Глава друга. Початок тренувань.

   Мірарда сиділа на одній з товстих гілок верби, насолоджуючись літнім днем і слідкуючи за повільним життям внизу, на галявині. Усі здавались сьогодні млявими, повільними, наче тими равликами, які вилазять, коли йде дощ. Сьогодні був просто чудовий день. Одним з мисливців вдалось завадити аж трьох кабанів. Посередники не з'являлись вже майже рік цілий рік. Мірарду нарешті прийняли, як одну з людей Лісного Народу, а Лурга пробачили за те бажання помститися. Хоч і не одразу, але пробачили. Життя потихеньку налагоджувалося.

    Тільки думки про сестру не давали Мірарді нормально жити. Вона постійно гадала, що їй все-таки треба було забрати сестру й брата з собою. Тоді й хвилюватися ні про ще не треба було.

   Сніжний приземлився на землю трохи далі від табору й витягнув трохи шию, щоб дотягнутися до Мірарди. Дракон зазарнив в очі дівчини й тихо запитав:

— Знову про неї думаєш? - Дракон натякав на Анну.

— Звідки ти так легко про це дізнався? - Трохи здивувалась дівчина. - Я ніби нікому не розповідала про свої думки найближчого часу...

— По обличчю побачив. Навіть у важкі часи твоє обличчя не було так напружене, як зараз.

— Що, так прям легко можна по обличчю побачити, про що людина думає?

— З тобою інколи - так. З іншими не знаю.

— Може, знову підемо й на цей раз заберемо вже їх? Або відішлемо когось, щоб їх забрали. Бо я починаю нервуватися з кожним днем все більше й більше. А що, як з ними може статися щось погане? Може, їх вб'ють?

    Білий дракон по звичці трохи вигнув свою довгу шию дугою.

— Я міг би облетіти територію разом з ЗеленийДим та Нічним.

   Нічним вирішили назвати дракона Морока вже після загибелі минулого провідника через те, що той не встиг дати драконеняті якогось імені. Це ім'я йому було дано через те, що він частіше за все любив літати ввечері й вночі. Дракону воно сподобалось, і він швидко звик до свого нового імені.

— Мені всеодно нічого особливо тут робити. Та й тим двом також.

— Дякую. - Дівчина посміхнулась і трохи провела рукою по масивній голові білого дракона.

   Сніжний махнув великими синіми крилами й швидко полетів. Через декілька довгих секунд три великі постаті драконів вже летіли в одну зі сторін. Мірарда знову посміхнулась, слідкуючи, як дракони летять все далі від табору. Потім опустила трохи голову вниз, щоб знову продовжити слідкувати за людьми з Лісного Народу.

   До неї швидко застрибнув на гілку Лург, наче йому було не було сто шістдесят дев'ять років, а тільки п'ятнадцять. Він сів поряд з дівчиною і декілька секунд розглядав те, що відбувалось на галявині. Потім подивився на Мірарду.

— Готова тренуватися? - Запитав чоловік.

— Так, готова. - Мовила дівчина.

   Їй вже давно хотілося почати тренування та дізнатися від Лурга спосіб, як продлити хоч трохи своє життя. Все-таки, той схоже, зможе жити навіть до тисячі років, якщо йому нічого особливо заважати не буде. І Мірарді дуже хотілося дізнатись, як саме він це зробить.

   Злізши з дерева, дівчина разом з Лургом прошйли на одну з вільних галявин в лісі. Чоловік подивився на Мірарду, про щось думаючи. Потім почав:

— Для початку розкажи мені будь ласка, що ти вмієш.

   Дівчина задумалась. Вона не знала, чи зможе володіти й далі своєю внутрішньою енергією, щоб хвороба знову не прокинулась. Точніше, вона не знала, чи взагалі може керувати нею після того, як серце хвороби було знищено.

— Я... Можу трохи керувати своєю енергією. Не знаю, наскільки саме, але точно можу.

— Добре. Спробуй знову відчути її.

    Дівчина кивнула й сіла в зручну позу. Зробивши дихання повільним, дівчина почала уявляти, як з кожним вдихом повітря, енергія перетікає з ніг в голову, а з кожним видихом назад в ноги. Через декілька хвилин дівчина вже повільно вставала, не бажаючи «загубити» те крихке відчуття, як енергія протікає в її тілі.

— Що ж, молодець. - Похвалив Лург. - Але наступних разів треба буде тренуватися, щоб ти могла дуже швидко відчувати свою енергію і потім використовувала її. Ти щось вже робила з енергії?

   Мірарда спробувала згадати, напружуючи пам'ять і перериваючи усі спогади, які тільки приходили в голову.

— Я не пам'ятаю... - Тихо мовила вона.

— Тоді давай спробуємо щось зробити. Заодно й повториш, якщо все-таки робила колись. Уяви, що якась невеличка частинка твоєї енергії переходить в праву руку. Потім утворює шар.

     Дівчина спробувала зробити це. Вийшло не з першого разу, але все-таки вийшло. Мірарда трохи посміхнулась, бачачи свій результат. Лург теж посміхнувся.

— Молодець, так тримати. Спробуй зробити його більш чітким. Якщо не виходить, то може наступного разу вийде, і силкуватися не варто. - Додав чоловік, бачачи, як Мірарда знову напружилася, намагаючись виконати прохання свого наставника. - Бо для першого разу те, що ти все-таки щось змогла створити вже добрий результат.

— І чим же це так добре для тебе? - Дівчина перестала «тримати» ледь видну кулю на долоні, але продовжувала відчувати, як рухається енергія по її тілу.

— Це значить, що ти можеш швидко вчитися. Принаймні, у деяких речах. - Лург знову посміхнувся. - З тебе вийде толк, це я тобі гарантую. Пробуй тренуватися створювати щось кожен день зі своєї енергії, бо тоді ти будеш краще щось створювати в майбутньому.

— Для чого мені це потрібно буде? - Запитала Мірарда.

— Наприклад, щоб захиститися. Уявимо собі таку ситуацію - ніж ворога летить прямо на тебе, і ти не можеш нічим захищатися, бо під рукою нічого особливо нема. Ти уявиш, як невелика частка енергії так би мовити «виходить» з тебе, швидко підлітає до якоїсь гілки й приносить тобі. Це як телекінез, але з твоєю енергією. Тому тобі треба вчитися її контролювати не тільки в своєму тілі або в чиємусь їще, а ще й зовні. Бо колись це може врятувати тобі життя.

   Мірарда кивнула і знову спробувала створити більш чіткий шар. Лург інколи давав якісь поради, коли дівчина робила щось неправильно. Повільно, думки про молодшу сестру та її брата вийшли з голови провідниці. Вона повністю віддалась тренуванням, бажаючи якомога швидше перейти до наступних вправ з енергією.