Глава десята. Перше тренування.

    Невидимі хмари, які постійно затуляли тут небо, роблячи усе довкола доволі темним, сьогодні, здавалось, були більш щільними, не пропускаючи ні однієї шпаринки чистого нічного неба. Драконікс чекав мене на тій же самій галявині.

— І так, почнемо. - Мовив офіційно він, коли помітив мене, і вже менш офіційно продовжив: - Сядь зручніше, закрий очі, й спробуй прислухатися до звуків довкола. При цьому намагайся робити так, щоб думок у голові взагалі не було. Коли ти увійдеш в такий стан, мені про це скажи.

    Я обережно сів на землю й схрестивши ноги між собою - тим самим прийнявши позу «лотоса», - я заплющив очі й спробував зробити все те, що мені сказав тільки но чоловік. Спочатку думки прибрати мені вдалось досить швидко, але коли я почав наслухатися до звуків, думки повільно поповзли у голові.

    Я намагався одночасно ні про що не думати, й при цьому слухати усе, що відбувається довкола. Через декілька хвилин мені нарешті вдалось досягти успіху - я чув шелест листя, спів птахів, і навіть почув десь там, як шарудить якась мала тваринка, при цьому не думаючи ні над чим.

— Гадаю, я готовий переходити далі. - Повідомив минулого провідника, при цьому продовжуючи намагатись тримати голову без зайвих думок.

— Добре. Тепер уяви, що ти - одне ціле з кожною рослиною тут, ніби й ти сам якась рослина.

    Що це за дурне завдання? Коли я вже готовий був запитати про це, різко затнувся, вирішивши, що чоловікові краще знати, що мені робити. Через декілька хвилин зусиль, які здавалось мені цілою вічністю, я знову повідомив Драконікса про успіх, який дався трохи складніше, ніж минулий.

— Тепер давай спробуємо використати здібність пожвавлення. Амфігори твого типу зазвичай можуть повертати кожну рослину чи тварину до життя, або навпаки, вбивати її, якщо захочуть.

— Вбивати? - Вирвалось у мене, і я відкрив одне око, подивившись на чоловіка переді мною.

— Так, вбивати. І не тільки це. - Провідник трохи нахилив до мене голову. - Через деякий час ти навчишся брати кожну тварину, рослину, птахів і навіть кожну комаху під свій контроль, тільки якщо захочеш цього.

— Амфігори можуть якось воскресити людину? - Тихо запитав я.

— Якщо не помиляюсь, колись могли. Але для цього потрібна особлива підготовка. Тобі доведеться доволі довго тренуватися. Поспішу одразу сказати - не факт, що тобі вдастся це, бо навіть самі сильні амфігори не могли до кінця зрозуміти, як можна вернути людину назад до життя.

— Тоді як вони це робили?

— Це могло статися суто випадково. Ніхто не міг сказати наперед, що торкнувшись людини й спробувавши повернути душу до тіла, у них це вийде однозначно. Це досить рідкісне явище, якщо взагалі можливе, бо чутки про це можуть бути хибними. А тепер до справи. - Драконікс поклав переді мною гілку з якогось дерева. - Це гілка вишні. Змусь її почати цвісти, а потім дати плоди.

   Я подивився спочатку на гілку, а потім знову перевів погляд на чоловіка, дивлячись на нього таким поглядом, наче переді мною сидів псих. Він здавався доволі спокійним, і при цьому усім своїм видом показував, що його дах ще нікуди не поїхав.

— І як мені це зробити? - Запитав я, не приховуючи в голосі здивування.

— Не забувай - ти гілка, трава, листя. Ти все, що можна побачити тут, на галявині. Просто стань одним цілим з природою, щоб досягти якогось успіху.

    Нічого не зрозумів, але дуже цікаво. Його слова особливо не допомогли мені. Що ж, добре. Треба спробувати, і будь що буде.

    Я знову заплющив очі. Спочатку прибрав усі зайві думки, прислухаючись до звуків довкола. Потім спробував навіяти сам собі, що я ніби щось, що є на галявині - або трава, або каміння, або гілля з листям. Будь що, що є тут.

     Потім повільно відкрив одне око, знову глянувши на гілку переді мною. І тут, до мене різко дійшло. Може, треба подумки до рослини звернутися? Але ж, це якась маячня. Рослини не вміють розмовляти з людьми. Або ж, вони можуть добре слухати...

   Я трохи напружився, намагаючись послати сигнали подумки до гілки попередц мене. Усе всередині мене казало, що це марна затія, що нічого з цього не вийде і я тільки втрачаю час.

    Різко на гілці з'явився маленький, ледь помітний світло-зелений листок. По мірі його росту, він ставав більш насиченого кольору. Коли він став достатньо великим, поряд з ним з'явився невелика біла квітка. Довкруж її середини з жовтим нектаром було трохи фіолетового кольору. На цьому поки що усе закінчилось.

   У мене очі стали по п'ять копійок, коли я побачив те, що сталося тільки-но. Я роздивлявся гілку декілька хвилин, намагаючись зрозуміти до кінця, що усе це - правда. Коли я подивився на минулого провідника, запитав:

— Як це сталося?

— Зараз ти взаємодіяв з енергією вітки завдяки своїй. Ти ж, якщо не помиляюсь, вже знаєш, що це таке, чи не так? - Запитав Драконікс, подивившись на мене.

— Так. - Повільно відповідаю я. - У реальному світі Лург вчить мене керувати своєю енергією. - Мовив я, хоча до цього коротко розповідав чоловікові про те, що мене навчають у реальному світі.

— Зрозуміло. Вважай, тут теж нікуди без своєї енергії, але тут ти використовуєш її трохи менше, ніж якщо не будеш користуватися силами амфігорів. Але це трохи інше. Тут ти витрачаєш її, але через деякий час можеш повернути до себе. 

   Я кивнув головою й зиркнув на гілку. Чоловік теж подивився на неї й через декілька хвилин мовив знову:

— А тепер змусь листок разом з квіткою вмерти й відпасти. - Коли я хотів запитати, як на цей раз зробити вже іншу «вправу», не встиг відкрити рот, як Драконікс порадив: - Коли ти намагаєшся «з'вязатися» з якоюсь рослиною чи твариною й наказати щось робити не з власної волі, зазвичай важливий твій емоційний стан. Якщо лагідний і спокійний, але одночасно з цим серйозний, скоріше за все тварина підкориться. Якщо більш злий, агресивний, то... Результат може бути різний. Дивлячись на характер тварини чи рослини, те, що ти від неї хочеш та ситуацію довкола.