Глава шоста. З минулого.

   Я повільно розплющила очі й озирнулась по сторонах. Нагадала сама собі де я, і що я тут роблю. Мірарди поряд вже не було. Якщо не помиляюсь, вона пішла на полювання разом з декількома іншими людьми. Вона казала це ще вчора.

   Я повільно встала й вийшла з кубла. До мене не одразу дійшло, що зараз вже вечір. Хіба я так довго спала? І чому мене ніхто не розбудив, коли настав хоча б повноцінний день?

    Озирнувшись по сторонах, я побачила чоловіка, з яким сестра частіше за все розмовляла, і який мав майже такі ж самі права, як у неї. Якщо не помиляюсь, його звуть Люмом. Ніяк не звикну до їхніх імен, вони усі такі дивні... Але сподіваюсь, що я все-таки коли-небудь, але звикну як до імен, так в до всього, що пов'язане з Лісним Народом.

   Люм встав і швидко підійшов до мене.

— Нарешті ти прокинулась. - Мовив спокійно чоловік, дивлячись на мене. По його обличчю було важко сказати, про що він зараз думає і що відчуває. - Зустрінешся зараз з Лургом на Березовій Дорозі. Ти знаєш, де вона?

   Я спробувала уявити, де саме знаходиться ця їх Березова Дорога. Потім повільно кивнула головою, показуючи, що так, знаю, де він.

— Добре. Можеш йти зараз.

..

..

..

..

..

— Ви хотіли мене бачити. - Мовила тихо я, підходячи до чоловіка, який сидів на поваленому стовбурі дерева.

— Так, хотів.

   Я сіла поряд з чоловіком і непомітно почала роздивлятися його. Мене здивувало більше всього те, що його очі були ніби в тумані. Він був сліпий, але підняв трохи голову, якимось чином почувши, що я підходжу до нього. Відчув? Почув? Невже я так голосно ходжу по лісу? 

— Чому ви хотіли бачити мене?

— Можна на «ти». - Мовив Лург і повернув обличчя до мене. - Якщо не помиляюсь, ти хотіла чути більше про історію Лісного Народу.

— Так, хотілось би дізнатися.

   Чоловік глибоко вдихнув, потім почав:

— Колись, ще на початку, було п'ятеро людей. Вони були не такі, як інші. Їх постійно тягнуло до лісу, не дивлячись на ту небезпеку, яка могла знаходитися в ньому. І одного разу вони зайшли дуже далеко. Одного з них вбили хижі тварини, а ті, що вціліли, вирішили шукати собі ліс, який буде ним за домівку. Тоді до них приєдналися ще декілька людей. І через декілька довгих років, вони прийшли в цей ліс. Двоногів ще тут не було. Тому ліс був повний їжі, спокою та лікарських трав. Лісний Народ був господарем цього лісу доволі довгий час.

— Але коли прийшли двоноги, ви почали ховатися... - Закінчила я.

— Саме так. - Підтвердив Лург. - Багато хто з двоногів небезпечний як для нас, так і для нашого - та й не тільки нашого, - лісу. Якби хтось з нас потрапив на очі не тому, його б могли одразу вбити.

— Тобто «не тому»?

— Не тому, це тому, хто може піти проти нас війною, бажаючи знищити не таких, як вони.

— Тепер зрозуміло... Розкажи, будь ласка, про якогось провідника. - Попросила я.

— Коли я ще був малим, приблизно твого віку, у нас правив Галбатор. Він зазвичай був добрим і розумним провідником, хоч інколи й бували невеликі косяки в його праці й словах. Він вмер неочікувано. Колись пішов, а тоді не повернувся.

   Лург затнувся, почав думати над своїми наступними словами. Було таке відчуття, ніби чоловік знав щось набагато більше, ніж міг мені зараз розповісти. Але чому він не міг мені це розповісти? Було щось жорстоке, чи вони просто не розголошують про це направо й наліво?

— Галбатор не мав сім'ї, тому він повинен був обрати, хто стане наступним провідником з Лісного Народу. Спочатку він хотів обрати мене, але його вибір змінився.

— Чому він вирішив змінити вибір, якщо це звісно не секрет? - Запитую, дивлячись на чоловіка.

— Вони гадали, що я знищу Народ. Гадали, що я небезпечний. Тому вони просто вигнали мене з лісу й змусили жити в камені. Але потім вони все-таки дізналися правду, тому дозволили повернутися мені назад, у ліс.

— Тепер зрозуміло... 

   Мабуть, цей їхній Галбатор не вмів нормально вибирати людей на якусь важливу посаду, тому й змінив різко цілі в останню мить. Міг просто мало кому довіряти з Народу. Або повинно було бути щось, що змусило його змінити його думку. І ніхто можливо вже ніколи не дізнається, чому старий провідник вирішив обрати іншу людину замість Лурга.

— Ти знаєш щось про того, хто був твоїм «конкурентом» на посаду провідника? - Запитала знову я.

— Я майже не знав Морока, бо я особливо з ним не спілкувався. Бо спочатку, коли мене вже почали вчити полювати й рибалити, якщо не помиляюсь, йому було тільки три роки. Коли мене вибрали на посаду майбутнього провідника і почали вчити, що й як повинен робити «правильний» провідник, йому було десять років. Коли обрали Морока провідником і я пішов з лісу, йому вже було вісімнадцять років. Коли я повернувся до лісу, вже Мірарда була провідницею. Тому якщо ти хочеш дізнатися трохи більше про мого «конкурента», йди до неї.

— Добре. А що ти зараз робиш? Ну, яка так би мовити яка посада у тебе в Лісному Народі?

— Інколи ходжу рибалити, полювати або збирати різні лікарські рослини. Вчу Мірарду деяким речам і збираюсь ставати одним з шаманів у Народі.

— А чому ти ще не став їм? - Знову запитала я.

— Треба, щоб мене прийняли всі шамани, й провели спеціальний ритуал посвячення. - Мовив Лург.

— А хто може стати шаманом?

— Будь хто, хто може запам'ятовувати. Ти хочеш спробувати?

   Я почала думати над пропозицією чоловіка. Мабуть, було б класно лікувати людей від різних захворювань. Відчувати й думати про те, що ти відповідальний за життя людей і важливий для свого Народу. Але й одночасно з цим не хочеться одного дня лягати спати й думати про те, що ти тільки запевняєш себе в тому, що зміг зробити все, що тільки міг, щоб врятувати людину.

   Але якщо я можу зробити щось не те, забуду якісь трави, то я можу перестати бути корисною. І тоді що мені робити після цього?

— Якщо що, ти зможеш відмовитися, і нічого страшного з цього не вийде.