Глава третя. Кімната з написами.

    Темний коридор знову освітився завпом полум'я, яке випустив Сніжний і яке прокотившись по широкому і довгенькому коридору, зникло десь за кутом, знову через час зникнувши і погрузивши нас у темряву. Принаймні ми змогли на декілька секунд побачити, що знаходиться попереду нас і куди треба йти далі. Я йду поряд з білим драконом, готова кожного моменту до того, що з-за рогу хтось може напасти. Сніжний теж напрягся здавалось, ще сильніше, ніж до цього, коли ми зайшли у майже таку ж темну кімнату, де було трохи світла, яке линуло незрозуміло звідки. Я стала озиратися по сторонах, намагаючись зрозуміти, де ми опинилися.

-- Дивись... - Тихо мовив Сніжний і кивнув головою уперед, щоб я побачила те, що знаходилися на стінах попереду нас.

   Я прослідкувала за помахом голови білого дракона і побачила багато листків, деякі з яких були трохи обірвані по краях і які були прибиті до обох стін попереду. Посередині був новий прохід, який вів у трішки менший за довжиною ніж минулий, але такий же темний коридор. Вони ніби трохи світилися в цій напівтемряві, з-за чого їх можна було легше найти і почитати, що там написано. Підходжу до однієї зі стін і намагаюся прочитати один з таких написів, який з листком знаходиться з самого зверху, але прочитати його можливо.

    Сніжний повільно підійшов до мене і вигнувши спину, обережно зірвав зубами той листок і дав мені у руки. Потім відкривши рота, почав заряджати новий завп вогню, але не випускати його. Це надавало ще більше світла, тому можна було прочитати написи на цих аркушах ще краще.

-- Дякую... - Тихо мовила я дракону і почала читати, що було написано.

    "Дівчина років дванадцяти заснула і не прокинулася зранку, хоча вона ще дихала і явно була ще жива. Чому так відбувалося, ніхто не знає. Навіть досвідчені лікарі не можуть цього пояснити. Дитина дихає а її організм повноцінно росте, але чомусь вона не може прокинутися. Це не схоже на кому, тому що у неї зазвичай впадають уж точно не тоді, коли лягають спати". Я зачитала уголос і поклала обережно цей листок на холодний пол і взяла інший у руки, відірвавши від стіни.

   "Чоловік після недовгої коми не впізнав нікого зі своєї сім'ї. Легкий "ефект" забуття особливо після недовгої коми - це такий ефект, який міг би пройти через якийсь час, але навіть через два роки і три місяці він нікого не міг впізнати зі своїх". "Коли дружина мера прокинулася від сну, її ніхто не впізнав. Вона ніби змінилася за той час, доки спала. Вона точно дружина мера, чи її хтось все ж таки підмінив і ці чутки правдиві?" 

   Поклала усі аркуші, які брала для такого собі короткого читання на покритий невеликим шаром пилу пол і здивовано подивилася на білого дракона, який перестав підсвічувати і кімната знову поринула у напівтемряву. Сніжний подивився на мене у відповідь і закривши очі майже на половину, неначе у кімнаті було дуже світло, тихо фиркнувши, мовив:

-- Тут, - дракон тикнув одним зі своїх великих пальців по листках, які ще висіли на стіні, - написано про людей, які не змогли вибратися з Глибокого Сну. Або змогли це зробити, але по якихось причинах змінилися.

-- Але чому так відбулося?

-- Тому що тоді, коли вони вже вийдуть з Глибокого Сну, їхнім тілом ще може володіти один з Темних. 

-- Темних?

-- Це Як Лісний Народ, але тут Темний Народ. Це знаєш, ніби такий же самий Народ, але зі своїми правилами і вміннями. - Мовив Сніжний, намагаючись донести до мене свою думку. 

-- Я зрозуміла тебе... Ти може, мав на увазі, що Лісний Народ більш правильний і світлий, а Темний Народ більш темний і неправильний?

-- Так! - Піддакнув швидко дракон. - Це як дві сторони однієї медалі. Одна трохи світліша - тобто твій Лісний Народ, - а інша більш затемнена, - тобто Темний Народ, який живе тут.

-- А як же посередники? Ну... Ті, про яких ти мені коротко розповів, дізнавшись від Морока...

-- Ці ваші посередники - люди дебіли. Вони не відносяться ні до одного народу, не до іншого. Навіть двоногами їх складно назвати, тому що вони живуть майже так само, як і Лісний Народ, тільки біля одиноких домівок двоногів. Але якимись монстрами їх теж не можна назвати, тому що хоч однієї "магічної" здібності - окрім звісно посилання у Глибокий Сон, - ні в кого з них нема і явно бути не зможе. Тому їх не можна віднести до цієї медалі, про яку ми зараз з тобою розмовляли.

-- А... - На секунду зам'ялася, підбираючи більш правильні слова. - Цих темних якось вбити можна?

-- Колись одна людина вбила декількох таких завдяки промінню світла, тоді вони й показилися, вважаючи, що їм потрібно багатьом людям помститися за смерті своїх собратів по Народові. - Сніжний знову вигнув шию і подивився на мене. - Але тобі вбивати їх не рекомендую. Тому що мало що з цього взагалі може бути.

-- А якщо один з них нападе на нас?

-- Твій батько повинен був накласти у реальному світі на тебе деякі складні речі, які б не дозволили Темним вбити тебе як тут так і там і спробувати заволодіти тілом у звичайному світі, як вони це робили з іншими своїми жертвами. Але ти все одно вже за власним бажанням можеш взяти одного з Темних у звичайний світ.

-- Тобто... Якщо я візьму одного Темного з собою, про цьому не ділячи з ним своє тіло... Тоді я можу помститися посередникам?

-- Помста - це жахливо... Коли це не стосується життя тебе або твого Народу чи лісу. Але будь ласка, змусь Темного вбивати вбивати дуже мало! Просто покажи, що якщо що, то ми з ними жартувати не будемо і на нашому боці є сильні сторони.

-- До речі, а хто мій батько? - Запитала чисто з цікавості, не впевнена, що білий дракон прямо зараз мені відповість.

-- Аеее.... - Сніжний на декілька секунд зам'явся, не знаючи, що відповісти. Ожидаємо. - Давай коли вперше вийдемо звідси, або я або хтось інший тобі про це розповість?

-- Добре. - Погодилась я, вирішивши, що зараз мучати дракона допитами не варіант і що мені все одно коли небудь, але розкажуть про мого батька, який схоже, десь поряд.