Глава третя. Сумніви.

   Я повільно йшла вперед. Ноги вже боліли, хотілося їсти й спати. Артем плентався поряд зі мною. Пройшовши ще трохи, він зупинився й тихо мовив:

— Пробач, але я більше не можу йти. Хочеться трохи відпочити.

   Я подивилась на молодшого брата.

— Добре, давай відпочинемо, а потім підемо далі.

   Артем сів на невеликий пеньок. Спочатку трохи відпочивав, витягнувши ноги вперед, потім дістав трохи поїсти. Я оглядала галявину.

    Дерева наче тягнулися до нас своїми руками-гілками, інколи шепотом листків намагаючись передати нам щось важливе. Але ми не могли їх нормально почути, зрозуміти, що вони нам зараз кажуть.

    Трухлявий стовбур дерева розвалився уздовж галявини, я могла детально оглянути його й вивчити. Він ніби перекривав нам дорогу далі, не даючи пройти вперед. Попереджаючи, що попереду буде щось погане.

— А я от думаю... Що буде, якщо ми не дійдемо до потрібного нам лісу? Ми ж можемо не зрозуміти, де нам треба зупинятися й підемо далі. 

— Давай не будемо думати про все погане. Якщо нічого не знайдемо... - Я глибоко вдихнула. - Тоді доведеться повернутися назад. Або шукати ліпшого життя вже десь там. Може, нам хтось інший допоможе, якщо ми нашу сестру не знайдемо.

— Не називай її нашою сестрою, будь ласка. - Попросив Артем.

— Це ще чому? - Здивовано запитала я.

— По-перше, я її ніколи в житті не бачив. По-друге, не факт, що вона взагалі існує, бо ти могла її просто придумати чисто через те, що тобі хотілося знайти лиш «поштовх» для того, щоб нарешті втекти з нашого дому. І зараз ми йдемо до лісу, де взагалі ніхто може й не жити. Та й була б вона нашою сестрою, вона зараз би була з нами поряд. Допомагала б нам якось, показала правильний шлях до свого лісу.

— Ну, може й так... - Тихо мовила я, відвертаючись від брата й почав робити вигляд, що продовжую оглядати галявину, хоча насправді почала думати над його словами.

    Може, ми дійсно йдемо зараз намарне і ніхто нас десь там не чекає? Що ніхто нам не допоможе, коди ми прийдемо, і нам доведеться повертатися додому? Чи треба буде шукати щось краще, коли ми дійдемо до точки, де здамося й не захочемо йти вперед?

   Я глибоко вдихнула. Усе це було дуже важко. Стільки питань, а відповідей на них просто нуль. Ми не знаємо, чи правильно йдемо, чи дійдемо ми, чи чекає нас там хтось взагалі.

    Може, Артем все-таки прав. Нам треба завернути, бо я просто все вигадала. Але щось усередині мене каже, що я таке просто не могла вигадати. З фантазією в мене з самого дитинства все погано було, тому так швидко сестру й те, звідки вона прийшла, я не могла. Тим паче тоді, коли я вже колись її бачила.

    Але, може, я вигадала сестру тільки від того, що мені дійсно хотілося піти з дому, й тому я, навіть не помітивши цього, побачила неіснуючу для всіх, але не мене людину, яка служила б таким «поштовхом» до нашої втечі?

   А що? Звучить правдоподібно, що усе це дійсно якась вигадка. Надія на те, що нас десь там чекають, затьмарила мені голову. І я ось так по-дурному повелась на цю вигадку.

   Я подивилась на молодого брата, а той подивився на мене у відповідь.

— Давай ще трохи пройдемося, а потім зупинимося й повернемося додому. Добре?

   Артем на якийсь час задумався над моєю пропозицією. Потім повільно кивнув головою.

— Але спочатку відпочинемо. 

   Я посміхнулась після його відповіді. Хлопець опер рюкзак о пеньок і повільно ліг на землю. Він глибоко вдихнув трохи холоднувате, але від того приємне повітря. Я лягла поряд з ним.

— Як гадаєш, чим вони зазвичай там займаються? - Запитала я тихо в молодшого брата.

— Не знаю. - Так само тихо відповів він. - Може, полюють, може рибалять. А може просто відпочивають у вільний час. Мені більше цікаво, які в них там закони.

   Мені подобалось, що ми змогли ось так з братом за останній знову полежати, помріяти про різне й не боятися того, що нас можуть спіймати.

— Точно не такі, як у звичайних людей. - Мовила я, знову трохи посміхнувшись.

   І все-таки, я певна у тому, що Мірарда була справжньою. Що я бачила тоді її та розмовляла з нею. І вона запрошувала мене до свого лісу. До свого Народу. До своєї сім'ї...