, з їх території пішло багато здобичі, або багато хто з них не вміє нормально полювати. А ті, хто вміють, швидко втомлюються, бо багато заходів за день треба зробити, щоб принести вдосталь їжі для свого народу.

   Великі мішки під очима кажуть про те, що лісодвоноги боялися більше за нас, і можливо не спали вже декілька днів, якщо не декілька тижнів. Мені стало шкода їх. Мірарда зробила правильно, коли прийняла їх до себе. Звісно, тепер на таборі й дихнути нікуди - сестра ніби хотіла трохи розширити табір, щоб прибрати цю проблему, - але тепер у нас з'явилося більше шансів вижити.

   Швидко знаходжу мох, і вмощую його по прикладу того, як зроблені наші місця для сну. Інколи зиркаю на лісодвоногів, які стояли в проході, роздивляючись по сторонах.

— І що за трави ви знаєте? - Запитала я, коли кубла для сну були зроблені.

— Лиш ті, які є на нашій території.

    Значить, не дуже багато. Лург колись навчав мене, які ще можуть бути лікарські рослини в горах та інших«типах» лісів на випадок, якщо щось станеться, і нам доведеться покидати наш ліс. Я трохи примружилась. Цікаво, чи треба буде їм теж розповідати щось про подібні трави? Якщо Лург скаже, я спробую розповісти те, що пам'ятаю.

— Що у вас там відбувається? - Запитала знову я.

— У якому сенсі? - Запитав у відповідь один з лісодвоногів.

— Одна єдина людина з вашого Народу виглядає більш стомлено, ніж увесь наш Лісний Народ. Значить, у вас відбувається щось більш погане. Тому якщо це не секрет, ви розкажете, що з вами відбувається зараз?

— Ми не можемо нормально відбиватися від комах. Наші лікарі знають дуже мало різних рослин, якими можна лікувати які-небудь отрути. Їжі стаж дуже мало, ніби вона кудись тікає.

    Воно й не дивно. Бо, по-перше, зараз зима, а по-друге багато різних отруйних комах. Гронту можливо, потрібно м'ясо, ось він і полює на їх території досхочу, доки сили не поповнить. Хвороба розуміє, що якщо лісодвоноги не відбиваються, значить ніхто не зможе захистити свою їжу. Тому й полює, бо відчуває, що вже майже заволодів однією з територій лісу.

— Що ж, тоді вам можливо стане трохи краще, коли ви у нас трохи поживете.

..

..

..

..

..

    Коли настав вечір, Мірарда швидко про щось поговорила з Тимуром і покликавши мене за собою, вийшла з табору.

— Куди ми йдемо? - Запитала тихо я, роззираючись по сторонах, щоб зрозуміти, звідки можна чекати небезпеку.

    Дівчина мовчала навіть тоді, коли ми вийшли з лісу й пішли по дорозі двоногів. Серце потихеньку почало пришвидчувати швидкість. Невже вона більше не хоче дозволяти нам жити у лісі, й тому зараз веде куди далі у домівки звичайних людей? Але коли ми вийшли на невеликий майданчик, дівчина сіла на одну з гойдалок.

— Тут точно ніхто не зможе підслуховувати. - Мовила спокійно вона, слідкуючи за тим, як я непевно сідаю на гойдалку поряд з нею.

— Нащо ми тут? - Тихо запитала я, дивлячись на сестру.

— Поговорити. З того часу, як ви прийшли до Лісного Народу, я майже не розмовляла з вами.

— Чому ти не покликала ще й Часокола? Бо з ним ти теж майже не розмовляла. Тільки інколи могла повідомити, що він з кимось йде на полювання, і на цьому в принципі багато ваших коротких розмов закінчуються.

— Він зараз дуже втомлений. Завтра у нього теж багато роботи, як і у нас усіх. Тому з ним я розмовляти буду трохи пізніше. У тебе є зараз ідеї, про що можна поговорити?