Глава дев'ята. Дивне створіння.

    Пройшло три дні з того моменту, як Лург почав мене намагатись вчити хоч чомусь. По відчуттям було таке, ніби ми стоїмо на місці, при цьому навіть не намагаючись рухатися вперед. Бо усі ці два уроки, які були до цього, була лиш теорія. Так, я розумію, що в багатьох місцях інколи теорія потрібна, але не така, яку мені надали.

   Чоловік пояснював, що я буду робити, коли навчусь користуватися своєю енергією, та в чому вона мені буде потрібна. Наостанок радник пообіцяв, що почне мене вчити якимось прийомам вже наступного разу, тобто завтра. Сьогодні ж мені призначили інші справи - полювання й патруль разом з батьками та ще двома людьми.

    Це було трохи не цікаво. Я сподівався, що на другому уроці мені почнуть розповідати хоча б про те, як захистити себе або когось від своїх дій, якщо ти використав якийсь прийом суто випадково, що вже казати про те, як треба щось робити. Але ні того ні того не було. 

   Цікаво, Лург навчав і матір саме таким чином? Чи, може, у них було щось більш цікаве на заняттях? Ну звісно. Тоді у них була більш критична ситуація. Їм потрібно було швидше вчити хоч щось, бо хвороби не спали, і треба було захищати як табір, так і людей. У них не було часу на якусь то там жалюгідну теорію.

    Під вечір, коли мене ганяти то туди, то туди більше не збиралися й дали мені трохи вільного часу, я сходив провідати каміння перед тим, як піти знов на пляж. Нічого не змінилося, каміння як каміння. Якихось інших знаків чи символів не з'явилось, що тільки підтверджує мої теорії на рахунок того, що їх треба перевернути, щоб побачити хоч щось. Можливо, коли я навчусь колись користуватися своїми здібностями, я зможу перевернути камені на потрібний бік. 

   Але коли це станеться? І як вчитися? Можливо, Драконікс щось підкаже. Все-таки, при ньому ще жили амфігори, тому минулий провідник точно знає щось про їх тренування.

    Коли я знову прийшов на пляж і збирався як завжди трохи поплавати, побачив щось попереду. Це щось повільно пливло по мерехтливій на сонці воді. І, схоже, це щось було живим, бо його боки інколи досить різко підіймались і опускались, ніби створіння намагалось нормально вдихнути. Але що це може бути таким великим?

    Знявши футболку і взуття заразом, я спробував якомога швидше дібратися до дивної речі, яка пливла по воді, щоб роздивитись це щось під водою. Можливо, мене не помітять, якщо я буду знаходитися під водою, і, якщо що, зможу швидко втекти.

   Його шкіра була повістю сірою, ніби зробленою з металу. По ній розповзалися гострі й товсті колючки. Але вони були набагато більші, ніж у звичайного їжака, і схоже, могли досить сильно ранити, якщо з ними поводитися необережно. Вони досить щільно притискались до кремезного тіла, і схоже, створіння могло їх «розпускати», коли йому це треба було.

    Що мене вразило, так це те, що створіння мало людські долоні, хоч по формі тіла можна було зрозуміти, що воно зазвичай ходить на чотирьох кінцівках, як якась тварина. Задні ноги були хоч і однакового розміру з «руками», але більше були схожі на драконячі. Масивні, з гострими кігтями на кінці пальців, як і на кінцях долонь.

    З боків - там, де нарешті закінчувалися колючки і тіло переходило до животу, - були сірі крила. Великі, шкіряні, здавалось, вони могли накрити одразу декілька людей, якщо створіння розправить їх на максимум. Спочатку мені навіть здалось, що вони були більші за усе тіло створіння.

    Довгий хвіст не мав ніякого захисту. Колючки закінчувалися майже на самому його кінці, а ті, які все-таки були «поряд», були досить малими, і в бою навряд чи могли б захистити свого носія від атак якихось ворогів. 

    Очей, як і носа я не міг нормально побачити, бо, схоже, вони були сховані під таким собі шкіряним «каптуром» від природи, який був зі створінням завжди, захищаючи його слабкі місця. Рот я ледь зміг роздивитися. Великий, з гострими іклами. Він інколи трохи відкривався, коли створіння намагалось вдихнути більше повітря.

    І що ж це за створіння таке?... Як воно з'явилося у реальному світі? Воно ж не могло саме відкрити портал і прийти сюди? Бо створіння не було схоже на того, хто може це робити. Чи, може, він все-таки може це робити?...

    Різко тіло створіння здригнулось. Я різко відплив від нього трохи далі, розуміючи, що наблизився на досить коротку дистанцію. Він ніби спробував виплисти, але нічого не вийшло, або просто зміг помітити мене, і можливо спробував показати, що все ще може захистити себе не дивлячись ні на що.

    Я знову трохи наблизився до нього. Десь в середині одна сторона мене хотіла допомогти істоті, але інша казала, що це доволі небезпечно, і мені краще не наближатися. Все-таки, я не знаю здібностей цієї істоти. Тому дуже ризиково допомагати йому. 

   Але, що, якщо я спробую йому допомогти, і коли воно отямиться, вбивати мене не буде? Все-таки, я врятував його. Тоді у мене буде шанс трохи дізнатися про створіння і поговорити з ним, якщо він, звісно, вміє хоч якось розмовляти.

    Через декілька хвилин моїх вагань я все-таки вирішив допомогти дивному створінню. Підпливши майже впритул, я торкнувся його спочатку однією рукою. Потім, коли створіння ніяк не відреагувало й продовжило відривчасто дихати, я торкнувся його вже іншою рукою й зайнявши більш зручну позицію, спробував штовхнути вперед, щоб наблизити до берега.

     Воно різко з силою вдарило передньою лапою по воді, від чого на поверхні почали з'являтися кола - якісь тонкі, якісь більш товсті. Розправило крила, але потім майже одразу їх склало назад, щільно притиснувши до тіла.

    Коли я знову спробував штовхнути створіння, на цей раз трохи сильніше, воно спробувало вдарити мене. Швидко відплив від нього, і коли істота перестала борсатись, знову почав штовхати до берегу.

    Ось так я намагався врятувати створіння й нарешті вийти з води трохи менше, ніж за пів години. Коли нарешті мої ноги торкнулись піску, я перестав на якийсь час штовхати створіння й вийшовши з води, сів на пісок.