Глава дев'ята. Нові неприємності.

— Ти хотів поговорити зі мною. - Тихо мовила Мірарда, коли Алан з якимось хлопцем - схоже, це був його радник, - зайшов до її кубла та поставив за ними камень на місце, закриваючи прохід до печери.

   Чоловік сів навпроти провідниці, а хлопець сів поряд з провідником. Алан якийсь час мовчав, потім запитав:

— У тебе часом не траплялися... Ммм... Дивні смерті?

— Що ти маєш на увазі? - Трохи здивовано запитала провідниця.

— Ну наприклад вмирали тварини, на яких зазвичай ви не полюєте по типу лисиць чи сов. Ніби ти й не посилав патруль або мисливців, а вони всеодно мертві.

   Мірарда трохи подумала після того, як закінчив чоловік. Потім кивнула.

— Так, у нас теж було таке. - Мовила вона. - При чому у нас вмерла не тільки тварина, а ще й людина.

— Людина?... - Алан здавався дуже здивованим. У його очах провідниця бачила трохи страху. - Було щось, щоб зрозуміти, хто його вбив?

— Не було, але є підозри. Це можуть бути посередники. Вони намагаються нас запугати тиси смертями, але мені цікаво тільки одне - чому вони тепер і до вас хочуть добратися?

— Щоб ще більше території забрати. - Відповів провідник на питання дівчини. - Але всеодно, у нас поки нема підстав думати, що вони якось причетні до усього цього.

— Пропоную перевірити це. - Різко мовила дівчина.

— Яким чином?

— Ну дивіться. Завтра я піду на їх територію, взявши одну або дві людини з Лісного Народу. Інші, кого я призначу, будуть чекати десь п'ять-шість хвилин, і потім теж підуть до лісу, де живуть посередники. А усі, хто залишився, будуть обороняти табір, якщо посередники влаштують засаду. І якщо я не прийду до вас з новинами наприклад... Ммм... До вечора, тоді ви вишлете патруль, щоб нам допомогти. Згода? - Мірарда простягнула провідникові руку.

   Алан трохи примружився, дивлячись на руку дівчини. Але він поступово простягнув свою і потис руку Мірарди.

— Згода.

..

..

..

..

..

   Мірарда сиділа на гілці дерева, й дивилась вперед, на те, як майже усе довкола заливається золотим сяйвом світанку. Провідниці не спалося ще з самої ночі, тому трохи полежавши й зрозумівши, що сон так просто здаватися не збирається, вирішила пройтися лісом.

   Скоро вже все може початися. Можливо, відповідь посередників підштовхне їх до розуміння, чому вмирають люди. Або навпаки, створить ще більше питань, відповіді на які ніхто знати не буде.

    Дівчина подивилась на небо й глибоко вдихнула. Чи правильно вона все робить, йдучи до своїх ворогів тільки з двома людьми? Вони ж можуть їх вбити одним махом, навіть не спробувавши вислухати. І ніхто Лісним встигнути не допоможе.

   А що, якщо люди, які будуть йти на всяк випадок, прийдуть трохи раніше? Що, якщо вони не будуть чекати аж п'ять хвилин, а наприклад тільки дві або навіть одну? Але тоді риск того, що їх всіх повбивають буде ще більшим, якщо хтось з посередників побачить ще більше Лісних на своїй території, хоча Мірарда збиралася казати, що їх тільки троє прийшло. Бо якщо когось з Народу побачать, коли провідниця вже скаже, скільки їх прийшло, слова дівчини будуть вважати повною брехнею, при чому буде не важливо, що ще вона буде їм казати.

   Непомітно до дівчини приєднався той хлопець, який сидів тоді поряд з Аланом. Мірарда секундно подивилась на нього.

— Чого ти тут? - Запитала вона тихо. - Я гадала, що усі ваші ще сплять окрім ваших ранніх патрулів або мисливців.

— Теж не спиться. Мене до речі Тимуром звати.

— Моє ім'я ти вже знаєш. - Відповіла дівчина і обоє на деякий час перестали розмовляти.

   У дівчини не було особливого бажання з кимось розмовляти, а хлопець, схоже, не міг знайти теми, щоб порозмовляти.

— Я ось все думаю про ті вбивства. - Нарешті мовив Тимур. - Їх же так просто скоїти звичайна тварина - навіть хижак, - не міг, чи не так? Та й до того ж, і у вас, і у нас на вмерлих тваринах було багатсько поранень, які не могли залишити звичайні хижаки.

— Ти хочеш сказати, що це все-таки могла бути людина? - Запитала дівчина.

— Можливо. - Хлопець замовк, думаючи про щось.

   Мірарда теж почала думати. Якщо це можливо не тварина, тоді що або хто це міг зробити? Монстр? Дракон? Людина? Провідниця трохи примружилась. Можливо, в лісі завівся зрадник. Або навіть декілька. І його треба якомога швидше найти. Але щоб знайти зрадника, треба думати, як зрадник.

   Дівчина спробувала уявити себе на його місці. Спробувала зрозуміти, чому він убив людину й декількох лисиць. Було зрозуміти, що це були погрози, але для чого треба було погрожувати? Але в голову не ліз ні один нормальний мотив, з яким людина могла потайки вбивати людей, як би провідниця не намагалась уявити. Захопити ліс? Вбити Мірарду, щоб і хвороба в разі чого померла і ніхто не зміг захистити ліс?

   Дівчина нервово видихнула, коли знову згадала про хворобу. Чи міг зрадник знати про грибну чуму і про те, що й сама Мірарда знала про її існування всередині себе? Тоді це погано. Хвороба хоч і була небезпечною й могла захопити тіло провідниці, але була мабуть її єдиним козирем зараз, про який ніхто нормально й чітко не знав. А зараз, якщо про неї хтось може знати, вони першою справою спробують вбити Мірарду. Бо якщо нема серця або якогось іншого способу відродження хвороби, вона помре разом зі своїм носієм.

   Дівчина знову глибоко вдихнула. Усе це було важко. Навіть дуже важко. Провідниця боялась ступити один крок не туди. Бо якщо Мірарда зробить хоча б одну помилку, все може стати ще гірше.

   Дівчина спробувала трохи заспокоїти себе, але це майже не вийшло. Десь усередині неї занило неприємне відчуття від того, що провідниця щось пропустила повз увагу. Але що саме?

   Може, Лург був зрадником, а провідниця йому сліпо повірила? Якби чоловік був ним, він точно би скористався своїми здібностями. Бо знав, що ніхто з шаманів і старійшин вже не зможе зупинити його. Шамани, бо не вивчають майже такі складні техніки, як він, а старійшини вже достатньо старі, щоб обороняти ліс. Та й Мірарда не змусила б їх битися, бо совість замучала.