Глава десята. Рідна мати.

— Деякі з моїх людей бачили, як вона пішла у ту сторону. - Мовив батько, показуючи рукою потрібний напрямок і я слідую поглядом за ним. У цей час Сніжний, який стоїть поряд зі мною, ліниво позіхнув, на секунду показавши білі зуби. - Не знаю точно, чи хотіла вона заплутати сліди, щоб я не намагався хоч якось знайти її. Тому про це не питай. Так, що я ще хотів вам сказати? - Батько зробив гучний видих, озираючись по сторонах і намагаючись згадати, що він ще сказав і чого не пояснив. - Ніби це вже все.

    Я кивнула і нарешті всівшись у седлі більш зручно, швидко перевірила усі потрібні речі, які я взяла з собою в дорогу. Усе на місці і це добре. Кажу про це подумки Сніжному і той, махнувши крилами, злітає у повітря. Встигаю крикнути батькові "бувай" до того, як білий дракон швидко полетів уперед, винюхуючи перед собою повітря, щоб знайти потрібний для пошуку запах. Вже через декілька секунд ми летіли у потрібному, як гадав Сніжний, напрямку.

     ×Як гадаєш, вона далеко від нас?× - Запитала я у білого дракона подумки. ×Давай думати логічно. Якщо вона хотіла втекти так, щоб заплутати свої сліди, можливо вона дійсно живе зараз десь далеко. Але є також варіант і того, що вона спеціально змусила усіх гадати, що дійсно живе десь далеко, але насправді все ж таки живе десь поряд. Знаєш таку фразу - шукаєш телефон і ним же підсвічуєш?×. ×Чула колись від декількох двоногів×.

    ×З-за того, що ми точно не знаємо, де вона може бути, треба знову звернутися до твоєї сили. Спробуй уявити спочатку цей город - усі місця, які ти змогла запам'ятати з нашого повернення додому. Потім спробуй згадати риси обличчя твоєї матері× - Сніжний ще щось казав, але я більше не чула його, намагаючись знову звернутися по допомогу до своєї як білий дракон сказав "чарівної сили". Уявила спочатку мати, потім місця городу, які змогла пригадати. Нічого не вийшло і я навпаки - спочатку город, потім мати. І це нарешті подіяло.

   Десь з правого боку почувся ледь-ледь тихий шум, не схожий ні на який. ×Ти теж це чуєш, так?× - Запитала я, вже відкривши очі. Звук від цього не пропав, а я б сказала, навіть став трохи гучнішим. Сніжний прислухався, намагаючись вловити ледь-ледь чутний звук і щоб йому було більш ліпше його чути, повернув голову у ту сторону. ×Так. Я теж його відчуваю× - мовив нарешті білий дракон, швидше полетівши у ту сторону на звуки.

   Коли ми нарешті опинилися біля двоповерхового будинку, я здивувалася, що нам не довелося довго летіти. Дивний звук вщух так само раптово, як і з'явився, коли Сніжний, огледівши дорогу, приземлився на ній. Я злізла з білого дракону і підійшла трохи ближче до будинку, а Сніжний подивившись на мене, подумки мовив:×Ось ми й прилетіли×. ×Як гадаєш, вона буде нам рада?× - я глипнула на дракона і той непевно потупцяв на місці, припинивши тільки через декілька секунд.

    ×Я...× - Дракон зам'явся, не знаючи, що треба відповісти на таке питання. - ×Я не знаю точно, але можливо... Можливо саме тебе вона прийме хоч трохи... На рахунок мене самого я точно не знаю, тому не питай...×.×Я розумію× - І я поклала руку на голову дракона, яку він спеціально трохи опустив. Знову подивилася на дім, в якому можливо жила моя рідна мати. Ну добре. Не можливо там живе, а з вірогідністю в дев'яносто дев'ять відсотків.

    Так, Мірардо, зберися з як моральними, та і фізичними силами. Ще ж не настільки темно, щоб недозволено було іти до когось так би мовити у несподівані гості. А може, все ж таки по двоножачим правилам, вже не можна туди-сюди ходити?... Якщо так, то я зовсім не розумію цих двоножачих і як на мене трохи складних законів.

   Вже в останній раз обдивившись дім і подивившись на вікно другого поверху, я побачила дівчину, теж трохи схожу на мене. Хіба що очі були зеленими і волосся трози темніше. Та й форми лиця звісна річ інші... Коли я подивилася на ту дівчину і вона відчула і можливо навіть побачила мій погляд на собі, швидко відійшла від вікна. Більше я її не бачила. В матері ще одна донька?.. Не знала, що вона вирішила ось так швидко забути як мене, так і батька, гадаючи, що думки зовсім про іншого чоловіка та дитину від нього затьмарять давні спогади про свою першу сім'ю та все, що з нею пов'язане.

   Сніжний, який теж усе це бачив, подумки висловив ті ж самі вагання, що й у мене:×Схоже... Твоя мати вже встигла забути тебе, раз у неї× - Він поглядом показав на вікно, -×Вже зовсім інша сім'я×. Я готова була зірватися і почати скаржитися на все, що мене вже дістало. Але мені не хотілося виглядати слабкою у очах Сніжного і тієї дівчини, яка можливо ще спостерігала за мною. Та й до того ж, це було б не дуже гарно ось так розревітися посеред вулиці, коли кожен може побачити мою слабкість.

   Білий дракон, знову подивившись на мене і побачивши моє сумне обличчя - емоцію на якому я не намагалася скрити, - спробував обійняти мене. Але як тільки він спробував це зробити, двері дому різко відчинилися і звідти вийшла... Моя мати. Вона була майже такою ж самою, як і на тій фотографії у домі батька. Хіба що більш весела, а щоки її були не такими блідими.

— Донечко моє! - Вигукнула вона, швидко йдучи до мене і явно не намагаючись згадати моє ім'я. Або вона просто його не знала. Жінка нарешті підійшла до мене і притисла до себе, наскільки це взагалі було можливо та почала тихо казати: - Я так сумувала за тобою... Ми не бачились майже з твого народження. Доню... 

   Багато питань, які зараз роїлися у моїй голові, змусили мене легенько відштовхнути мати від себе. Та здивовано подивилася на мене і хотіла першою щось запитати, але я випередила її:

— Чому ти залишала мене і батька? Чому ніколи не намагалася навідати мене, знаючи, що ти живеш не так вже й далеко від мого лісу? Чому ти завела нову сім'ю, знаючи, що твоя ще жива? При чому обоє з твоєї сім'ї живі та здорові!

   На душі з'явився смуток. Різко захотілося роздерти Глорію на шмаття не дивлячись на те, що вона моя рідна мати. Вона... Вона не намагалася приходити до мене... Не намагалася підтримувати... Як шкода, що ця жінка, яка вважає себе моєю мамою досі не знає мого повного життя і страждань у ньому та не намагалася якось допомогти. Гх.... Ненавиджу її... Якщо батько намагався якось пересвідчитися, що зі мною все гаразд - навіть не дивлячись на те, що трапилось при нашій першій зустрічі, - то Глорія навіть сигнал подати про те, що з нею все гаразд і вона сумує за мною не змогла! Чи, не захотіла?...