Глава шоста. Новий прояв.

    Велике чорне створіння було більшим, ніж кожен з нас міг його собі уявити. Один з як я зрозуміла посередників зв'язав шию Темного чимось товстим і металевим до своїх рук, щоб краще було ним керувати, а сам став на його голові, яка як мені здалося, була майже нерухома. Повністю білі очиці монстра здавалось, дивилися в нікуди й одразу з цим на все та на всіх, хто тут тільки був. З-за цього в мене постійне відчуття, що за мною хтось постійно слідкує, при цьому не відриваючи очей.

   Лісні хто куди розбігалися у різні сторони, а потім знову трохи ближче підбігли до Темного, намагаючись знайти правильний підхід і спробувати атакувати незваного гостя. Двоноги, підіймаючи паніку і роблячи довкола суцільний хаос своїми голосними криками, бігли геть, ховаючись хто де міг. Темний поки що не реагував ні на кого і побачивши нас з Молоком, повільно пішов до нас, не намагаючись обійти те, що було у нього під ногами і тим самим ломаючи геть усе на своєму шляху.

   У небі я побачила Темне Полум'я, на спині якої знову сиділа Каріна. Поряд з ними літав туди сюди Сніжний, теж не знаючи, з якого боку краще атакувати Темного, щоб завдати хоч невеличкий удар. Темне Полум'я інколи летіла за білим драконом, а потім зупинялася і робила щось на кшталт "трюку", який вона винайшла сама на одній з наших тренувань. Робить вона це тому, що боїться різкого нападу від суперника.

   Коли Сніжний нарешті побачив мене - а я підійшла трохи ближче на зустріч Темному, - дракон швидко приземлився біля мене і дав можливість сісти собі на спину і вдобно вмоститися у сідлі. Коли я нарешті закінчила, білий дракон махнув своїм великими білими крилами та швидко полетів знову до Темного, який коли ми до нього підлетіли майже впритул, намагався спіймати нас обома руками. Мені на секунду навіть здалося, що він полетів набагато швидше, ніж до цього.

   Посередник, що стояв на голові Темного, не сперечався з його діями і з просякненим ненавистю і люттю до мене і усього мого Народу поглядом, слідкував за нами. Сама я побачила, як за декілька секунд Морок сів на свого зеленого дракона, щось швидко кажучи при цьому Люмові і також швидко дихаючи.

— Сдавайтеся! - Крикнув посередник до нас достатьньо гучно, щоб усі почули. 

— Без бою?! - Гаркнула я, намагаючись теж казати усе голосно, щоб мене почули майже всі і подумки попросила Сніжного випустити стовп вогню у обличчя Темного.

   Хоч це може й не ранити самого Темного, посередника зачепить. Той же обома руками грубо кажучи сам прикув себе до створіння, тому йому буде важко відкараскатися від цієї атаки. Білий дракон послухався мене і через декілька секунд у посередника полетів завп вогню. І справді, той не зміг уклонитися і через декілька секунд Темний був вільним від "западні". 

   Схоже, метал, яким посередник заковав свого Темного, був дуже хитким і чоловік не подумав, що у нас в бою можуть бути дракони, вміючи при цьому нормально дихати вогнем. Хоча може він просто гадав, що зелений дракон Морока ще не вміє цього робити з-за того, що ще молодий. Ось і не розрахував того, що у нас знову є козирь, а то й два таких у рукавах. Ну нічого, зіграли легкий елемент неочікування. Але нажаль, не тільки свої знають, що у нас є вже достатньо непогані дракони, які вміють дихати вогнем і добре битися.

   І тут я побачила, як Темний цілиться своїм великим пальцем з гострим кігтем на його кінці прямо у провідника, який ніби застиг у небі на своєму драконові. Провідник знову щось кричав людям з Лісного Народу, але не бачив цієї атаки. Я швидко показала Сніжному в ту сторону, попросивши, щоб той гнав туди з повної швидкості, на яку тільки здатний. Білий дракон так в зробив, ніби відштовхнувшись крилами від невидимої стіни, щоб додати до свого швидкого полету ще більше швидкості.

— Мороку, позаду!! - Загорлала я з усієї сили, щоб попередити провідника.

   Той почав повертатися в мою сторону і тільки тоді помітив кіготь, який трохи пришвидшившись, "йшов" на нього. Але вже було запізно. Гострий кіготь блискавично торкнувся провідника і той збліднувши настільки, що тепер здавався білим, як сніг, почав падати вниз. Зелений дракон полетів за ним, намагаючись вхопити його та не дасти впасти на холодну землю. Йому це вдалося, але не з першої спроби і майже біла самої землі.

  Дракон Морока потихеньку приземлився на землю, трохи відлетівши від Темного, а Сніжний приземлився поряд з ним. Я злізла, а точніше майже злетіла з білого дракона і підбігла до провідника, який лежав і ледь ледь дихав. Поряд з нами почали збиралися люди з Лісного Народу, усі ахкали та охкали, при цьому інколи тихо жаліючи провідника, а я тримаючи його голову на руках, не могла нічого нормально зробити. У голові не з'являлося ні однієї нормальної ідеї, що можна було для провідника зробити зараз.

— Мірардо... - Тихо прохрипів провідник і подивився трохи закритими очами на мене, ледь ледь повернувши голову у мою сторону. - Ти нарешті знайшла нас... - Мовив той, ніби ми з ним до цього не розмовляли. - Ти впоралась... - І достатньо гучно, щоб усі його чули і наскільки він міг собі зараз це дозволити, мовив: - Віднині й надалі, Мірарда стає новим провідником!

   Мої руки здригнулися від цієї фрази, а провідник заплющивши очі, більше не дихав...

— Мороку... - Тихо мовила я, відчуваючи, як очі заволокла паморока і я ось ось можу заплакати від того, що на моїх очах вмерла людина, яка за останній час не ставилася до мене, як до двонога, а ставилася так, як до свого. - Мороку, ні... - Тихо мовила я, опустивши голову вниз, щоб ніхто не бачив, як на кофту минулого провідника падають невеличкі краплинки моїх сліз.

   Це я у всьому винна. Треба було або не горлати провідникові про небезпеку та раніше казати Сніжному, щоб той летів швидше, або трохи раніше загорлати про небезпеку. Я у цьому винна, я змусила провідника вмерти. Чому постійно нещастя трапляються саме зі мною?!

— Обережно!!! - Гаркнув хтось позаду мене і різко обняв так, щоб закрити мене майже повністю позаду.