Глава вісімнадцята. Вогонь та вода.

   Торргон сидів на одному з великих каменів, коли я вийшов на галявину, подивитися на те, чи змінилось щось там, де були камені з дивними візерунками. Коли створіння побачило мене, воно зістрибнуло з насидженого місця, й повільно підійшло до мене. Опинившись у декількох кроках від мене, істота подивилась на каміння, наче питаючи, чи знаю я, що значать символи на них.

— Я не знаю точно, що вони значать. - Не знаю, навіщо, але відповів створінню, залазячи на один з каменів. 

    Цікаво, чи зможу я знайти щось, якщо спробую краще роздивитися їх? Бо можливо, коли я обшукував їх до цього, я міг прогавити щось, і зараз був шанс знайти щось, що могло б допомогти мені зрозуміти, що це за каміння, і що воно тут робить.

     Торргон слідкував якийсь час за тим, що я роблю. Потім, підійшовши, наче почав обнюхувати каміння. Принаймні, мені так здалося, бо він нахилив голову до одного з таких.

— Лург колись казав, що є якісь символи, завдяки яким він потім зрозумів, що за символи я намалював. - Продовжував розмовляти зі створінням, бо не дуже звично було знаходитися майже у повній тиші.

    Тим паче, коли через тренування з Драконіксом, я звик розмовляти з тваринами й рослинами - інколи вголос, інколи подумки, - тим самим підтримуючи з ними більш-менш дружній контракт. Все-таки, рослини й тварини інколи відповідають мені, але по-своєму.

    Вони не кажуть мені людськими словами, хоча деякі з них знаходяться поряд з людьми й можуть черпати від них якусь інформацію, як-от Сніжний. Тварини й рослини відповідають різними картинами - можливо спогадами, або просто тим, що прийде їм перше, - та кольорами. Останні можуть бути більш насиченими та теплими, а можуть бути холодними й відстороненими. Саме такі моменти частіше за все показують, який приблизний настрій у рослини чи тварини, і що вона відчуває в той чи інший момент.

— Казав, що десь у Глибокому Сні він знайшов спеціальний підручник, який міг допомогти йому розтлумачити той чи інший знак. - Продовжував розмовляти я. 

   Створіння, коли почало про Глибокий Сон, різко підняло голову й подивилось на мене. Я подивився на нього у відповідь.

— Що? - Запитую, сподіваючись, що створіння розуміє хоч половину з того, що я кажу.

    Торргон пройшов до найближчих кущів, і через декілька секунд дістав звідти велику палицю. Ставши на око десь на середині галявини, істота почала щчоб малювати. Злізши з каменя, спробував роздивитися те, що малювало створіння.

     Це було коло. Усередині кола, судячи за усім, було три постаті. Я зміг роздивитися три пари очей усередині кожної з голів, а також три обриси людей. Коли я припинив роздивлятися малюнок, я запитально подивився на Торргона.

— І... Що це? - Запитав я тихо, знову переводячи погляд на малюнок - чи що воно взагалі таке було...

    Створіння не відповіло - і чого я ще від нього сподівався?..., - замість цього воно підійшло і швидко затягло мене десь на середину малюнку. Перед тим, як я зрозумів, що взагалі відбулось, у очах усе попливло. Чорна пелені не дала мені нормально розгледіти те, що відбувається довкола.

    Коли я, протерши трохи очі й сподіваючись, що це хоч трохи допоможе, відкрив очі й часто закліпав, озираюсь по сторонах, то зрозумів, що зараз ми не у лісі. 

    Це була доволі велика галявина. Позаду був двоповерховий будинок, а попереду дивна висока будова білого кольору, по яких повільно «піднімались» червоні смуги. На самому верху - там, де виднілилась темно-червона стеля, чимось схожа на парасолю двоногів, я побачив невелике вікно. Воно було трохи меншим за те, яке я зазвичай бачив у двоножачих будинках. Можливо, просто через відстань мені здається, що розмір вікна менший, ніж у домівки позаду мене.

    Зліва був берег - такий само, як я бачив до цього, але, як мені здалося, набагато менший, та й поряд ніяких дерев не було. Точніше, на галявині взагалі не було ні одного дерева.

    Те, що мене ще вразило, так це те, що тут був густий напівморок, крізь який складно щось роздивитися, якщо не придивлятися, хоча у реальному світі ще світило сонце.

    Торргон легенько штовхнув мене до двоповерхової будівлі, ніби кажучи - «ну йди вже вперед! Я що, намарно тебе сюди притягнув?». Озирнувся, і подивився на створіння.

    Я навіть і не знав, що це створіння таке вміє виробляти. І що воно ще може робити окрім того, що переносити людей у інші світи завдяки власним малюнкам? Багато ж мені ще потрібно буде в майбутнє дізнатися про цю істоту...

    Коли я зайшов до будівлі, озирнувся по сторонах й роздивляючись усе, що тільки потрапить на очі. Я не знав, куди саме краще зараз питі у пошуках потрібної мені інформації, тому вирішив піти куди очі дивляться.

    Зайшов на другий поверх, і зайшов до першої кімнати. Тут було доволі багато різних книжок. І як я знайду ту, яка мені потрібна? Що ж, треба буде покопатися тут доволі довго. Можливо, прийдеться сюди приходити декілька днів, щоб знайти книгу, де є список символів і те, що вони значать.

    Взяв першу книгу й відкрив її. Очі почали бігати туди-сюди, доки я намагався прочитати хоч щось з того, що було написано. Справа не в тому, що я не вмів читати - якраз саме це я вмів робити. Але те, що було написано вже в декількох - як я потім перевірив, - книгах було написано на невідомій мові. Доки читав, зміг побачити пару разів ті символи, які бачив до цього на камінні. Значить, я рухаюсь у правильному напрямку.

    Коли прройшло вже більше години і я задовбався шукати мені потрібну інформацію, вирішив, що на сьогодні вже годі. Торргон, який лазив до цього десь у цьому світі, допоміг мені повернутися назад. Намалював той же самий малюнок, але на берегу, щоб коли ми пішли, його змило водою через час, і ніхто не зміг потрапити у світ людей.

    Повернувся до табору вже під вечір, коли піймав трохи здобичі - все ж, не з пустими руками йти. Швидко поївши, я нарешті зміг трохи відпочити.

    Уві сні знову потрапив у світ Драконікса. Минулий провідник вже чекав мене.