Глава восьма. Здібності.

    Він зустрів мене знову, майже на тому ж самому місці, де й до цього. Тільки на цей раз ми не стояли на місці, а повільно йшли майже з самого початку. Сіре око дивилось кудись вперед, лиш рідко озираючись на мене, наче бажаючи перевірити, чи йду я поряд.

— Зі мною відбувається щось дивне. - Нарешті мовив я, трохи нахиливши голову вниз і розглядаючи дорогу, по якій ми зараз йшли. - Спочатку я виявив, що можу дихати під водою. Потім під піском з'явилась рослина, якої там за ідеєю не повинно було бути.

    Драконікс доволі довго мовчав. Може, я марно кажу йому щось про це, бо він і сам не знає, що зі мною відбувається? Може, воно й так, але я всеодно коли-небудь сказав би йому про це, бо сподівання, що минулий провідник знає щось, зрозстали б з кожним днем.

— Гадаю, що цього просто не повинно було бути. Принаймні, зі мною. - Знову почав я, не дочекавшись відповіді. - Постійно, коли я згадую те, що зі мною відбувалося до цього - щось неправильне. Щось, що я не повинен був мати. Але маю.

— Гадаю, я приблизно знаю, що з тобою відбувається. - Нарешті мовив Драконікс, коли я затнувся, щоб підібрати потрібні слова. - Таких, як ти, зазвичай називали амфігорами. Від звичайних магів вони відрізнялися тим, що їх магія, по-перше, була роздільна, а по-друге, здібності давались їм від народження. Ось наприклад, є Лург. Якби він був звичайним двоногом, навряд чи би зайнявся спробами зрозуміти, на що здатна внутрішня енергія людей. Тобто, він ніколи б не знав навіть про існування магії чи інших світів. А є амфігори, чиї здібності прокидаються десь в п'ятнадцять-шістнадцять років, без їхньої власної волі. Якщо людина усе скидає на випадковості, то ці здібності знову впадають у таку собі сплячку, і наврядчи колись знову прокинуться, бо людині вони просто не потрібні.

— Ви щось казали про те, що у всіх... Амфігоров, так? Здібності роздільні. Що це значить?

— Кожен може керувати своєю сферою набагато краще, ніж якоюсь іншою. Наприклад, хтось добре керує стихіями - якщо, звісно, навчиться це робити. Хтось може керувати різною технікою - наприклад, двоножачими машинами та іншими такими ж речами. А хтось - наприклад, ти - можуть керувати природою.

— Теоретично, я можу керувати й стихіями, бо вони - природні елементи? - Після того, як чоловік кивнув головою, я знову запитав: - А чому людина, яка керує стихіями не може керувати й природою теж?

— Зазвичай у амфігорів через деякий час після прояву їхніх здібностей та спроб навчитися керувати ними з'являються хвости - від одного до трьох. Якщо хвіст один, то здібності можуть проявлятися досить слабко, і людина може вчитися їми керувати разом з іншими людьми, які вчаться магії, бо якщо спробує піти до вчителів, які вчать керувати більш потужні сили, їй буде досить важко, якщо взагалі можливо, встигнути за усім класом. Два хвости - вже трохи краще, й можна здібності «підкоряються» трохи швидше. Якщо вже три хвости, то вважай, що тоді одночасно і пощастило і не пощастило.

— І чому це? - Трохи здивувавшись, запитав я.

   Все-таки, якщо хвостів три, то ти взагалі доволі швидко можеш навчитися керувати своїми здібностями на відміну від тих, хто має два чи взагалі один хвіст. Тоді чому пощастило?

    Ми вийшли на невелику галявину. На відміну від усього іншого тут, до неї наче не торкалося те загадкове сонце. Але й повністю темно тут не було, і можна нормально усе роздивитися довкола.

   Сівши на звалений кимось невідомим досить давно стовбур товстого дерева, Драконікс, не чекаючи, доки я сяду поряд, почав розповідати:

— Здавалось би, сили повинні добре йти на «контакт» з людиною, якщо вже три хвости, але ні. На такому рівні вони можуть бути так би мовити, різнохарактерними. Як люди, які мають різні характери.

— Тобто у когось сили можуть швидко піддаватися контролю, а в когось не одразу? - Я нарешті сів зручно поряд з чоловіком.

— Саме так. Тому комусь може й не пощастити з його здібностями.

— А як зрозуміти, що ти їх вже зміг так би мовити «приборкати»?

— Усе буде йти саме так, як хочеш цього саме ти, а не твої здібності.

— При вас теж колись були амфігори? - Це питання мучало мене увесь цей час, і нарешті я зміг його задати минулому провідникові. - Бо гадаю, саме завдяки ним ви маєте зараз такі знання.

    Око різко подивилось на мене, як тільки Драконікс почув питання. Можливо, якби на так званому обличчі були губи, вони б швидко зімкнулися, закриваючи зуби, які ніби сперечалися між собою, хто швидше може вдавити свого ворога вглиб ясен.

— Так, були. - Мовив нарешті провідник. Його голос був схожий на шипіння змії, яка ось-ось збиралась кинутися прямо на мене, доки я не бачу. - Більше нічого не питай про те, як я дізнався усю цю інформацію.

    Його відповідь була досить різкою, хоча до цього чоловік здавався мені досить спокійним. Чому він відреагував так? Йому є що приховувати? Ну звісно, що є. Кожна людина має свої якісь таємниці, які не обов'язково знати іншим.

— Що ж, добре. А як відрізнити одного амфігора від іншого, якщо вони, наприклад, мають різні здібності? Бо, гадаю, доки вони не проявлять їх або про це не скажуть на пряму, ніхто не буде точно знати, на що вони здатні.

— Тут знову все діло у хвостах, якщо людина не може зрозуміти по іншим факторам, який амфігор перед нею. Наприклад, у тих, хто керує природою, хвіст зроблен з гілок, каміння, або інших матеріалів, які частіше за все можна зустріти в лісах. У тих, хто добре керує машинами й вміє розбиратися в них, хвіст з металеву й дротів. Якщо стихійник - або з вогню, або з води, або з землі.

    Можливо, хвости були чимось на рахунок слабкості амфігорів, бо вони видавали свого носія. І люди, які спілкувалися з ними й можливо у майбутньому ставали ворогами амфігорів могли з легкістю дізнатися, наскільки сильна перед ними людина, і що може зробити. Можливо, через це амфігори якось намагались ховати свої хвости, щоб раніше потрібного часу ніхто не дізнався, що вони можуть робити хоч щось.