Глава восьма. Дракони.

   Великі жовті очі дивилися прямо на мене, ніби бажаючи пропалити наскрізь. Зелена луска трохи виблискувала на сонці, а в тінях могла злитися з лісом довкруж нас. Це був чудовий, гарний і великий дракон. Звісно, зі Сніжним по розмірах він виглядав не таким вже й великим. Але для мене він був просто велетнем.

   Я простягнула до нього руку й обережно торкнулась його масивної голови. Дракон вдихнув запах довкруж мене і трохи заплющив свої очі. Його зіниці трохи розширилися, що означало те, що дракон прийняв мене як свого друга, а не як ворога. Я знову доторкнулась до його голови, відчуваючи холодну луску під рукою, але вже трохи сміливіше й впевненіше. І дракон, схоже, був не проти такій увазі з мого боку.

— Як ви їх знайшли? - Запитала я у Мірарди тихо, щоб не «налякати» дракона.

— Я не знаю, як Морок знайшов ЗеленийДим та Нічного. - Відповіла провідниця. - Але я добре пам'ятаю, як я зустріла Сніжного.

— Розкажеш? - Запитала я, подивившись на сестру.

— Я колись побачила, як одна людина поклала яйце Сніжного в купку листя й підійшла, щоб чисто з цікавості подивитися, що то таке.

    Я знову подивилась на дракона, а той на мене у відповідь. І все-таки, дракон був гарним, нічого не скажеш. Мені він сподобався. Але... Чи сподобалася я йому у відповідь?

— Хочеш спробувати осідлати? - Мірарда підійшла до нас і теж глянула на дракона.

— А якщо він не захоче? - Запитую трохи стурбовано.

— Тоді нічого не вийде. Але якщо він прийме тебе й захоче, то тоді, можливо, ви станете ліпшими друзями. Як ми зі Сніжним. Спробуй заговорити з драконом подумки.

— Як це зробити? Я ж ніколи ні до кого не зверталась подумки. Особливо до драконів...

— Що ж, прокручуй в голові думку, яку хочеш передати драконові. І через декілька хвилин, коли ця думка «закріпиться», уяви, що ти посилаєш її до дракона спеціальним так би мовити каналом, який не бачить ніхто інший. Якраз цей канал буде з'єднувати вас як подумки, так і тілесно.

   Я кивнула і спробувала зробити так, як казала Мірарда. Дракон трохи заплющив очі, коли я спробувала донести йому свою думку, не кажучи при цьому ні слова. Коли декілька разів подумки сказала - принаймні, спробувала, - те, що хотіла, дракон якийсь час мовчав. Не почув? Чи почув слабо й треба повторити?

    Але через декілька довгих секунд почулась відповідь: ×Я був би не проти×. Я посміхнулась. Він відповів мені. А значить, ми потихеньку налагоджуємо контакт. Та й до того ж, він не проти, щоб я сіла на його спину.

   Я спробувала обережно залізти на спину ЗеленийДим. Мірарда допомогла мені. Коли я вже опинилась на лускатій спині, дракон розправив жовті крила й повільно злетів. Холодний аітер одразу вдарив мені в лице, і це було навіть трохи приємно. Дракон не набирав якийсь час швидкість, дозволяючи мені звикнути до нових відчуттів і тієї швидкості, яка була зараз.

    Сніжний теж злетів, коли провідниця швидко застрибнула на його спину. Білий дракон міг добре зливатися з хмарами. І якщо він зупиниться в повітрі під час хмарної погоди, його можна буде сприйняти за одну з хмар.

    ×Давно у мене вже не було вершника× - Подумки мовив до мене ЗеленийДим. ×Хто був твоїм вершником до мене?× - Запитала я у дракона так само подумки. ×А тобі хіба не розповідали?× - Зелений дракон був трохи здивований. - ×Моїм минулим вершником був минулий провідник×.

   ×Морок?× - Знову запитала я. ×Так, він×. - У голосі дракона з'явився легкий сум і печаль. ×Досі сумуєш за ним?×. ×Так, сумую, хоч і розумію, що його вже не повернути×.

    ×Знаєш, що?×. ×Що?×. ×Я спробую стати для тебе добрим вершником. Спробую бути с тобою поряд завжди, доглядати за тобою×. - Пообіцяла я і дракон трохи повернув до мене свою масивну голову. На його морді я побачила щось схоже на посмішку.

..

..

..

..

..

   Коли ми повернулися до табору, я відчула гнітюче відчуття, наче щось не те. Наче недавно сталося щось погане, доки нас з сестрою не було. До Мірарди підійшов Лург і трохи нахиливши до неї голову, тихо мовив:

— Алан хоче бачити тебе.

— Де? - Запитала так само тихо сестра.

— Він скоро прийде. Передав через одного зі своїх, що доробить якомога швидше якусь справу і прийде сюди.

   Мірарда кивнула і подивилась на мене.

— Ти можеш бути вільною.

— Чи можу я піти з тобою? - Спробувала попросити я у провідниці, але отримала лиш коротке «ні».

   Ну звісно, на що я ще могла сподіватися? Вони там будуть вирішувати «дорослі» справи, хоча Мірарді вже через тиждень тільки чотирнадцять років.

    Я опустила голову і глибоко вдихнула. Що ж вже зробиш, коли провідниця наказує тобі не влазити? Нічого.

   Але цікавість всередині мене ще була. Що у них сталося? Чому той їх Алан хоче бачити Мірарду. І чому коли ми зайшли до табору, я відчула дивне, гнітюче відчуття, наче дійсно сталося або ще станеться щось дуже погане? Я хотіла знати відповідь хоча б на одне з цих питань, але запитати було ні в кого. Усі, я певна в цьому, мовчали б, не кажучи мені нічого. 

   Але чому всі будуть мовчати, якщо їх запитають? Тому, що я ще мала? Чи вони просто не захочуть зайвий раз розповсюджувати якусь секретну інформацію? Хто його знає....