Глава четверта. Зустріч.

   Мірарда повільно потягнулась, намагаючись розім'яти трохи затерплі від холоду в печері кінцівки. Сюди потрапляло зовсім трохи світла з тих малих шпарин з-під великих і не дуже каменів, і одне таке невелике проміння розбудило дівчину, почав світити на очі. Підійшовши до невеликої впадини, де було трохи питної води, яка поповнювалася до якоїсь частини, бо внизу була підземна річка, провідниця набрала в руки трохи води й випила її.

    ×Ну що, які новини?× - Запитала вона подумки в білого дракона, коли зрозуміла, що той вже давно не спить. ×Знайшли×. - Мовив Сніжний і Мірарда трохи посміхнулась. - ×А вони непогано так пройшли. Вже багатсько.×. ×Це не дивно. Пройшло вже три місяці, як я в перший і останній раз бачила сестру. За цей час могло статися все, що завгодно. Будь ласка, продовжуйте слідкувати за ними, я скоро звільнюсь×.

   Дівчина вийшла зі свого кубла. Тепле повітря одразу вдарило їй в обличчя. Вона глибоко вдихнула. На галявині вже було декілька людей. Деяким вже не сталось, деякі повернулися з раннього патруля.

— Ті, хто ходили в патруль, йдуть відпочивати, а ті, кому нема чим зайнятися, йдуть або на полювання або допомагати старійшинам. - Розпорядилась дівчина й через декілька хвилин пішла з табору.

   Мірарда швидко пройшла декілька доріг, перейшла широку й кам'яну дорогу двоногів, де зазвичай їздили їх машини й через декілька хвилин опинилась в будинку батька. Зар знову був без маски, показуючи наче змії, шрами. Сівши на м'який стілець, провідниця першою почала розмову:

— Ти пам'ятаєш, що у Глорії була ще одна дочка? - Зар повільно кивнув головою, показуючи, що пам'ятає. - Так ось. Вона зі своїм молодшим братом зараз йдуть до нас зі свого дому.

— Але чому? - Запитав чоловік.

    Мірарда розповіла батькові про те, що колись бачила сестру знову. Тоді Анна розповіла їй, що вдома їх ніхто не любить, тому провідниця вирішила запросити її до свого лісу, бо вважала, що можливо дівчині та її брату буде краще жити у них в лісі. 

     Зар слухав, не перебиваючи. Коли Мірарда закінчила розповідь, він деякий час про щось думав. Потім повільно мовив:

— З однієї сторони ти зробила правильно, запросивши їх до себе. Все-таки, вони страждають вдома, і можливо їм буде краще поряд з тобою. Але з іншого боку, чи певна ти, що вони зможуть витримати свої перші холоди без потрібної підготовки?

— У мене такі ж самі думки про це. Тому я хотіла запитати в тебе поради - чи треба їх завернути назад, а чи дозволити хоча б спробувати пожити їх першу осінь та зиму в лісі?

— Я гадаю, що спробувати можна. - Мовив Зар. - Але одразу попередь, що ніхто жаліти їх тут не буде, коли холоди настануть.

   Мірарда повільно кивнула.

..

..

..

..

..

   Доки дівчина сиділа в кущах й слідкувала за молодшими братом та сестрою, вона думала про те, що буде далі. Вони виглядали худими, навіть худішимм за людей під час зими та самої холодної осені. Їх явно нормально не годували, коли вони ще жили в себе вдома. Або цим двом просто не було чого їсти.

   Але, на диво, вони були спритними. Принаймні, Анна такою здавалась. Про її молодшого брата Мірарда поки що посудити нічого не могла.

    ×Що ти про них думаєш?× - Запитала вона в Сніжного, який сидів трохи далі від неї в більш густих заростях. Дракон деякий час мовчав. Потім так само подумки відповів: ×Ще точно не знаю, що про них можна зараз сказати. Але можу відповісти лиш одне - вони будуть добрими мисливцями. Ти подивись, як вони рухаються. Їм буде зручно гнатися за здобиччю, бо їх тіла гнучкі, а потім правильно «діставати», щоб вбити×. ×Ти правий×. 

    Мірарда слідкувала за тим, як Анна тихо й повільно пробиралась до маленької білки. Дівчина робила це робила вперше й навіть не розуміла, як краще підходити до таких малих створінь, щоб вони не почули й не побачили тебе.

   Мірарда знала ще з дитинства, що на білок важкіще за все полювати, та й мало при цьому здобичі отримувати. Руді створіння були спритними, тому інколи доводилося залазити на дерево, щоб їх спробувати спіймати. Колись один зі старійшин мовив, що найкраща зброя проти білок - така ж сама швидкість, як і в них.

   З часом люди з Лісного Народу почали використовувати щось по типу гострих дротів для полювання на білок. Але швидко перестали вбивати цих створінь.

     Анна з усією своєю швидкістю стрибнула на білку, але та швидко втекла. Дівчина сумно подивилась вслід і відвернувшись, підійшла до брата.

— Погана з мене мисливця. - З таким самим сумом у голосі мовила вона.

— Нічого, ти ще можливо зможеш коли-небудь щось вполювати. - Спробував підтримати її хлопець, і Мірарда вирішила нарешті показати себе.

— Звісно зможе, якщо правильно навчиться це робити. - Мовила вона, швидко виходячи з кущів і зтрушуючи з себе прилиплі до кофти листки.

   Обоє подивились на провідницю зі страхом та нерозумінням, ніби не вірячи своїм очам. Ніби побачили те, чого взагалі не повинно було ніколи існувати. 

    Першою оговталась Анна. Страх у її очах змінився радістю. Вона подивилась на свого молодшого брата й мовила:

— Я ж казала, що нас чекають. - Вигукнула вона.

   Мірарда спробувала посміхнутися цим словам. Так, вона дійсно чекала їх. І тепер вони нарешті дійшли, хоч і не до кінця. Але то було вже пусте, бо дівчина могла допомогти їм дійти до табора набагато швидше.

— Я рада, що ви все-таки вирішили прийти. - Мовила Мірарда. - Йдіть за мною, я покажу швидшу дорогу до нашого табору.

   Брат і сестра радісно перезирнулись і пішли за провідницею. Мірарда продовжувала розмовляти з білим драконом, який через декілька хвилин полетів в небо, щоб летіти до табору подумки. ×Тепер у мене нарешті з'являться в таборі родичи. Я так рада цьому. З них точно повинне буде вийти щось. Я в цьому певна×.

   ×А ти про мене не забудеш?× - Запитав Сніжний. ×Забути? Як я можу забути того, хто був зі мною під час багатьох моїх неприємностей, підтримував мене й рятував? Я ніколи не забуду тебе×.