Глава одинадцята. Деякі тайни.

-- Звідки ти про це дізнався? - Намагаючись зберегти спокійний тон, спитала я і запитально подивилась на чоловіка і масці. - Ну, що я побіжу саме сюди.

   Той тихо засміявшись, майже одразу відповів мені, неначе відповідь підготував ще до нашої зустрічі тут:

-- Ти така ж не далекоглядна, як і твоя мати, яка теж майже нічого не розуміла у подібних випадках. Тут декілька входів та виходів, і цей був найближчим до твоєї камери. Тому нескладно було здогадатися, що ти потрапиш саме сюди, навіть дуже не думаючи про те, куди ти біжиш.

-- Звідки ти знаєш мою мати? Ви були з нею знайомі і колись бачились? - Знов задала питання я.

-- Було декілька разів, коли ми з нею зустрічалися і навіть розмовляли потроху. Але так, щоб були теплі або дружні стосунки - цього не було. Її якщо не помиляюсь, звали Глорією. Дурне як на мене ім'я, ніколи не назвав би свою дитину так. Також, як і Мірардою.

   Він назвав моє ім'я, не зробивши ні однієї помилки  - отак взяв і назвав. Чи означало це, що він міг знати, що мене підкинули до лісу і дали таке ім'я? Тому що двоноги зазвичай не носять таких "дивних" імен.

-- Ти знаєш, що тоді трапилось, коли я не в силах контролювати своє тіло, вбила Сапфіру, яка почала ні за що нападати на мене? І знаєш, чому потім те, що зробила Сапфіра з моєю ногою коли я прийшла в себе просто щезло?

   Чоловік декілька секунд мовчав, підбираючи потрібні слова і фрази. Потім почав:

-- Я можу пояснити тобі деякі речі, які розумію сам - не більше. Але взамін ти віддасиш мені того дракона. Добре?

-- Добре, - Кивнула я.

-- Якщо не помиляюсь, колись була дуже опасна людина, яка могла одним поглядом вразити вважай весь світ людей. Про цю людину ходило багато легенд. І навіть казали, що вона мала при собі сильного дракона.

-- Ти на мене натякаєш, чи що?

-- Ні. Я просто хочу хоч з чогось почати. Так ось... Потім ця людина, коли почула, що ось ось покине цей світ, передала свою силу довіреній - іншій - людині. І тоді раз у раз, коли вмирала така людина, вона передавала свою силу комусь іншому, на кшлат твоєї матері. Але вона вирішила не передавати тобі цієї сили.

    Якщо ця людина, яка передала свою силу моїй матері, то ким вона була до того, як вона народила мене, маючи таку силу? Я опустила очі, почав розглядати свої ноги і при цьому лагідно притискаючи білого дракончика до себе. Та й до того ж, як цей чоловік дізнався про мене і про силу, яку отримала моя мати?....

-- Цей дракон, - чоловік кивнул на дракончика у моїх руках, - не був запланованим, щоб вилуплювався. Ми усі спочатку гадали, що яйце пусте і з нього ніхто не може "з'явитися". Але як бачиш, він все ж таки з'явився і ми всі зрозуміли, що дракони існують.

-- Чому я тоді не могла себе контролювати? - Знову запитала я.

-- Якщо чесно, я й сам цього не знаю. Твоя мати ще при житті передала свою силу іншому, тому що ти тоді була малям. Але якщо б вона передала цю силу саме тобі, тоді я спробував би пояснити, чого ти тоді вбилу ту... Сапфіру?

-- Тоді уявимо, що вона в мене все ж таки є і мати передала її саме мені а не якісь то там іншій особі. Як ти поясниш моє питання, яке я задала трішки раніше?

-- Але перед тим, як ми розпрощаємося, я хотів би задати тобі одне питання. - Сказав він спокійно, уже натякнувши мені, що розмова між нами от от закінчиться і мені треба буде вирішувати - або протистояти їм і намагатися не віддавати дракона, або просто віддати їм його і розійтися з миром.

    Моє серце знову забилося швидше. Що мені робити, коли вирішальна мить настане? Віддати дракона і просто піти звідси? Але куди? Я не знаю, де ми, а за допомогою дракона я могла б скоріше повернутись до свого лісу і почати все вважайте з самого початку, але вже маючи дракона.

   Але як на моє повернення і дракона зі мною відреагують інші? Знову пішлють у вигнання, чи приймуть, хоч і неохоче? Якщо мене з драконом проженуть, то ми повинні будемо якось виживати серед двоногів. А якщо приймуть, хоч і неохоче, то взагалі треба там жити, коли тебе не поважають, а деякі можуть боятись дракона?

   Я згадала, як старійшини розповідали свої байки про драконів і про те, що ті, хто подобаються таким тваринам і хто зміг їх приборкати, мають особливий зв'язок. Що вершник і дракон можуть розмовляти подумки і про це ніхто не може почути, навіть якби дуже захотів.

   Чи варто взагалі спробувати таке зробити, щоб дракон підказав мені хоч щось? Але що, якщо дракон або не зрозуміє мої слова і спроби йому щось сказати, або просто не буде знати, що робити? Він же тільки тільки з'явився... Хоча, можна було би спробувати пояснити йому план отак подумки, щоб ми спробували остаточно втекти не завдяки імпровізації.

   Добре, будь що буде. Я подивилась на дракона, думаючи тільки про нього і намагаючись дати своїм думкам перетнути до нього. ×Нам треба звідси втекти через той вхід, який позаду мене× - спробувала подумки сказати я дракону, сподіваючись, що він все ж таки мене зрозуміє. - ×Доки я буду бігти, будь ласка не намагайся нічого зробити і притиснись до мене. Добре?×

   Дракон подивився на мене своїми синіми, неначе два гарних сапфіра, очами, неначе він почув мої слова і зрозумів одразу. Неначе йому не треба було поясняти, що вони означають... Я повторила ці фрази декілька разів і коли закінчила, почула обривчасту відповідь: ×добре×

   Він - або вона, цього точно я не знаю, - хоч якось, але відповів мені! Чи була це спроба скопіювати чиєсь слово, щоб відповісти мені? Мабуть.  Цей дракон ще дитина, тому йому може бути цікаво повторювати за кимось якісь речі. Наприклад якісь дії, жести або слова - як наприклад зараз.

   Після того, як дракон все ж таки відповів мені, хоч і не з першої спроби, я почала радіти, при цьому намагаючись зробити так, щоб ніхто не побачив на моєму лиці радості. Подивившись на чоловіка попереду мене, який чекав відповіді на його питання, я зрозуміла, що я була настільки заклопотаною драконом і спробою донести до нього свої думки у цей час, що прослухала його питання.