Глава перша. Глибокий Сон.

{від автора}

Це вже четверта частина "небезпека у лісі". Тому якщо ви не читали третю, другу а тим паче перша книгу, то будь ласка, спочатку прочитайте їх, а потім вже йдіть сюди.

   Я опинилася у тій же самій кімнаті, що й коли мене сюди "відправила" людина у масці. Так це був Глибокий Сон? Тюю... А я навіть не знала цього. Який стид все ж таки! Але все одно буде потім що розповісти моїм дітям. Які звісно в мене колись будуть... Думка про те, що в мене можливо ніколи не буде дітей, тому що для багатьох я навіть коли виросту, буду у душі дитиною, трішки засмучувала мене. Але зараз треба думати не про це, а про те, як вибратися з Глибокого Сну, куди я потрапила не за власним бажанням вже вдруге. Хоч раз би хто небудь спитав моєї думки!...

   Знову вставши з тієї самої кроваті, де я колись так само вставала, знову опинившись у тій самій кімнаті, як і минулого разу, я озирнулася по сторонах, так би мовити порівнюючи до та після. Тут нічого не змінилося з минулого мого перебування у цій дивній кімнаті. Хіба що Сніжного поряд не було. Мабуть, йому вдалося втекти від тих посередників, взявши мене з собою, тому зараз він не може бути поряд. Дуже сподіваюсь, що мій дракон, Каріна, Зелений Дим, Морок та Темне Полум'я змогли все ж втекти і у них з цим великих проблем поки що нема.

   Вставши нарешті з кроваті, я згадала ту дивну слібрясту штуку, яка виблискувала у темряві так, неначе на неї падали промені світла і неначе у кімнаті не було напівтемряви. Вона була по формі неначе якась мерехтлива зоря. Одразу згадався й той момент, коли Сніжний не дав мені її взяти та нарешті розбудив мене. Цікаво, чому саме білий дракон не дав мені цього зробити? Може, вона несла за собою якусь небезпеку та загрожувала у той час небезпека нам обом? Або просто ще був не час мені її брати чи намагатися торкатися.

   Зараз мого Сніжного поряд зі мною не було, тому сказати, чи можна мені цю дивну штукенцію нарешті брати чи ні ніхто не зможе. Можливо, там, де є якась загроза, там є й ключ до більш правильного шляху чи вибору. Там може бути й порятунок від тієї темряви, яка нависла над твоїм рідним домом вже дуже давно і ніхто не міг її ніяк прибрати. Я пройшла до тієї тумбочки, де була ця загадкова річ. Вона була вже відкрита. Мабуть, до мого приходу тут нікого не було, тому її ніхто знову не зачинив. 

   Я повільно доторкнулася до тієї штуки, через секунду відчувши її холодну гладку поверхню, обережно взявши її у руку і вмить відбулося щось дуже дивне й несподіване. В багатьох місцях кімнати стіни різко осипалися, від чого по всій кімнаті почав літати туди сюди пил, перемішаний з чимось чорним. Я закрила своїх носа та рота, щоб уся ця гидота туди не змогла попасти. Я спеціально не прикладала трішки своєї кофтини до цих місць, тому що не знаю, чи зможе це незрозуміле чорне щось просочитися крізь тканину і потрапити у мої слабкі місця. 

   Коли пил і крихти чогось чорного нарешті повністю "лягли" на пол через декілька секунд, коли це усе почалося, я змогла розгледіти те, що відбулося з цією кімнатою та й мабуть майже усім домом взагалі. На кроваті лежав чийсь скелет. Він явно був колись дорослою людиною, яка можливо теж колись застрягла тут та не змогла вийти з Глибокого Сну, а потім просто померла, не встаючи з кроваті. 

   Стіни цієї кімнати були в дірках різного розміру, неначе тут пройшов якийсь то злий велетень і потрощив їх, змусивши при цьому триматися у такому вигляді й не ламатися ще більше. Я могла навіть бачити, з чого вони зроблені усередині, підійшовши до однієї з таких дірок трішки ближче. Також я помітила, що зникла головна перешкода, яка не давала мені вперше вийти з кімнати - дерев'яні двері. Загалом крім цього усього, що я тільки но встигла побачити, кімната більше ніяк не змінилася. Хіба що ще пилу стало набагато більше, а так вже все.

   Я подивилася на ту річ, якою назвала Зорею про себе, щоб постійно не казати "загадкова річ" чи "дивна штукенція". Останні два приклади як на мене дуже довго казати, а назва "Зоря" підходить і по формі в мабуть по кольору до звичайної зорі, які зазвичай світять на небі, коли воно щільно не затулене дощовими хмарами. Невже увесь цей хаос створила одна єдина річ? Невже це безлад і гармидер створив один єдиний дотик до цієї річі?

   Мені мабуть... Треба придумати план, щоб якось далі рухатися і треба зрозуміти, як саме я можу звідси вибратися. А потім вже виходити з цієї кімнати. Я не знаю, чи є хтось у домі, але прямо зараз виходити зі свого хоч і ненадійного, але все ж таки схову поки що не хочеться. Цю кімнату я вже трішки знаю і тому в разі чого хоч якось, але зможу захиститися.

   Я сіла на пол, де як на мене було менш за все пилу і почала крутити у руках Зорю. Після того, що сталося і що на кроваті, де декілька секунд назад сиділа я зараз лежить чийсь скелет, мені вже не дуже хотілося навіть наближатися до того місця. Мертві мене не лякають, але я у невідомому місці, де усіляке може трапитися, доки я буду сидіти й обдумувати план.

   Добре. Тоді мене розбудив Сніжний, а я сама не прокинулася. А зараз білого дракона поряд зі мною нема, тому розбудити мене ніхто не може. Точніше, може, але якщо дізнається, що мені сниться не дуже звичайний сон і що я навіть не знаю, чи є тут хтось окрім мене. Господи, будь ласка, розбудить мене хтось у реальному житті!...

    І привіт Глибокий Сон!