Глава двадцять друга. Символи.

     Потрібна книга знайшлась не одразу. Відкривши її, усередині мене розлилась радість. Нарешті я знайшов те, що шукав так довго! 

    На першій же сторінці був потрібний мені алфавіт. Швидко пройшовшись по ньому поглядом, щоб впевнитись остаточно, що це дійсно те, що шукав, я побачив пару знайомих символів. «В», «н», «ати».

    Діставши з невеликого кармана клаптик паперу й такий само невеликий олівець, я почав записувати спочатку символи, яких було доволі багато, а потім почав записувати те, що вони означають.

     Коли усе було нарешті готово, я обережно склав листок і поклав усе назад до карману. Книгу я поставив назад, а то хто його знає, що буде, якщо я не покладу її назад. Торргон, який лежав на піску біля моря й чекав мене, піднявся й обтрусив з себе пісок, почав малювати портал у реальний світ.

 — Не міг би ти будь ласка спробувати перевернути камені на інший бік, щоб я міг побачити символи? - Попросив я створіння, і легенько кивнувши головою, Торргон розправив крила.

    Я слідкував за тим, як працювало створіння. Коли він закінчив, я заліз на перший камінь, почавши розглядати те, що було намальовано й при цьому заглядаючи у клаптик паперу. Треба буде потім вивчити цей алфавіт, бо хто його знає. Можливо потім не буде можливості підлягати...

— Так, а тепер, ось цей треба перенести в самий початок. - Мовив я й ледь зміг підняти один з каменів. - Он той будь ласка теж підійти і поклади біля того, який я зараз покладу на землю. - Кажу, киваючи вже на інший камінь.

    Пройшло як мінімум пів години, коли ми нарешті завершили носити туди-сюди ці камені, й нарешті склалось ціле речення. «Варогс нора ганоати». І що це взагалі могло значити?... «Перезирнувся» з Торргоном, намагаючись зрозуміти, чи правильно я взагалі усе прорахував і ми зробили усе правильно. 

   Може, камені не так треба було розкладати? Але у кого тоді запитувати? У Лурга? Але тоді треба буде багато чого пояснити йому, і можливо навіть матері, якщо радник захоче розповісти їй про мою знахідку. Це займе досить багато часу.

— Так, добре, давай спробуємо покласти їх трохи по-іншому. Може, їх в коло треба покласти?

    Коли я хотів підняти знову один з каменів, різко щось відштовхнуло мене від нього, змусивши з силою вдаритися об стовбур дерева. Швидко отямившись після удару, я повільно встав, відчуваючи, як почала трохи боліти голова. Відкривши очі, я побачив, як Торргон гарчав на когось, трохи розправивши крила.

   Майже одразу я зрозумів, хто нарешті зміг вибратися з іншого світу. Довго ж лазив. Аж три дні. 

— Тікай, приведи мати! - Крикнув я Торргону, але той не рипрувся. Продовжував стояти на місці, а його шипи повільно підіймались - схоже, він готувався кинути один з них у минулого провідника.

    Що ж, пробач мені, друже, але я не хочу зараз ризикувати тобою...

    На секунду заплющивши очі, я відчув єство Торргона. Обережно взявши під контроль істоту, я наказав йому бігти звідси до табору й привести когось на допомогу.

      Створіння рипнулося, було видно, що він спочатку намагався чинити опір моєму контролю, але швидко здався й через декілька секунд його тут вже не було.

— Бачу, ти обзавівся непоганими друзями. - Прошипів Драконікс, і велике око трохи примружилось, якщо так можна було сказати. - Але навіть якщо він повернеться сюди, він не допоможе тобі, уж повір.

— Вірю. Тому я допоможу собі сам. 

— Не вийде. - Чоловік тихо й коротко засміявся і вже через секунду випустив стовп вогню разом з димом.

    Коли я ухилився від атаки, спробувавши глибоко й часто не вдихати, у мене полетіла інша атака. Схоже, минулий провідник випустив дим, щоб я не бачив, куди йду, і чоловікові було зручніше попасти по мені.

     Використавши енергію вітру я розігнав великі чорні хмари диму й почав атакувати його у відповідь. Спочатку повітрям підняв та сильно вдарив о землю, потім, коли Драконікс почав підійматися, обпік його. Той встиг захиститися, поставивши енергійний бар'єр. Чорт. Треба бути швидшим!

    Лози обплели чоловіка з усіх сторін, не даючи можливості нормально поворухнутися, його захист почав зникати. Піднявши завдяки енергії позаду Драконікса великий камінь, я різко кинув його у сторону минулого провідника.

     Той смикнувся. Вогонь різко зпалив лози, і встиг ухилитися від моєї атаки. Камінь пролетів повз нього і впав на землю. Я повинен бути більш кращим у битвах! Я повинен перемогти, якою б ціною це мені не вдалось зробити!

    Коли Драконікс різко відштовхнув мене завдяки повітрю у той час, коли я спробував його знову атакувати, я відчув, як мій зір став набагато краще. У тілі з'явилась легкість, і коли чоловік нарешті відпустив мене, гадаючи, що зараз я нічого зробити не зможу, я доволі швидко підбіг до нього й не давши поставити захист, випустив стовп вогню йому прямо на груди. Той загорлав.

     Коли Драконікс впав, я відчув важкість у кінцівках. Так, наче до них прив'язали декілька каменів, які заважають нормально рухатися. Я не втримався, і теж впав на землю, важко дихаючи й намагаючись зрозуміти, що це взагалі зараз було.

    Нарешті змігши підняти трохи одну руку, щоб подивитися, що зі мною відбувається, я здригнувся, побачивши чорну, як сама ніч шкіру. На кінцівках пальців повільно з'являлись кігті.

— О, бачу, що вже почалося. - Прохрипів Драконікс, і у його голосі я почув зловтіху. - Перехід на другу стадію завжди був болючим.

     О, ні... Тільки не зараз! Коли я спробував встати, усе тіло заболіло. У цей час минулий провідник вирішивши навіть попри біль скористатися моїм положенням, змусив лози обплести моє тіло та позбавити й без того малої надії на те, що я зможу в найближчій час нормально встати.

— Тепер нарешті прийшов твій час. - Сказав він, обережно стаючи на ще трохи тремтячі ноги. - І ти більше не зможеш мене зупинити.

    Коли минулий провідник заніс руку для фінальної атаки, по його тілу пройшов заряд блискавки, через що чоловік завмер на місці. Я почув доволі гучний голос, який наближався до нас все більшеьй більше: